Категорії «культура» та «мистецтво» в чинному законодавстві співвідносяться як ціле та частина. Мистецтво охоплюється поняттям культури та являє собою творчу художню діяльність у таких сферах, як: література, архітектура, скульптура, графіка, живопис, декоративно-вжиткове мистецтво, музика, театр, танець, кіно та інші види діяльності людини, які відображають дійсність у художніх образах (ст. 1 Закону України «Про культуру»). При цьому в аспекті вирішення спорів правового характеру у цій сфері важливе значення має об’єктний-суб’єктний склад відповідних правовідносин, від чого залежатиме відповідна юрисдикція їх судового вирішення. Суб’єктами діяльності у сфері культури є фізичні та юридичні особи, що провадять культурну діяльність або реалізують владні повноваження у сфері культури (ст. 1 Закону України «Про культуру»). Об’єктами правовідносин у сфері культури та мистецтва, які одночасно є і об’єктами авторського права, серед іншого, виступають: 1) літературні та художні твори, зокрема: романи, поеми, статті та інші письмові твори; лекції, промови, проповіді та інші усні твори, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори; музичні твори (з текстом або без тексту); аудіовізуальні твори; твори живопису, архітектури, скульптури та графіки; фотографічні твори; твори ужиткового мистецтва; ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки; переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів; збірники творів, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності. Твори є об’єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження (ст. 433 Цивільного кодексу України). При цьому авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі. Слід мати на увазі, що правова охорона не поширюється на дані або матеріал як такі та не зачіпає авторське право на дані або матеріал, що є складовими компіляції. Цікавими для української правозастосовної практики видаються приклади вирішення спорів у сфері мистецтва, що стали загальновідомі у світовій практиці. Так, у 1987 році письменник Едріан Джейкобс написав книгу «Пригода чаклуна Віллі номер один: зла земля», в якій згадувалися в’язниця для чарівників і лікарня для потерпілих від магічних заклинань. У 2000 році найбагатша в світі письменниця Джоан Роулінг представила «Гаррі Поттер і кубок вогню» зі схожим сюжетом. При цьому Джейкобс і Роулінг користувалися послугами одного літературного агента, а відтак Роулінг. Пізніше письменницю та її видавця Bloomsbury Publishing PLC звинуватили в запозиченні тексту спадкоємці британського письменника. У результаті розгляду спору видавці «Гаррі Поттера» виграли справу про плагіат. У суді не було не виявлено подібності в книгах, і позов було відхилено. Крім того, у вересні 2008 року Роулінг спільно з однією з найбільших американських кінокомпаній Warner Brothers Entertainment (WBE) домоглася заборони на видання «Лексикону Гарі Поттера» – енциклопедії за своїми творами. В Україні за порушення законодавства у сфері культури та мистецтва чинним законодавством передбачена дисциплінарна, цивільна, адміністративна та кримінальна відповідальність (ст. 35 Закону України «Про культуру»). До прикладу, найбільш розповсюдженими спорами у сфері авторських прав слід вважати спори про: 1) порушення виключного права на об’єкти авторського права і суміжних прав; 2) укладення, про виконання, про зміну і про припинення договорів про передачу виключного права і ліцензійних договорів на використання об’єктів авторського права і суміжних прав; 3) дострокове припинення виключного права публікатора на твір; 4) розмір, строк і порядок виплати винагороди автору та ін. Судова практика в спорах у сфері культури та мистецтва динамічно розвивається та стає все біль масштабною. При дослідженні цієї проблематики найбільш цікавою видається практика Верховного Суду, оскільки саме його рішення на сьогоднішній день фактично перебудовують судову систему держави на «правові рейки», а також створюють міцне теоретичне підґрунтя для подальшої нормотворчої діяльності, оскільки мають також і наукову доктрину основу. Одним із таких прикладів є справа про використання твору. Зокрема Верховний Суд дійшов висновку, що відтворення твору, запис (звукозапис, відеозапис) та публічне сповіщення (доведення до загального відома) є окремими самостійними способами використання твору, що підтвержжєуться наступними положеннями. ТОВ «Юніверс медіа корпорейшн» звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіділон», ТОВ «Телерадіокомпанія «Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніверс медіа копірайт ЧМ» про стягнення з кожного з відповідачів по 64 000 грн компенсації за порушення виключних майнових авторських прав на музичний твір у зв’язку з неправомірним використанням. Ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначено, що відтворення – це виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового або постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній чи іншій формі, яку може зчитувати комп’ютер. При цьому публічне сповіщення (доведення до загального відома) являє собою передачу за згодою суб’єктів авторського права та (або) суміжних прав у ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гама-променів тощо), у тому числі з використанням супутників, або передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного й інших видів) творів, виконань, будь-яких звуків та (або) зображень, їх записів у фонограмах й відеограмах, програм організацій мовлення тощо у разі, коли зазначена передача може бути сприйнята необмеженою кількістю осіб у різних місцях, віддаленість яких від місця передачі є такою, що без зазначеної передачі зображення або звуки не можуть бути сприйняті. За змістом статей 435, 440, 441, 443 Цивільного кодексу України, ст. ст. 7, 15, 31 – 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права» право на використання твору належить автору чи іншій особі, що одержала відповідне майнове право у встановленому порядку (за договором, який відповідає визначеним законом вимогам). Використання твору здійснюється лише за згодою автора або особи, якій передано відповідне майнове право (за винятком випадків, вичерпний перелік яких встановлено законом). Використання твору без дозволу суб’єкта авторського права виступає порушенням авторського права, передбаченим пунктом «а» ст. 50 Закону «Про авторське право і суміжні права», за яке п. «г» ч. 2 ст. 52 Закону встановлено відповідальність винної особи у вигляді сплати компенсації в розмірі від 10-ти до 50-ти тисяч мінімальних заробітних плат. При цьому Касаційний господарський суд Верховного Суду зазначив [1], що відтворення твору, запис (звукозапис, відеозапис) та публічне сповіщення (доведення до загального відома) виступають окремими самостійними способами використання твору. Аналізуючи інші способи захисту прав у сфері культури та мистецтва, слід вказати, що одним із пріоритетних напрямів вирішення правовоих конфліктів вважається медіативна процедура. Так, згідно проєкту Закону «Про медіацію» [2] остання може застосовуватися у будь-яких конфліктах (спорах), які виникають у цивільних, сімейних, трудових, господарських, адміністративних правовідносинах тощо. При цьому законодавством можуть передбачатися особливості застосування медіації в окремих категоріях конфліктів (спорів), що досить важливо для такої специфічної сфери, як культура та мистецтво. Процедура медіації може проводитися як до звернення до суду, третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу, так і під час судового, третейського чи арбітражного провадження або ж під час виконання рішення суду, третейського суду чи міжнародного комерційного арбітражу. Вона не застосовується у спорах (конфліктах) у випадку, якщо такі спори (конфлікти) впливають чи можуть вплинути на права і законні інтереси третіх осіб, які не беруть участі у медіації, та в інших випадках, передбачених законом. Як вбачається з положень законопроєкту така процедура має декілька переваг, а саме гнучкість, часова перевага, врахування специфіки спорів, заощадливість. Поряд із цим застосування процедури медіації виступає лише перспективним способом вирішення спорів у сфері культури та мистецтва. Найбільш затребуваним та ефективним лишається судовий порядок захисту прав осіб у цій сфері, причому найбільш справедливим та обґрунтованим з точки зору прийняття рішень все частіше стає касаційний розгляд справ у Верховному Суді, що вже скеровує практику судів першої та апеляційної інстанцій на майбутнє.
Література:
1. Постанова КГС ВС від 28.01.2020 р. у справі № 910/10951/17. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/87214804 (дата звернення: 01.08.2021).
2. Про медіацію: проєкт Закону № 3504 від 19.05.2020 р. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=68877 (дата звернення: 01.08.2021).
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
