Міжнародне усиновлення останнім часом займає одну з найактуальніших проблем в сучасній цивілістиці. Ця проблема гостро постає не лише в українському суспільстві, а й в усьому світі. Сімейні негаразди, важке матеріальне становище породжуть значну кількість негативних явищ, зокрема біологічне та соціальне сирітство. В зв’язку з цим є поширення усиновлення дітей, в тому числі іноземцями, громадаянами і нших держав. Проте чітко потрібно усвідомлювати такі ризики як можлива торгівля дітьми, трансплантація їх органів, інші злочинні цілі.
Міждержавне усиновлення – є самостійним інститутом міжнародного приватного права, головним завданням якого є надання дітям, що залишились без батьківського піклування, сімейних умов та довгоочікуваних батьків. Тобто, міждержавне усиновлення є підставою для виникнення сімейних відносин як юридичного акту за участю іноземного громадянина [1].
Внаслідок міждержавного усиновлення дитина прирівнюється в особистих і майнових правах до рідної дитини усиновлювача. Обовязковим учасником міждержавного усиновлення постає Міністерство соціальної політики України.
Відповідно до статті 24 Закону України «Про охорону дитинства», усиновлення дитини, яка є громадянином України, іноземцями провадиться, якщо були вичерпані всі можливості щодо передачі під опіку, піклування, на усиновлення чи виховання в сім’ї громадян України. Посередницька, комерційна діяльність щодо усиновлення дітей, передання їх під опіку, піклування чи на виховання в сім’ї громадян України, іноземців або осіб без громадянства забороняється. Законодавство України не містить обмежень щодо максимальної різниці у віці між усиновлювачем та дитиною [2].
Питання всиновлення маленьких українців іноземціями є актуальним, незважаючи на те, що всиновлення дітей громадянами України є приорітетним. Дитина, що має українське громадянство може бути всиновлена іноземцями лише за певних умов. По-перше, вона має перебувати на обліку в Міністерстві соціальної політики України; по-друге, її вік має бути не менше 5 років. У виключних випадках, усиновлення може відбутися без дотримання зазначених умов. За загальним правилом Мінсоцполітики направляє запит до Міністерства внутрішніх справ України щодо перевірки іноземців на наявність або відсутність інформації, яка може негативно охарактеризувати їх в правоохоронних органах іноземної держави, а також в Генеральному Секретаріаті Інтерполу.
Іноземці, які виявили бажання стати всиновлювачами дитини, зобов’язані подати до Мінсоцполітики свою справу (за переліком необхідних документів) з метою стати на облік як усиновлювачі. Далі іноземець чекає запрошення на співбесіду, яка проходить безпосередньо в Мінсоцполітики. Вирішальним етапом цього процесу є отримання згоди Мінсоцполітики на всиновлення дитини. Згідно із законодавством України, питання усиновлення вирішується в суді в порядку окремого провадження. Отже, завершальним кроком буде отримання рішення суду.
Відповідно до статті 24 Закону України «Про охорону дитинства» – усиновлення дитини, яка є громадянином України, іноземцями провадиться, якщо були вичерпані всі можливості щодо передачі під опіку, піклування, на усиновлення чи виховання в сім'ї громадян України [2].
Процедура усиновлення дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, яка проживає в Україні, іноземцями та громадянами України, які проживають за межами України, складається з таких кроків:
• Збір документів в країні свого проживання.
• Реєстрація для подачі документів.
• Подання до Мінсоцполітики пакету документів.
• Постановка на облік кандидатів в усиновлювачі.
• Отримання запрошення на співбесіду для ознайомлення з інформацією про дітей, які можуть бути усиновленими.
• Співбесіда в Департаменті захисту прав дітей та усиновлення Мінсоцполітики. Ознайомлення з інформацією про дітей, які можуть бути усиновленими.
• Отримання направлення для знайомства та встановлення контакту з дитиною.
• Знайомство з дитиною за місцем її проживання.
• Подання до служби у справах дітей заяви про бажання усиновити дитину.
• Отримання в службі у справах дітей висновку про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини.
• Подання документів до Мінсоцполітики для отримання згоди на усиновлення дитини.
• Отримання згоди Мінсоцполітики на усиновлення дитини.
• Подання заяви і документів до суду. Судове засідання щодо розгляду питання усиновлення.
• Отримання рішення суду про усиновлення дитини.
• Оформлення нового свідоцтва про народження дитини в органах реєстрації актів цивільного стану.
• Передача дитини усиновлювачам.
• Оформлення усиновленій дитині виїзних документів для постійного проживання за кордоном (паспорт громадянина України для виїзду зва кордон).
• Постановка усиновленої дитини на консульський облік в країні проживання [3].
Кандидатам надається право щоденно протягом строку дії направлення відвідувати дитину за місцем її проживання чи перебування та спілкуватися з нею у відведений час [4].
Таким чином, у кандидатів є максимум 20 днів для безпосереднього спілкування з дитиною. Але час таких відвідувань обмежений. Тому на практиці може скластися ситуація, що таке знайомство є досить поверхневим і немає можливості вивчити характер дитини в достатній мірі [4].
Якщо після даного етапу, суб’єкти прийняли рішення усиновити конкретну дитину, вони звертаються до служби у справах дітей за місцем її проживання чи перебування із заявою про бажання усиновити дитину. Разом з цим їм надається можливість дізнатися інформацію про дитину, яку вони мають намір усиновити. Варто зазначити, що така інформація має обмежений характер [4].
Крім цього, кандидати мають право провести додаткове медичне обстеження дитини (за певних визначених законом умов).
Що стосується особової справи дитини, то законом, зокрема, передбачено так звану анкету дитини. Що ж до інформації про біологічних батьків, то в анкеті дитини є графа «Відомості про батьків», що містить наступну інформацію: прізвище, ім’я, по батькові матері та батька [4].
Законодавством України встановлені обов’язкові вимоги, які слід враховувати при здійсненні усиновлення з іноземним елементом, а саме:
1) іноземці можуть усиновити українську дитину лише після вичерпання національних можливостей її влаштування в сім’ю;
2)переважне право на усиновлення дитини-громадянина України мають іноземці,які є родичами дитини, громадянами держав, з якими Україна уклала договір про надання правової допомоги, подружжя;
3) для здійснення усиновлення іноземцями дитина має пробути не менше одного року на обліку у урядовому органі державного управління з усиновлення та захисту прав дитини;
4)іноземні громадяни не можуть всиновлювати українських дітей віком до одного року [5].
Складність усиновлення, обтяженого іноземним елементом, викликана й тим, що для регулювання цієї сфери правовідносин застосовується не лише національне законодавство, а й міжнародні та міждержавні нормативно-правові акти, які мають свої особливості. Серед уніфікованих актів у сфері міжнародного усиновлення варто звернути увагу на Гаазьку конвенцію про захист дітей та співробітництво в галузі міждержавного усиновлення 1993р., Гаазьку конвенцію про юрисдикцію права, що застосовується та визнання рішень про усиновлення 1965 р. Гаазька конвенція про міжнародне усиновлення базується на основоположних принципах у сфері міжнародного усиновлення, що передбачені Конвенцією ООН про права дитини,але разом з тим у ній були закріплені й нові правила усиновлення, визнання усиновлення та його правові наслідки, співвідношення норм конвенції з нормами національного законодавства та нормами міжнародних договорів,та інші. Конвенція акцентує увагу на недопустимості отримання матеріальної вигоди будь-якими суб’єктами в процесі здійснення діяльності, направленої на виникнення, зміну чи припинення правовідносин у сфері міжнародного усиновлення. Ще одним проблемним питанням при міжнародному усиновленні є контроль за дотриманням прав усиновлених дітей, які були вивезені за кордон. Гаазька Конвенція 1993 р. не зобов’язує надавати звіти після всиновлення, але жодною мірою не обмежує і не виключає їх [5].
Негативними рисами міжнародного усиновлення також можна вважати:
– зміну культурного й мовного середовища для дитини, необхідність адаптації в новому суспільстві;
– відсутність нормативної урегульованості чіткого механізму здійснення нагляду за долею усиновлених дітей за кордоном;
– відсутність правових процедур повернення усиновлених іноземцями дітей в Україну в разі грубого порушення їхніх прав через набуття ними після всиновлення громадянства іншої країни. Саме набуття громадянства є одним із наслідків усиновлення [6].
До позитивних аспектів можна віднести можливість дитини зростати у родинному середовищі (що найважливіше для її повноцінного розвитку) і набуття майнових прав нарівні з біологічними дітьми.
Національне законодавство України реформується під дотримання одного з основних принципів Конвенції ООН з прав дитини – забезпечення найвищих інтересів дитини. На сьогодні законодавство України щодо усиновлення за участю іноземців у багатьох аспектах не відповідає стандартам захисту прав дитини, встановленим Гаазькою конвенцією. Головним чином це стосується механізму знайомства кандидатів в усиновлювачі та усиновлюваних, яких треба переорієнтувати на вибір родини для дитини,а не навпаки. Усиновлення іноземцями –– це шанс на краще життя нікому не потрібних в нашій державі дітей. Проте, воно не повинно стати прикриттям для торгівлі неповнолітніми чи використання їх органів для торгівлі. В деякій мірі в ситуації, що склалася в Україні з усиновленням як формою торгівлі дітьми чи використання дитячих органів, винна сама держава. Вона не спроможна створити гідні соціально-економічні умови. Для вирішення всіх негативних явищ, що склалися у нашій країні у процесі міжнародного усиновлення, необхідно провести офіційні дослідження метою яких є вдосконалення законодавства у цій сфері та підвищення ефективності його застосування.
Література:
1. Висновок комітету верховної ради України з питань правової політики та правосуддя щодо проекту Закону про внесення змін до статті 283 Сімейного кодексу України. 20 грудня 2017 р.
2. ЗУ Про охорону дитинства, 2001. 142 с. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14#Text
3. Міністерство закордонних справ. Міжнародне усиновлення, 2019. URL: https://mfa.gov.ua/konsulski-pitannya/mizhnarodne-usinovlennya
4. Aleksey Pukha and Partners. Усиновлення дитини в Україні іноземними громадянами,2016. URL:https://protocol.ua/ua/usinovlennya_ditini_v_ukraini_inozemnimi_gromadyanami_2/
5. Н. В. Погорецька. Міжнародне усиновлення: проблемні питання. URL: file:///C:/Users/Gusar/Downloads/FP_index.htm_2011_3_102.pdf
6. І. А. Моренець. Проблеми усиновлення дітей іноземцями. URL: https://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/9767/1/Morenec.pdf
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
