Актуальність теоретичних досліджень правосуб’єктності електронної особи як інноваційного утворення тісно пов’язана з активним використанням цифрових технологій і робототехніки у повсякденному житті. Сьогодні штучний інтелект не повинен ігноруватися суспільством, правом і владою. Збільшення етичних і правових проблем у ланцюжку «людина-штучний інтелект» свідчить про те, що останній стає все більш незалежним у прийнятті рішень.
За даними, які є у відкритому доступі, можна зробити висновок, що нинішній штучний інтелект не має самосвідомості і може існувати виключно на основі волевиявлення фізичної чи юридичної особи, що створили його чи користуються результатами його діяльності.
Маршал Уіллік у своєму дослідженні зазначав: «…по мірі розвитку технологій, що дозволяють більш тісно взаємодіяти людині і комп’ютеру, можливе розмиття кордонів між інструментом (в якості якого виступає комп’ютер) та оператором, що ним керує [5, с. 6]. І якщо юніт штучного інтелекту стане по-справжньому автономним і здатним до саморозвитку та самонавчання, його творцеві (розробнику) буде важче його контролювати.
Автономність передбачає усвідомлення своїх дій. Усвідомлення дій тягне за собою відповідальність. Де-юре автономність штучного інтелекту означає, що штучний інтелект наділений певним обсягом прав і обов’язків. Права та обов’язки є невід’ємним атрибутом суб’єктів права. Відповідно, це породжує позицію – якщо штучний інтелект повинен нести відповідальність за свої дії, то його потрібно зробити суб’єктом права. Слід зазначити думку науковця Т. Мулгана, який визначає у своєму дослідженні поняття «extreme inclusivism» - концепція повної інклюзивності, відповідно до якої цифрова істота може бути особою із самостійною правосуб’єктністю, наділеною правами людини, маючи значущі інтереси [3, с. 11].
Якщо розглядати можливість наділення штучного інтелекту правосуб’єктністю з точки зору автономії, то на основі цієї характеристики не можна проводити будь-які точні аналогії з людьми. Зокрема, причиною може бути той факт, що автономність юніту штучного інтелекту є технологічною і заснованою на певних алгоритмах, а не є проявом морального вибору, як це відбувається у випадку з людиною [1, с. 1482]. Юніт штучного інтелекту в повній мірі не може бути зрівняний з людською істотою, оскільки не має душі, свідомості, почуттів та інтересів [4]. Проте, як зазначають науковці Самір Чопра та Лоуренс Вайт, у праві свідомість не є необхідною чи достатньою умовою для правосуб’єктності, оскільки в історичні часи повністю свідомі люди, такі як діти чи раби, були позбавлені повної правосуб’єктності [2].
Вважаю, недоцільно застосовувати до штучного інтелекту і правовий режим юридичної особи, адже він передбачає наявність людей, що здійснюють керівництво в процесі створення та функціонування такої особи, що не відповідає поняттю «автономність штучного інтелекту». У зв’язку з цим в науковий обіг було введено термін «електронна особа», що обумовлено появою нового суб’єкта права.
Для аналізу концепції, де електронна особа може бути повноцінним гравцем в правовому полі, слід звернутися до теорії Г. Кельзена. Відповідно до його «Чистого вчення про право», «бути особою» чи «володіти правосуб’єктністю» - означає мати юридичні обов’язки та суб’єктивні права. «Чисте вчення про право» роз’яснює поняття особи – суб’єкта права як персоніфікованої єдності комплексу правових норм, що передбачають юридичні обов’язки та суб’єктивні права, в зміст яких закладена певна дія чи поведінка [7, с. 219]. Звідси слідує, що електронна особа, яка виступає суб’єктом права, по суті, є комплексом прав і юридичних обов’язків, в той час як змістом цих прав та обов’язків є дії штучного інтелекту.
Надання штучному інтелекту статусу учасника правовідносин спрямоване на задоволення інтересів саме роботів зі самосвідомістю. Тому, очевидно, що для наділення робота правосуб’єктністю, повинні існувати критерії присвоєння статусу електронної особи. Узагальнивши доктринальні підходи вітчизняних та зарубіжних дослідників, можу підсумувати, що до них можна віднести когнітивну автономію, здатність аналізувати дані та адаптувати свою поведінку; наявність фізичної оболонки, самонавчання і самовдосконалення.
Що стосується деліктних зобов’язань, то обов’язок з відшкодування шкоди, завданої роботами, наділеними статусом суб’єкта права, також має покладатися на роботів, що цю шкоду заподіяли. При цьому на початковому етапі можливе покладення солідарної/субсидіарної відповідальності на виробника/розробника штучного інтелекту [8]. Можна надати перевагу управлінню ризиками, коли відповідальність покладається на ту особу, яка повинна була мінімізувати нещасний випадок/ризик/шкоду. При цьому відповідальність буде пропорційна кількості даних та інструкцій, що були введені штучному інтелекту в якості алгоритму.
Необхідність наукового обговорення та подальшого закріплення цих гіпотез і припущень у законодавстві викликана тенденцією збільшення автономності штучного інтелекту, і як результат – зростання кількості випадків завдання шкоди людині. Наприклад, ситуація з безпілотним автомобілем американської марки Tesla – машина врізалась у дерево на великій швидкості, не розрахувавши радіус крутого повороту, в результаті чого загинуло двоє людей, які перебували в автівці. Поліція констатувала, що в момент зіткнення за кермом автомобіля нікого не було – машина їхала в режимі автопілота [6].
Дослідження проблематики електронних осіб потребує абсолютно нового правового інструментарію, що пов’язано зі специфікою нового суб’єкта права, його юридично значимої поведінки та важливістю фіксації положень щодо відповідальності штучного інтелекту.
Література:
1. Barbosa M.M. Inteligencia artificial, e-persons e direito: desafios e perspetivas // Revista Juridica Luso-Brasileira/ - 2017. - №6. – P. 1475-1503.
2. Chopra S., White L. Artificial Agents – Personhood in Law and Philosophy. [Електронний ресурс]. - Режим доступу до ресурсу: http://www.sci.brooklyn.cuny.edu/-schopra/agentlawsub.pdf.
3. Mulgan T. Corporate Agency and Possible Futures. [Електронний ресурс]. - Режим доступу до ресурсу: https://link.springer.com/content/content/pdf/10.1007%2Fs10551-018-3887-1.pdf.
4. The Future is here: Artificial Intelligence and Robotics. [Електронний ресурс]. - Режим доступу до ресурсу: http://www.nishithdesai.com/fileadmin/user_upload/pdfs/Research_Papers/Artificial_Intellig ence_and_Robotics.pdf.
5. Willick M.S. Artificial intelligence: Some Legal Approaches and Implications // AI Magazine. – 1983. – Vol.4. - №2. – P. 1475-1503.
6. В США два человека погибли в ДТП с Tesla, оснащенным автопилотом. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://focus.ua/world/480347-v-ssha-dva-cheloveka-pogibli-v-dtp-s-tesla-osnashchennym-avtopilotom-foto-video.
7. Кельзен Г. Чистое учение о праве. 2-е изд. / Пер. с нем. М.В. Антонова, С.В. Лёзова. СПб. – 2015. – С. 212-219.
8. Кулинич В. Цифрова особистість : чи можуть роботи бути наділені правами? [Електронний ресурс]. – Режим доступу до ресурсу: https://yur-gazeta.com/dumka-eksperta/cifrova-osobistist-chi-mozhut-roboti-buti-nadileni-pravami.html.
________________
Науковий керівник: Штефан Олена Олександрівна, доктор юридичних наук, доцент, Науково-дослідний інститут інтелектуальної власності Національної академії правових наук України
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
