Війна, котра змінила перш за все Європу та весь Світ була радикально іншою та безперечно жорсткішою, а ніж всі попередні. Звісно, що в 1914 ніхто навіть не уявляв, що деякі держави, котрі брали безпосередню участь в цих кривавих подіях, змушені будуть тимчасово, а то і назавжди здавати свої землі ворогові.
Починаючи від стрімкого прориву двох російських армій на землі Пруссії в 1914 та вирівнювання фронту в 1915 році питання біженців вже набрало великого резонансу, організаційних та масштабних проблем по всіх губерніях на території України. До «Брусиловського прориву» було ще далеко, тому питання і проблеми біженців та переселенців не сходили з порядку денного.
Найбільше потерпала Волинь У січні 1916 року усі довоєнні харчові запаси Волинської губернії були вичерпані. У зв’язку з цим зростало число потребуючих. Очільнику довелося звернутися до військового командування з проханням заборони реквізувати запаси. Мотивацією перш за все було те, що селянству не буде чим засівати. Відповідно назрівала криза у продовольчій частині [4].
На кількість біженців поблизу фронту впливали не тільки економічні, військово-політичні, але й інші не менш вагомі фактори.
Наприклад, у січні 1916 р. на Волині і в Галичині число осіб, які отримували харчі на пунктах допомоги, досягло 140 тис. У березні, внаслідок відтоку понад третини з них на сільськогосподарські роботи, число їх скоротилося до 80 тис [3].
Загалом українські біженці розселювались та перебирались якнайдалі в тил. Відповідно переселення відубвалось на інші землі Наддніпрянської України та вглиб Російської імперії.
Окремо варто зазначити, що найбільш скрутне становище мали біженці, які осіли серед населення прифронтових повітів Волині та неокупованої частини Галичини. За законами Російської імперії держава брала на себе утримання біженців і виселенців, виділяючи для них «пайові» та квартирні кошти [1].
Становище біженців визначалося багатьма факторами як суб’єктивного, так і об’єктивного характеру. Значною мірою воно залежало від вікового складу родини, тобто наявності робочої сили.
Проте, їх становище на Волині в 1915-1916 роки не можна відділити від загального економічного становища всього населення краю. Волинь за роки війни зазнала страшної економічної розрухи. За спостереженнями представників земтсва, у найгірших соціально-економічних умовах перебувала північна частина прифронтової лінії.
На ці території були здійсненні масові переселення біженців з Луцького повіту. Звісно, про ніяки запаси, одяг, кошти не було і мови. Становище було ускладнено ще тим, що війська та інші біженці, що проходили крізь цей маршрут позбавили місцеве населення життєво необхідних припасів.
Подібним виявилося економічне становище в Рівненському повіті, котрий не раз був лінією зіткнення, що в свою чергу мав наслідки у постачальних та стратегічних питаннях. Не кращою була ситуація і в інших районах Волині [2].
Попри всі страхіття воєнного життя, населення прифронтової смуги, як і інших губерній, змушене було виконувати чимало різних повинностей. На її жителів поширювалися роботи із забезпечення військових потреб. У липні 1915 — лютому 1916 р. з 10 повітів Волині на примусові роботи було відправлено понад 250 тисяч населенняв 91.
Невиправдані жертви, які несло мирне населення на олтар війни, створювали додаткову напругу в суспільстві, що посилювалася з кожним роком війни, а разом з іншими факторами прискорювала падіння самодержавного ладу. Примарні сподівання стати закріптись у Карпатах зазнали краху. Українцям, які попри їх волю були втягнуті обома імперіями в світову війну, довелося сповна відчути всю її руйнівну силу, втрати, страх, втрачене майбутнє та життя.
Література:
1. ЦЦІАК України, ф. 715, on. 1, спр. 1580, арк. 1.
2. ЦЦІАК України, ф. 715, on. 1, спр. 1751, арк. 170.
3. Бернадський Б. В. Волинь у роки першої світової війни: дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. — Луцьк, 1999. —С. 107.
4. Сердюк О.В. Біженство в Україні під час Першої світової війни // Проблеми історії України XIX — початку XX ст. — K., 2002. — Вип. 4. — С. 120-121.
________________
Науковий керівник: Журба Михайло Анатолійович, доктор історичних наук, професор, академік Української академії історичних наук
|