ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ СТВОРЕННЯ ДЕРЖАВНОГО АПАРАТУ ЗУНР
07.11.2008 12:56
Автор: Люба Надія, студентка юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету
[Для открытия перечня учасников даной конференции нажмите сюда]
З огляду на те, що апарат держави - це частина механізму держави, яка об’єднує всі державні органи й здійснює її функції та завдання і взаємопов’язана спільними принципами організації та діяльності [3, с.63], тому з’ясування закономірностей функціонування системи державних органів є важливим для сучасного українського державотворення. У цьому плані надзвичайно значущим є історичний досвід власного державного будівництва. Оцінка архівних матеріалів підтверджує, що найбільший розвій державотворення відбувся на початку ХХ ст. в період Української Центральної Ради, Гетьманату, Директорії та Західноукраїнської Народної Республіки (далі-ЗУНР). Створення ЗУНР, з огляду на форму й особливості становлення національної держави на західних землях України, зокрема структури її державних органів, є найбільш цінним.
Отже, аналіз закономірностей ствердження ЗУНР, як етапу розбудови Української держави є вагомим досвідом попередників і надзвичайно актуальний для сьогоднішнього суспільного розвитку. Тому метою даної статті є пізнання організаційно-правових аспектів функціонування державного апарату ЗУНР.
Проблемами дослідження розвитку апарату держави у зазначений період займалися вченні, зокрема: В.С. Кульчицький, Б.Й. Тищик, М.В. Кугутяк, М.В. Кравчук, М. В. Литвин, М.М. Кобилецький та ін. У їхніх працях знайшли відображення різні сторони українського державотворення на західних землях, у певній мірі викладені і проаналізовані організаційно-правові засади створення державного апарату.
Після проголошення 1 листопада 1918 р. Західноукраїнської Народної Республіки, з столицею у Львові, Україна вийшла на новий шлях національно-державного будівництва. Гербом був затверджений золотий лев на синьому полі, а Вищим законодавчим органом стала Українська Національна Рада (УН Рада). В перший день УН Рада оголосила два звернення в яких стверджувалось утворення Української держави, а весь український народ закликався до оборони рідного краю.
У цей час УН Рада розпочала державотворчу діяльність, а вже 13 листопада юридично закріпила утворення незалежної ЗУНР, постановивши “взяти долю народу в свої руки”. В її рішенні було вказано: 1) всі українські землі під орудою Австрії становлять єдину етнографічну цілісність; 2) тепер вони представляли окрему українську державу; 3) всі національні меншини мали вислати до УН Ради своїх делегатів; 4) УН Рада повинна прийняти конституцію нової держави; 5) УН Рада спланувала прийняти рішення про власні представницькі органи, оскільки австрійська влада не мала права діяти від імені незалежної України.
Керівництву ЗУНР стало зрозуміло, що для новоствореної держави потрібні боєздатні, професійно підготовлені, національно свідомі збройні сили – гарант суверенітету. Оскільки вже в перший день проголошення ЗУНР поляки вчинили відчайдушний збройний супротив проти Української влади. Переможний листопадовий виступ розхолодив більшість його провідників. Це вплинуло на військове будівництво ЗУНР, а створення армії розпочалося лише після падіння Перемишля, Ярослава, Львова, загарбання румунськими військами Буковини.
9 листопада 1918 р. створено перший уряд ЗУНР - Державний секретаріат у складі: прем’єра - К. Левицького; державних секретарів: внутрішніх справ - Л. Цегельського, закордонних справ - В. Панейка, судових справ - С. Голубовича, військових справ - Д. Вітовського, земельних справ - С. Барана, освіти та віросповідання - О. Барвінського.
Основним завданням уряду ЗУНР було об’єднання українських земель.
13 листопада Голова Державного Секретаріату К. Левицький і Державне Секретарство Військових справ, видає ряд розпоряджень, одним із них було затверджено штатно-організаційну структуру Галицької Армії, яка базувалась на загальному військовому обов’язку територіальному принципі командування. Згідно з цією схемою територія Галичини ділилась на три військові області та дванадцять військових округів.[6, с.114]
У цьому ж плані діяли також місцеві органи. Згідно з розпорядженням УН Ради від 1 листопада 1918 р. місцеві органи управління були ліквідовані. Замість них утворювались нові українські. Таким чином органами влади мали стати міські та повітові комісари з дорадчими органами при них - національними радами.
УН Рада 16 листопада 1918 р. видала «Тимчасовий закон про адміністрацію ЗУНР». Значне місце в ньому посідало питання організації та компетенції місцевих органів влади.
Основним представником влади в повіті був повітовий комісар. В усіх повітах шляхом виборів було створено повітові національні ради, а у громадах і містах - громадські і міські ради. Вибори проводилися на засадах загального і рівного виборчого права.
До обов’язків повітових комісарів належало: 1) оберігати інтереси української державності та протидіяти будь-якому завданню їй шкоди; 2) приводити до присяги службовців повітових служб та адміністрації; 3) приймати рішення з усіх питань, якщо колишні австрійські урядовці відмовлялися служити; 4) затверджувати розпорядження адміністративних повітових властей загального характеру; 5) давати дозволи на носіння зброї цивільному населення; 6) здійснювати нагляд за діловодством усіх державних інституцій і службових осіб у повіті.
На початку 1919 р. була проведена військова реформа, яка дала позитивні результати: 100 тисяч чоловік добровільно дали згоду стати на захист своєї держави. Українська Галицька Армія – це перша армія на той час, що мала єдину штатну структуру, статути й єдину форму одягу та високу національну свідомість [4, с.252].
Підводячи підсумки будівництва Збройних сил ЗУНР в 1918-1919 рр., необхідно зазначити, що, незважаючи на всі ці перешкоди і протидії, цей процес тривав і мав певні успіхи.
УН Рада прийнявши «Основний тимчасовий закон», взяла на себе компетенцію парламенту, яка 4 січня 1919 р. прийняла декілька законів про удосконалення власної структури. Відповідно до яких було вирішено утворити президію у складі голови і 4-ох заступників (головою призначено Є. Петрушевича) та ще важливий орган - Відділ УН Ради, до складу якого входили - президент і дев’ять членів. До компетенції Відділу відносилось: призначення членів уряду; оголошення амністії; затвердження і публікування законів.
У березні УН Рада прийняла Закон “Про Сейм ЗУНР”, склад якого становив 226 послів. У квітні 1918 р. було ухвалено виборчий закон, відповідно до якого право голосу надавалося громадянам ЗУНР з 21 р. а право бути обраним - з 25 р.
З проголошенням ЗУНР у багатьох повітах і населених пунктах було утворено станиці державної жандармерії, яка підпорядковувалася повітовим комісарам і діяла з метою охорони порядку. Народна міліція, утворена в багатьох селах і містечках за народною ініціативою й надалі продовжувала діяти як орган самооборони.
Належне місце приділялось судовим органам, до яких входили повітовий, окружний і вищий суд. У законі «Про тимчасову організацію судів і судової влади» було зазначено, що найвища судова інстанція є Найвищий суд у Львові. Для здійснення судівництва, розпорядженням державного секретарства юстиції, на території ЗУНР утворено 12 судових округів, які поділялись на 130 судових повітів. З дня проголошення закону «Про закони і розпорядки » судові вироки і рішення повинні були виноситись лише від імені ЗУНР.
Крім того, ще одним з важливих державних актів ЗУНР був Закон “Про українську мову в державних установах”, який забезпечував право національним меншинам користуватися своєю рідною мовою у взаємовідносинах з державною владою.
Таким чином ЗУНР мала чітко побудовану структуру державного апарату. Всі органи функціонували на підставі нормативно-правових актів. Хоч цей період державотворення закінчився трагічно, проте історія державності ЗУНР дала багато прикладів національної солідарності та прагнення мати свою незалежну державу. Наші славні предки показали зразки мужності і самопожертви в обороні рідної землі. Тому завдання нащадків на сучасному етапі скористатись цією багатющою спадщиною у розбудові Української держави [2, 256 с.].
Джерела:
1. Кравчук М. Військове будівництво ЗУНР/ / Вісник академії правових наук України. - №2 (13).- С.112-120.
2. Кравчук М.В. Правові основи будівництва Національних Збройних Сил України в 1914-1993 рр. Івано-Франківськ, 1997- 292 с.
3. Кравчук М.В. Теорія держави і права (опорні конспекти). – Тернопіль, 2007 – 288 с.
4. Лісна І.С Становлення української державності. 1918-1923 рр. Івано-Франківськ. – С.-36.
5. Тищик Б.Й. Західноукраїнська Народна Республіка. 1918-1923- рр. –Коломия, 1993 – С.19.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
