1. Необхідність запровадження у науковий обіг правової категорії «неупередженості судової влади» обумовлюється наступними обставинами. По-перше, відправлення правосуддя (мається на увазі процесуальний аспект розгляду і вирішення підвідомчих суду проваджень) і організаційна структура органів судової влади, як явища є взаємообумовлювані і взаємовизначаємі. По-друге, урахування «неупередженості» при характеристиці судової влади дозволяє виділити це явище і ступінь його впливу на функціонування судової влади. По-третє, визначення правоохоронної і правозахисної функцій судової влади також пов’язано з необхідністю урахування неупередженості судової влади. По-четверте, «неупередженість» і «рівень неупередженості судової влади» доцільно розглядати в якості ознаки, що характеризує судову владу і дозволяє формувати думку про розвиток даного правового явища як складового елемента судової влади в різних правових системах, міжнародно-правових актах, міжнародних стандартах [1-7, 9].
2. Термін «неупередженість» має два значення. По-перше, доцільно виділяти «процесуальну неупередженість», по-друге, – «неупередженість» апелює до певного показника цінності або критерію, більш високого ніж той, що відображений у законі [2, 3, 5, 9].
Неупередженість є морально-етичною категорією, яка розглядається в рамках правових відносин у двох аспектах: 1) гарантія судочинства; 2) вимога, що пред’являється до судового рішення.
Неупередженість нерозривно пов’язана з професіоналізмом, добросовісністю, а також внутрішнім переконанням судді. Елементами неупередженості є безсторонність, незалежність, добросовісність, рівноправність сторін судочинства.
3. Неупередженість суду означає відсутність будь-якої заінтересованості в результатах розгляду справи, відсутність переваг інтересам якої-небудь із сторін. Переконання суддів повинні ґрунтуватися на тих фактах, що встановлені під час безпосереднього дослідження доказів. Діяльність неупередженого судді спрямована на досягнення справедливості. Акцентується, що неупередженість є моральною якістю судді; вимогою, яка характеризує поведінку судді у судочинстві.
Дослідження сучасної історико-правової ідеї неупередженості судової влади, дало можливість виокремити деякі аспекти її системності, які умовно можна узагальнити таким чином: формування наукової ідеї розуміння призначення судової влади як «інституту справедливості»; відсутність цілеспрямованого плану досліджень теоретико-правових та практичних питань функціонування неупередженості судової влади; певна дослідженість наукових питань неупередженості судової влади різними науковими школами, юридичними спеціалізаціями; відсутність комплексних узагальнень наявних наукових досліджень, правової аналітики щодо стану ідеї неупередженості судової влади; на сучасному етапі відбувається поглиблена розробка таких категорій як «незалежність», «безсторонність», «об’єктивність», «справедливість» судової влади. Встановлено, що теоретико-правові засади наразі є найменш дослідженим аспектом неупередженості судової влади як гарантії захисту прав людини.
4. За результатами дослідження історичного розвитку неупередженості судової влади, як окремого її аспекту на теренах України, виділено кілька основних періодів: княжа доба; литовсько-польська доба; період Гетьманщини; період Російської Імперії; період УНР; період УРСР; період сучасної України.
Проблеми судової влади тривалий час не були для юридичної науки об’єктом дослідження, оскільки система судових органів розглядалася не з позиції поняття влади, а з позиції організації судової діяльності; період сучасної України – процес становлення і розвитку судової влади в Україні, що супроводжується встановленням відповідної матеріально-правової основи діяльності судових органів, модернізацією та встановленням механізмів управління судової системи, створенням необхідних організаційних передумов здійснення судочинства.
5. Доступність до правосуддя – це наявність інституційних і процесуальних гарантій, що забезпечують право потенційних учасників процесу отримати справедливе правосуддя. Найважливішими актуальними аспектами вільного доступу до правосуддя є такі: а) підвищення правового виховання, правової культури громадян; б) співвідношення достатньої кількості судів і суддів з навантаженням, територією, кількістю населення; в) спрощення і диференціація судової процедури; г) забезпечення кваліфікованої юридичної допомоги, що надається професійними юристами; д) забезпечення існування безоплатного правосуддя для бідних верств населення [8].
Здійснивши характеристику напрямів реалізації неупередженості судової влади у забезпеченні прав людини, слід зазначити наступне: незалежність та ефективність судової влади є вагомим критерієм демократичності держави та панування верховенства права. Така держава забезпечує право на справедливий суд – основне з прав людини, що надає можливість захищати усі інші права, що належать особі.
Право на справедливий судовий розгляд не зводиться до процесуальних моментів, до процедури розгляду справи у суді, воно є багатоаспектним, бо додатково вбирає в себе інституційні елементи, кожен з яких потребує самостійного теоретичного осмислення з урахуванням особливостей практичної реалізації. Елементи права на справедливий судовий розгляд класифіковано на дві групи: інституційні та процесуальні. До інституційних елементів права на справедливий судовий розгляд віднесено належний суд і доступ до суду. До процесуальних елементів права на справедливий судовий розгляд віднесено: публічність судового розгляду, розумний строк судового розгляду, належна судова процедура, вмотивованість рішень суду, виконання судових рішень.
Механізм організаційно-правового забезпечення прав і свобод людини судовою владою – це динамічна система правових і організаційних форм, засобів та заходів, дія і взаємодія яких спрямовані на запобігання порушенню прав і свобод людини чи на їх відновлення у випадку порушення. Він містить у собі три елементи: 1) забезпечення принципу доступності до правосуддя; 2) забезпечення права на справедливе і неупереджене правосуддя; 3) охорону та захист прав і свобод.
Література:
1. Бойко В. Ф. Справедливий, незалежний і неупереджений. Європейські стандарти демократичного судочинства та судово-правова реформа в Україні. Політика і час. 2001. № 1. С. 20-27.
2. Глинська М. В. Стандарт неупередженості сторони обвинувачення в розумінні ч. 2 ст. 9 КПК України: значення та критерії. Вісник кримінального судочинства. 2017. № 2. С. 25-32.
3. Журавель К. О., Селіванов М. В. Неупередженість та незалежність суду в цивільному процесі в риториці стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 р. р. Право, держава та громадянське суспільство в умовах системних реформ: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (Львів, 23-24 груд. 2016). Львів, 2016. Ч. 2. С. 9-12.
4. Колесник О. В. Належний суд як одна з передумов справедливого та неупередженого судочинства. Вісник Харківського університету внутрішніх справ. 2007. № 39. С. 331-336.
5. Прокопенко О. Б. Організаційно-правові гарантії забезпечення неупередженості суддів. Вісник Верховного суду України. 2009. № 5 (105). С. 2-6.
6. Рогальська В. В. Незалежний і неупереджений суд як гарантія реалізації права на справедливий судовий розгляд. Актуальні питання протидії злочинності у сучасних умовах: вітчизняний та зарубіжний досвід: матеріали ІІ між нар. наук.-практ. конф. (м. Дніпро, 15 березня 2018). Дніпро: Дніпр. Держ ун-т внутрішніх справ, 2018. С. 314-318.
7. Сердюк В. В. Незалежність і неупередженість суду як складова права на судовий захист та їх значення для Верховного суду України. Науковий вісник Чернівецького університету. 2005. Вип. 306. С. 30-36.
8. Чабан Н. А. Проблема доступності до правосуддя в Україні. Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні: матеріали Всеукраїнської міжвузівської наукової конференції молодих вчених та аспірантів (Івано-Франківськ, 29 квіт. 2006). Івано-Франківськ, 2006. С. 60-63.
9. Штогун С. Г. Неупередженість суду при розгляді справ приватного обвинувачення. Адвокат. 2005. № 12 (63). С. 7-8.
|