У майбутньому людської цивілізації надзвичайно важлива роль відводиться технологіям та інноваціям. Більшість держав світу вже розробили національні стратегії, в яких однією із ключових цілей є розвиток штучного інтелекту. Його зараховують до рангу «підривних технологій», що спричинять прорив у різних галузях науки і техніки та сформують нові за змістом і формою суспільні відносини.
Можливості штучного інтелекту вже давно перестали бути фантастикою. Автоматизація та машинне навчання стали невід’ємною частиною бізнес-процесів, його використовують у надважливих сферах діяльності людини: оборона, медицина, транспортна інфраструктура. Сучасна тенденція глобальної роботизації і цифровізації вимагає від держави негайного законодавчого реагування та формування правової основи для належного регулювання, стабілізації та впорядкування цих відносин.
В українському правовому просторі була створена Концепція розвитку цифрової економіки та суспільства України на 2018-2020 роки, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року №67-р. В ній визначено поняття «Індустрія 4.0», в зміст якого закладено комплекс факторів, які рухають сучасне виробництво. Зокрема, мова йде про Big Data («Великі дані»), Internet of things («Інтернет речей»), хмарні обчислення, машинну взаємодію, предиктивну аналітику, робототехніку та штучний інтелект [5].
Однак, аналіз чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що ці поняття у правовій базі відображені поверхнево або неврегульовані взагалі. Це спричиняє ряд проблем, пов’язаних із розумінням статусу машинних технологій та штучного інтелекту в нашій державі. Наприклад, в Україні досі немає єдиного визначення терміну «штучний інтелект» через відсутність досягнення консенсусу серед науковців. На нашу думку, це ускладнює процес визначення орієнтирів щодо місця та ролі штучного інтелекту в правовій системі.
Об’єктивно постає питання: яке місце у системі правового регулювання займає штучний інтелект? Чи буде він виступати суб’єктом права? Науковець Н.Марценко влучно зазначає з цього приводу, що створення законодавчої бази людиною певною мірою її привілеює, ставить на особливе місце в сучасному світі. Людина була першим суб’єктом права, однак із розвитком суспільних відносин стала не єдиним носієм прав. На рівні із людиною самостійними суб’єктами цивільних прав є юридична особа, держава, територіальні громади [4, с. 93].
Правосуб’єктність є обов’язковою передумовою для вступу в правові відносини. Своїми діями фізична та юридична особи можуть набувати цивільні права та обов’язки, нести відповідальність за свої дії. Тобто, вони постають відокремленими у своїх діях від інших подібних суб’єктів [6]. В цьому контексті виникає питання: чи володіє штучний інтелект відповідним ступенем автономності від людини, яка ним користується або створила його?
Є.О. Харитонов та О.І. Харитонова розглядають штучний інтелект як один із видів юридичної особи. Науковці пропонують визнати його квазі-юридичною особою та додати до видів правосуб’єктності юридичної особи такий термін як «кіберздатність», тобто здатність бути активним учасником відносин в ІТ-сфері: укладати договори, бути учасником соціальних мереж тощо. Кіберздатність може реалізовуватися не лише за допомогою правочинів, а й юридичних вчинків [1, с. 65]. Проте, якщо позиціонувати штучний інтелект як юридичну особу, можна помітити подібність лише в тому, що вони обидва створюються власником для досягнення певної мети. Тому актуальним залишається прирівняння штучного інтелекту до суб’єкта, що тотожний фізичній особі.
Наразі визначення правосуб’єктності залишається відкритим через те, що прирівняти штучний інтелект до живих істот ми не можемо, оскільки біологічно штучний інтелект і роботи неживі та позбавлені чутливості на даному етапі розвитку, хоча й існують розробки щодо емоційного інтелекту. А тому, щоб захистити людину від шкідливих наслідків, які можуть бути завдані штучним інтелектом, більшість пропонує розглядати штучний інтелект як об’єкт цивільних прав [7, с. 143].
Ми вважаємо, що слід розглядати це питання через призму відповідальності. У разі позиціонування штучного інтелекту як суб’єкта прав, потрібно впровадити поняття «електронної особистості» та визначити критерії відповідальності. Враховуючи інтенсивну динаміку його розвитку, можна передбачити, що штучний інтелект може вийти з-під контролю людини. При цьому, будь-які дії машинних технологій повинні підпадати під канони етики та моралі.
До штучного інтелекту, який наділений правосуб’єктністю, мають застосовуватися такі ж види юридичної відповідальності, як і щодо громадян-суб’єктів відповідальності, із санкціями, які будуть адаптовані до штучного інтелекту, де максимальне покарання – юридична смерть. Відповідно, завданням штучного інтелекту, у випадку притягнення його до відповідальності, є коригування своїх дій та поведінки, тобто виправлення і демонстрація такого виправлення [3].
Також слід звернути увагу на обсяг майнових прав, яким володітиме штучний інтелект у разі визнання його суб’єктом права. У законодавстві потрібно передбачити момент їх реалізації. Адже суть поняття «суб’єкт права інтелектуальної власності» заключається не просто в тому, щоб спродукувати результат творчої діяльності, а й розпоряджатися, володіти і користуватися правами, визначеними у чинному законодавстві. Зокрема, потрібно з’ясувати, як штучний інтелект надаватиме дозволи на використання результатів його творчої діяльності та здійснюватиме перешкоджання неправомірному використанню об’єкта права інтелектуальної власності, в тому числі заборонятиме таке використання.
Варто зауважити, що традиційну українську правову систему чекатимуть великі зміни у разі визначення штучного інтелекту суб’єктом. Можна буде говорити про появу так званої «юстиції штучного інтелекту». Копіювати людську систему юстиції для штучного інтелекту немає сенсу. Принципово різні фізичні характеристики та потреби вимагають апріорі відмовитися від такого підходу. Скоріше за все юстиція штучного інтелекту буде створена за допомогою роботів. Адже фізичних та інтелектуальних даних людини недостатньо для ефективного функціонування даної системи юстиції [2].
Розвиток штучного інтелекту зупинити неможливо. Разом із тим, розробка середовища, в якому він буде існувати, перебуває на початковій стадії - потрібно досліджувати питання визначення правосуб’єктності штучного інтелекту і його правовий статус. Необхідно бути готовими до змін у правовій системі, розширення поняття «об’єкт права» чи появи нових суб’єктів права.
Література:
1. Бежевець А.М. Правовий статус роботів: проблеми та перспективи визначення / А.М. Бежевець // Інформація і право. – 2019. - №1 (28). – с. 61-67.
2. Карчевський М.В. Основні проблеми правового регулювання соціалізації штучного інтелекту [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://aphd.ua/publication-369/.
3. Кривецький О. До проблеми правового регулювання штучного інтелекту [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://nbuviap.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=3728:do-problemi-pravovogo-regulyuvannya-shtuchnogo-intelektu&catid=8&Itemid=350.
4. Марценко Н. Правовий режим штучного інтелекту в цивільному праві / Н. Марценко // Актуальні проблеми правознавства. – 2019. - №4 (20). – с.91-98.
5. Про схвалення Концепції розвитку цифрової економіки та суспільства України на 2018-2020 роки та затвердження плану заходів щодо її реалізації: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.01.18 р. № 67-р / Кабінет Міністрів України // Урядовий кур’єр. - 2018. - №88. - . URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/67-2018-р.
6. Цивільний кодекс України : Закон України від 16 січня 2003 р. № 435-ІV: за станом на 01 січня 2021 р. / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - №40.- ст. 356.
7. Щербина Б.С., Ткаченко В.В. Штучний інтелект як суб’єкт цивільного права / Б.С. Щербина, В.В. Ткаченко // Юридичний вісник. – 2021. – 1 (58). – с. 142-148.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
