Відносини України з Туреччиною — це стратегічно важливий вектор української зовнішньої політики на сучасному етапі розвитку міжнародної політики цих держав. Українсько-турецький дипломатичний протокол, зважаючи на таку багату історію співробітництва, формувався протягом віків та має багато цікавих нюансів. Саме тому проблематика, що висвітлена у цій роботі, є безумовно актуальною для сфери міжнародних відносин, а саме для дипломатів та політиків.
Туреччина — геополітична сусідка України та ключова держава у Чорноморському басейні. Туреччину нині можна охарактеризувати, як по своїй суті країну унікальну: лише на початку минулого століття вона здійснила перехід від пережитків колись могутньої Османської імперії до сучасної світської держави європейського зразка. У цьому контексті не можна не згадати про таку видатну особу, як Мустафа Кемаль Ататюрк, якому і належала ініціатива корінної реформації всіх тогочасних владних інститутів. Почесне ім'я Ататюрк (тур. Atatürk) у перекладі означає «батько турків». Він фактично повернув суверенітет над величезною частиною турецької території, що була втрачена за умовами Севрського мирного договору [2]. Ба більше, під час президентства Мустафи Кемаля Ататюрка ставлення республіканського уряду до українських дипломатичних представників було досить толерантним [1, с. 320]. В сучасній Туреччині жодна дитина не може отримати його ім'я. Це яскраво ілюструє відношення турецького народу до свого «батька» — можна навіть констатувати культ особи. Ця деталь має важливе значення для розуміння дипломатично протокольних реалій.
Дипломатичний протокол України, як держави, що разом з Туреччиною йде шляхом євроінтеграції, базується на дотриманні основних норм міжнародної протокольної практики, здебільшого також європейської. Одними із пріоритетних напрямків дипломатичної діяльності України на Близькому Сході сьогодні можна назвати сприяння економічному тиску проти Росії та зміцнення культурних зв’язків, особливо через контекст проблеми Криму та кримських татар, адже це тюркський етнос. Очевидно, що для досягнення таких цілей наші дипломати повинні мати гідний рівень підготовки, бо важливо враховувати численні нюанси спілкування з представниками Туреччини.
Дипломатичний протокол Туреччини на сьогоднішньому етапі — це синтез середньоазійської, арабської та європейської, зокрема французької культур спілкування. При цьому, безсумнівно, в Туреччині залишилися і свої, неповторні деталі етикету, що сформувалися на історико-релігійній базі [2]. Вітаються в Туреччині традиційним рукостисканням. Особисте звертання до чоловіка — «Bey» (бей); а до жінки — «Hanım» (ханим). Ці звернення промовляють після прізвища. Ще можна почути ввічливу форму «Efendim» (ефендім), що дослівно перекладається, як господар або господариня. Турки також часто використовують це слово замість звичного нам «алло» при телефонній розмові. Турецька культура дуже багата на компліменти, тому про них не варто забувати навіть на зустрічах вищого рангу. Необхідно, щоб комплімент зображав тільки позитивні якості без прихованого змісту та щоб компліменти не містили зайвих лестощів [3, с. 304-305]. У Туреччині важливу роль відіграє обмін візитними картками: на офіційних зустрічах їх вручають всім присутнім, це звичайна практика. Турецькі колеги також високо шанують переклад візитних карток на турецьку мову [2]. Відповідно до дипломатичної абетки квітів, у Туреччині не люблять поєднання білого з синім, тому цих кольорів у святковому букеті краще уникати [4].
До мови та національних символів у Туреччині відносяться архібережно. Наприклад, існує така практика: під час міжнародних самітів представники протокольних служб оформлюють зону для фотографування та окреслюють місце для державних лідерів національними прапорцями на підлозі. Проте, такий жест неприпустимий для президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана, тому він знаходить своє місце, а потім завжди забирає прапорець та кладе його до кишені. Також великою помилкою буде заводити мову про національних героїв, таких як Мустафа Кемаль Ататюрк, висвітлюючи їх у негативному світлі.
Звісно, не лише українська сторона повинна виявляти свою повагу: під час перебування з офіційним візитом Реджепа Тайїпа Ердогана до України у лютому 2020 року турецький президент привітався з почесною вартою фразою «Слава Україні». Він також наголосив, що будь-який іноземний політик повинен дотримуватися цієї норми, приїжджаючи до України.
Отже, дипломатичний протокол України з Туреччиною — це поєднання унікальних культур двох світів — християнської й мусульманської — та багатовікової співпраці наших держав. На нашу думку, українській дипломатії потрібно системно і наполегливо працювати у напрямку інтеграції до політичного та культурного простору такого важливого геополітичного партнера.
Література:
1. Tchernikov I. Mustafa Kemal Atatürk ve Türkiye-Ukrayna ilişkileri (1918 1938). P. 317-327 URL: http://www.chernikov.org.ua/book/art-2.pdf (дата звернення: 06.03.2021).
2. Савельев И. Л. и др. Методическое пособие по международному протоколу и деловому этикету. URL: https://goo-gl.su/NsNW17yg (дата звернення: 05.03.2021).
3. Палеха Ю. І. Етика ділових відносин: Навч. посіб. К.: Кондор, 2007. 352 с.
4. Польова Л. В. Методичні рекомендації з курсу: Діловий етикет і протокол. — Івано-Франківськ: Фоліант, 2012.
|