Про важливість знання історії говорили ще римські мудреці, вказуючи, що історія є вчителькою життя, дозволяючи новим поколінням уникнути помилок минулих часів. Однією з таких сторінок історії є висвітлення державно-правових аспектів виникнення і діяльності Західно-Української Народної Республіки. Врахування уроків історії новим поколінням українців призвело до прийняття Акту про проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року та до відродження української державності. А історія творення цієї незалежності почалась з державотворення Західно-Української Народної Республіки. Дана тема впродовж десятиліть набула багато міфів, пліток та містила немало вигаданих фактів. Це відбулося в першу чергу під впливом польської та радянської пропаганди та викривлень історичних фактів.
Особливість Західно-Української Народної Республіки полягає в тому, що вона зазнала більшого впливу з боку європейського державо- та право творення, ніж решта України. Це було зумовлено штучним відокремленням західноукраїнських земель від решти етнічної території, що стало проявом монархічних амбіцій того періоду.[1,178]
Передумови створення ЗУНР були дуже сприятливими для розбудови національного руху в Україні. Від цього періоду слід було очікувати не лише максималістського розвою голосних гасел, а вже документальне, ґрунтовне затвердження багатовікової боротьби нашої держави за отримання окремого статусу у цьому світі. Цьому посприяла Перша світова війна. Відомо, що війна – це боротьба, протистояння, відстоювання інтересів, після чого обов’язково слід очікувати змін міждержавних, внутрішньо-суспільних та інших. Західна Україна, розтерзана великою кількістю протиріч під час війни, отримала певну свободу, що пов’язана перш за все зі зміною державного устрою Австро-Угорщини: вона стала федерацією. Отже, західноукраїнські землі мали змогу створити свій представницький орган – Національну раду.Як наслідок, 18 жовтня 1918 року Галичина, Північна Буковина і Закарпаття створюють Українську Національну Раду на чолі з Євгеном Петрушевичем та називають себе Українською державою. Це був початок державотворчих процесів на Західній Україні. Національна рада поставила перед собою конкретні цілі, які полягали у розбудові та розвитку започаткованої справи, а саме створення незалежної об’єднаної української держави.[4]
Але то не була б історія України, якби все нашому народу вдавалося легко і без зусиль та боротьби. Польща, яка вважала Галичину своєю етнічною територією, вкотре захотіла вернути ці землі собі. Тому на 1 листопада планувала за допомогою Польської ліквідаційної комісії (що була створена саме для цих цілей) захопити Львів, а згодом – всю Галичину.Але ці наміри випередила Українська Національна Рада. У ніч на 1 листопада Центральний військовий комітет, що був створений у вересні, на чолі із сотником Дмитром Вітовським захопив у столиці Галичини всі найважливіші стратегічні об’єкти: пошту, телеграф, будинок Сейму та ін. Над Ратушею піднявся синьо-жовтий прапор. Польська армія на такі дії не відреагувала, і так, в результаті мирного, безкровного повстання Українська національна рада затвердила владу на Галичині та Західній Україні за собою. 1 листопада новостворена держава почала існувати де-факто, а вже за вісім днів на засіданні Української Національної Ради була затверджена остаточна назва–Західно-Українська Народна Республіка, до якої входили Східна Галичина, Північна Буковина і українські повіти Закарпаття.[2,139]
1 листопада — 90-та річниця створення Західно-Української Народної Республіки. «Дана дата з часу її утворення,—за словами Ігора Галущака,— спонукає до аж ніяк не святкових роздумів. На жаль, ми, сучасні українці, тягнемо з минулого не найкраще, що було в нашій історії. Натомість тими надбаннями, які залишили нам попередні покоління, не вміємо скористатися. Зокрема, коротке, але яскраве існування ЗУНР засвідчує: її державотворчу спадщину належним чином не оцінили й досі. Принаймні, вітчизняний політикум.»[2,140]
Скажімо, нинішні історики й досі сперечаються, чи була ЗУНР приречена в тодішніх геополітичних обставинах. І чи змогла б незалежна Галичина реалізуватись як держава, коли б корпус Січових стрільців під командуванням Євгена Коновальця вчасно повернувся на заклик Львова, а не брав участь у київських "розборах" між гетьманом Скоропадським і зверхниками УНР. Проте історія не знає умовного способу. Цінність має інше: президент і прем'єр ЗУНР Євген Петрушевич і Кость Левицький всі потенційні внутрішні загрози для майбутньої української держави бачили. Тому в основу проголошеної республіки закладали такі конституційні підвалини, які б давали запас міцності й поступу на багато десятиліть уперед.[5,153]
Західно-Українська Народна Республіка внесла великий вклад не тільки в українське державо- і правотворення,а і поряд з іншими новоствореними країнами Східної та Південно-Східної Європи внесла свій вклад у будівництво нових національних і, що немало значимо, демократичних держав. Останнє виражається в тому, що в основі всієї діяльності ЗУНР лежали принципи правди, закону, справедливості і порядку. Особливістю було і те, що встановлювались ці принципи не насильством і терором, а через взаємне порозуміння та згоду(на відміну від деяких сусідів).
Підтвердженням вище викладеного виступають акти та документи ЗУНР, які проголошували принципи народного суверенітету, народовладдя, намагалися встановити національну рівність та справедливість, вказували конкретні шляхи їх досягнення. Особливим проявом демократичності стала реальна турбота про національну рівноправність, забезпечення і гарантування усім національним меншостям, які населяли Західну Україну, тих же прав, що й самим українцям. При цьому з боку держави не було випадків насильства над людьми інших націй, національної дискримінації, навіть до поляків, з якими йшла війна.Щодо останнього, то польська сторона з цим не погоджується, посилаючись на випадки мародерства з боку окремих осіб (не пов’язаних з державою).
Якщо, більш, конкретизувати здобутки законодавства ЗУНР, то воно проголошувало: свобода слова, друку, мітингів і зборів, недоторканість особи, свобода організації будь-яких союзів, товариств і партій, свобода преси і видання будь-якої літератури, це встановлення загального, рівного, прямого виборчого права, таємного голосування, пропорціональної виборчої системи тощо. Ці права та свободи, зокрема, знайшли своє відображення у „Тимчасовому Основному законі” від 13 листопада 1918 року та у проекті Західно-Української Народної Республіки.[3,84]
Багато дослідників вважають, що без того складне становище ЗУНР, ускладнювалось політичною та військовою нерішучістю керівництва держави та його сліпою вірою у всемогутність та справедливість Антанти. Але на мою думку, падіння Західно-Української Народної Республіки, зумовлено перш за все зовнішніми факторами. Тому, що жодна внутрішня організація українців (військова чи політична), не змогла б дати ефективну відсіч зовнішній експансії сусідів(поляків при підтримці Антанти).
Однак незважаючи на поразку у нерівній боротьбі із зовнішніми агресорами і недовготривалістю у часі, Західно-Українська Народна Республіка залишала глибокий слід у становленні Української держави і права.
Література:
1. Кульчицький В.С., Тищик Б.Й., Настюк М.І. Історія держави і права України. – К.: Світ,2001.
2.Малик Я., Вол Б., Чуприна В. Історія Української державності.—Л.:Світ,1995.
3.Підкова І.З., Шуст Р.М. Конституційне законодавство ЗУНР//Довідник з історії України т.2.— К.,1995.
4. Тищик Б.Й., Вівчаренко О.А. Західно-Українська Народна Республіка 1918-1923рр. – Л.,1993.
5. Мищак І. До історії законотворчості ЗУНР// Право України №10, 2008.
|