Проблема ідентичності у сучасному світі надзвичайно складна, побудована на суперечностях етнічних, культурно-гуманістичних та соціально-політичних відносин. М. Кастельс у образній науковій формі називає глобалізацію та ідентичність двома символами сучасності, силами, що структурують щойно народжуваний новий світ [4., c.14]. Це твердження вдало характеризує, з одного боку, суть сучасних перспектив глобалізаційних процесів, а з іншого, зміст і направленість конструювання свідомої національної ідентичності держав. Загалом ідентичність у науковій літературі представлена як багатозначний життєвий і загальнонауковий термін, що виражає ідею постійності, тотожності, спадкоємності індивіда і його самосвідомості. Етнічна ідентичність, синонім до тожсамості [6], є нічим іншим як національна самосвідомість [3], тобто усвідомлення своєї етнічної приналежності, потрібності й безпеки у межах визначеної громади, на певній території та у правовому статусі.
Заявлена наукова тема ставала предметом наукових зацікавлень таким вчених як: О. Бойка, М. Гримича, Б. Козловського, В. Ухача та ін. [7].
У період Української революції питання національної ідентичності стояло якнайгостріше, оскільки у вирі тогочасних геополітичних процесів, зокрема: загального світового соціального напруження, претензій наймогутніших держав одна до одної практично у всіх сферах існування, намірів безслідно знищити головних конкурентів, боротьби за гегемонію в світі, наявності двох ворогуючих військово-політичних блоків (Антанти та Троїстого союзу), а також гонки озброєнь пересічній людині практично неможливо було зрозуміти подальший вектор розвитку своєї країни та усвідомити те, яким буде її завтра.
Особливістю цього періоду в нашій історії є те, що саме у такий непростий час українці замислились про власне самовизначення та реалізували спробу національно-визвольної боротьби за відновлення своєї державності.
Безпосереднім приводом до початку Української революції 1917 1921 рр. стала Лютнева революція у Росії та повалення там самодержавства [5]. Українська Центральна Рада (далі – УЦР), отримавши мандат довіри від українського народу почала самостійно проводити державницьку політику на теренах України, результатом чого стало проголошення В. Винниченком документу під назвою «Універсал Української Центральної Ради до українського народу в Україні й поза нею сущого» (23.06.1917 р.). Саме ця подія поклала початок українському національному будівництву, однак у результаті усіх державних трансформацій утримати та розбудувати власну Державу не вдалося.
Водночас важливо зазначити, що Українська революція, яку справедливо можна вважати перлиною самосвідомості та ідентичності українського народу, завершилася неоднозначно через певні прорахунки Центральної Ради (ЦР):
1) небажання УЦР створити регулярну українську армію, вважаючи, що її створення викличе невдоволення Росії і як наслідок призведе до війни; 2) Рада недооцінила можливості більшовиків; 3) УЦР не вирішила аграрного питання [8]; 4) прихильність УЦР до соціалістичних ідей (соціалістичне суспільство, загальнодержавна власність); 5) відсутність політичного досвіду; 6) нездатність керівників УЦР налагодити систему державного управління; 7) втрата УЦР соціальної опори, втома і зневіра населення, прагнення авторитарного керівництва; 8) неспроможність УНР виконувати зобов’язання з постачання до Німеччини продовольства, що призвело до втручання німецького командування у внутрішні справи УНР тощо.
Прорахунки найчастіше були зумовлені не зовнішніми чи внутрішніми чинниками впливу, а загальною недосвідченістю у веденні державних справ. Водночас, важливо зазначити й на наявність досягнень, представницького органу абсолютно недосвідченої Центральної Ради, у розбудові держави. Саме здобутки дійсно гідні неабиякої уваги, адже у такий складний період створювати державність на виключно демократичних засадах, із цілковитою консолідацією народу із владою, є непересічним, феноменальним явищем, якому немає аналогів у історії й до сьогодні. Проте феноменальність революції полягає не лише у консолідації, а й у інших ознаках: побудова державного утворення на демократичних засадах у період Першої Світової війни; цілковита етнічна, політична, соціальна консолідація суспільства як основа державного будівництва (початок революції); радикальність системних заходів та державотворчих підходів; відмінності у баченні подальшого майбутнього України; різноманітність у впровадженні заходів культурно-мистецької та релігійної політики. Зазначені властивості стали ознаками, які дозволяють назвати етап становлення української державності у період Української революції 1917 – 1921 років одним із найплутаніших в історії нашої Батьківщини та окреслити його феноменальним явищем історії світу.
Таким чином, консолідація усіх патріотичних урядів під однією спільною метою дала результат і не дозволила іншим державам перетворити нас на свою колонію. Позаяк поміркованість Центральної Ради УНР, порядок, але надмірний контроль Гетьмана, Директорія, яка паралельно із веденням внутрішньої політики боролась із перманентним дестабілізуючим зовнішнім впливом та демократичність Ради Державних Секретарів ЗУНР були націлені на здобуття спільної ідеї, це є феноменальним явищем Української історії. Відтак, за результатами проведеного нами дослідження, вважаємо, що феномен Української революції 1917 1921 рр. полягає у поєднанні етнічної, політичної та соціальної консолідації у процесі збереження української державності й відтворення національної ідентичності, детермінованими, деструктивними чинниками державотворення.
Література:
1. Бойко О. Д. Директорія у боротьбі за владу: хід протигетьманського повстання, фактори перемоги. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/28212/07-Boyko.pdf?sequence=1 (дата звернення 11.10.2021 р.).
2. Бойко О. Історія України: підручник. Київ: ВЦ «Академія», 2018. 720 с.
3. Гримич М. Ідентичність, етнічність, етнічна ідентичність: терміни та поняття (на матеріалах сучасної північноамериканської науки). URL: http://shron1.chtyvo.org.ua/Hrymych_Maryna/Identychnist_etnichnist_etnichna_identychnist_terminy_ta_poniattia.pdf (дата звернення 29.10.2021 р.).
4. Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура. Москва: ГУ ВШЭ, 2000. 608 с.
5. Козловський Б. Як Лютнева революція в Росії вплинула на долю України: розповідають історики Львівської політехніки. URL: https://lpnu.ua/news/2017/yak-lyutneva-revolyuciya-v-rosiyi-vplynula-na-dolyu-ukrayiny-rozpovidayut-istoryky (дата звернення 2.11.2021 р.).
6. Шевченко Т. І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружніє посланіє. Київ: Дніпро, 1984. 351 с.
7. Ухач В. З. Історія держави і права України (конспекти лекції): навчальний посібник. Тернопіль: Вектор, 2011. 378 с.
8. Ухач В. Земельне питання в державотворчій діяльності українських урядів 1917-1920 років: компаративістський підхід. «Події української національно-демократичної революції крізь призму світогляду людини ІІІ тисячоліття»: Зб. мат-лів Всеукр. наук.-практ. конф., приуроч. до 100-чя проголошення ІІІ Універсалу Української Центральної Ради, м. Тернопіль, 21 листопада 2017 р. Тернопіль: Тернопільська обласна адміністрація, Тернопільська обласна рада, Державний архів Тернопільської області… [та ін.], 2017. С. 52-57.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
