Стрімкий розвиток інформаційних технологій зумовлює їх проникнення у всі сфери життя людини. Постійний розвиток і вдосконалення гаджетів та інноваційних технологій впливає на формування суспільства. Сучасна людина все більше часу проводить у «віртуальній реальності», не уявляючи свого життя без соціальних мереж, форумів, медіа-платформ, інтернет-порталів, інтернет-магазинів тощо. Ми є очевидцями становлення «Homo virtualis». Інноваційні зміни впливають не лише на людину, а й на правовідносини та формування правових норм. Так, якщо спочатку інтернет служив в основному засобом комунікації (емейл, чат, скайп), то згодом для укладання договорів офлайн, а потім і онлайн. З формуванням інформаційного суспільства відбувається впровадження практично в усі сфери життєдіяльності електронних документів. Разом з ним появилося поняття кваліфікованого електронного підпису, який за своєю юридичною значущістю був прирівняний до особистого власноручного підпису. Виникає питання, чи може подібна інновація проникнути в таку найбільш архаїчну галузь, як спадкове право. Відповідь нам готують законодавці окремих країн загальної системи права, йдучи «в ногу з часом».
Потреба врегулювання правової долі майна, що залишилось після смерті його власника, є такою ж старою, як приватна власність. На певному етапі розвитку права з’явилася, а швидше за все просто була оцінена такою, що заслуговує на правову охорону, потреба фізичної особи впливати на те, кому після її смерті припаде належне їй майно. Таким чином, на думку А. Мончинського, воля індивіда була визнана правом як фактор, формуючий правову ситуацію, що виникала у зв’язку зі смертю особи. Це може здійснюватись різними способами. Одним таким способом є складення власником майна правочину, правові наслідки якого настануть лише після смерті власника. Теоретично це може бути або двосторонній правочин – договір – або односторонній правочин. Віковий досвід показав особливу значущість в цій сфері власне одностороннього правочину – заповіту [1, c. 53].
Заповіту як односторонньому правочину характерна наявність особливих вимог щодо його дійсності. В першу чергу такі вимоги стосуються форми заповіту як способу вираження останньої волі спадкодавця. Заповіт є правочином з високим рівнем «формалізованості», оскільки він повинен бути складений в передбаченій правом формі з дотриманням всіх зазначених в законодавстві вимог, а недотримання цих вимог тягне за собою визнання заповіту недійсним.
В системі загального права виділяють звичайні і спеціальні форми заповіту (наприклад, усний, військовий). Звичайною формою заповіту спадкодавець може скористатися за будь-яких обставин, натомість спеціальною формою заповіту – лише в певних обставинах або за умов приналежності до певного визначеного кола суб’єктів. Характерними рисами англійського спадкового права, від якого походить правове регулювання спадкування інших країн загальної системи права, є невеликий перелік звичайних форм заповіту. Англійському праву на відміну від країн романо-германської системи права невідомі такі форми заповіту, як нотаріальний та голографічний (власноручний). Найпоширенішою серед звичайних форм є форма «формального заповіту» (англ. „formal will“), передбачена законодавствами усіх країн загальної системи права [2, c. 69].
Відповідно до секції 9 англійського Закону про Заповіти (“Wills Act”) з 1837 року [3] заповіт повинен бути складений у письмовій формі і підписаний спадкодавцем. За спадкодавця може підписатися інша особа, проте виключно на його прохання і в його присутності. Підпис повинен бути поставлений в кінці заповіту в одночасній присутності щонайменше двох свідків. Якщо заповіт підписаний за відсутності свідків, дозволяється підтвердження спадкодавцем в присутності свідків вірогідності свого підпису, попередньо поставленого за їх відсутності. Свідки повинні виконати свою функцію і підписати заповіт в присутності спадкодавця [4, c. 41 - 43].
Закон про Заповіти (“Wills Act”) з 1837 року залишається і надалі чинним в системі загального права, хоч підлягав новелізації. В другому півріччі 2013 року у Великобританії було створено Правову Комісію [5], яка провела громадські консультації щодо змісту своєї 12 -ї Програми правової реформи, що розпочалася з літа 2014 року. В опублікованому у 2017 році консультаційному документі під назвою «Складання заповіту» Правова комісія внесла багато пропозицій щодо модернізації спадкового права, зокрема, щодо розвитку цієї галузі права, щоб можна було скласти дійсний заповіт в електронному вигляді. Це зробить увесь процес цифровим та запровадить «електронні заповіти», а відповідно відкриє спадкодавцям більш зручний метод складання заповіту, дозволивши повністю весь процес, починаючи від надання вказівок до отримання та підписання заповіту, здійснювати дистанційно [6]. Слушно зазначається, що для запровадження «електронних заповітів», необхідно насамперед прийняти законодавство про визнання електронних підписів дійсним способом підписання заповіту. У Великобританії електронні підписи застосовуються в багатьох інших сферах і визнаються з моменту прийняття у 2000 році Закону про електронні комунікації („Electronic Communications Act”) [7], з врахуванням новелізації, що відбулася з прийняттям у 2016 році Положення про електронні ідентифікаційні та довірчі служби для електронних транзакцій („The Electronic Identification and Trust Services for Electronic Transactions Regulations”) [8] (eIDAS). Проте це в основному стосується розпізнавання електронних підписів щодо комерційних операцій. Заповіти не є договорами, і зрозуміло, що ці правила до них не застосовуються. З вищенаведеного випливає, що підписи під заповітами відповідають вищим стандартам і існують різні методи оформлення електронного підпису, тому визначення того, який із них є достатньо безпечним для підписання заповіту, є викликом сам по собі. В англійській літературі слушно звертається увага на те, що з точки зору безпеки, електронний підпис повинен бути більш, ніж просто «надрукованим» ім’ям спадкодавця, що може бути легко сфальсифікованим, оскільки будь-яке ім'я, введене в електронному вигляді, виглядає однаково, незалежно від того, хто його вводить. Подібні проблеми стосуються цифрових зображень письмових підписів. На думку Британської Правової комісії, потрібні більш складні методи, наприклад, біометрія або підписи на основі шифрування, які можна надійніше пов’язати зі спадкодавцем [6]. З огляду на вагомість підпису спадкодавця на заповіті, що є його розпорядженням на випадок смерті, електронний підпис повинен бути принаймні настільки ж безпечним і захищеним, як і власноручні підписи.
Станом на сьогодні Британська Правова комісія продовжує працювати над удосконаленням спадкового права, приведенням його у відповідність до потреб сучасності та можливістю запровадження «електронних заповітів». З певністю можна сказати, що така новелізація – це революція у сфері спадкового права, яке все ще залишається сукупністю традиційних положень, заснованих на конструкціях з часів римського права.
Література:
1. Mączyński A. Dziedziczenie testamentowe w prawie prywatnym międzynarodowym. – Kraków: Nakładem Uniwersytetu Jagiellońskiego, 1976. – 134 s.
2. Kucia B. Forma testament w systemach common law. – Warszawa: Wydawnictwo C.H.BECK, 2016. – 230 p.
3. Wills Act 1837. – Available at: https://www.legislation.gov.uk/ukpga/Will4and1Vict/7/26/contents
4. Kerridge, Roger: The law of succession / by Roger Kerridge. – 12. ed.. – London: Sweet & Maxwell, 2009. – 668 p.
5. Law Commission. – Available at: https://www.lawcom.gov.uk/project/wills/
6. Smith S. What technology could mean for the future of Wills. – Available at: https://www.willwriters.com/blog/future-of-wills/
7. Electronic Communications Act 2000. – Available at: https://www.legislation.gov.uk/ukpga/2000/7
8. The Electronic Identification and Trust Services for Electronic Transactions Regulations 2016. – Available at: https://www.legislation.gov.uk/uksi/2016/696/pdfs/uksi_20160696_en.pdf
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
