ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАКРІПЛЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ОСВІТИ В ПЕРІОД ЗУНР
15.11.2008 12:12
Автор: Грабовська Ганна, викладач кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету
[Для відкриття переліку учасників даної конференції натисніть сюди]
Важливим аспектом розвитку кожної держави є формування належної національної системи освіти.
В історичному періоді свого розвитку територія Західної України зазнала тяжкого поневолення з боку чужоземних держав, що суттєво вплинуло на подальший розвиток всіх державотворчих процесів. Період розпаду Австро-Угорщини був сприятливим для захоплення і утвердження влади в країні національними політичними колами.
Актуальність даного періоду визначається важливістю та необхідністю дослідження національно-освітніх ідей і програм які були характерні різним періодам державного утворення, а саме як розгорталась освітня політика ЗУНР.
Створені уряд і парламент не тільки змобілізував галицьких українців до боротьби, а й прийняв низку законів, що заклали основи демократизації суспільства, національного відродження, в тому числі і розвитку народної освіти. На початковому етапі роботи уряду було створено 14 міністерств які почали ефективно працювати у налагодженні всіх найважливіших питань. Створене міністерство освіти і віросповідання яке тимчасово очолював О. Барвінський взяв на себе обов’язок суттєвої реорганізації системи освіти. Становище шкіл було у важких умовах, що і дало поштовх до негайного прийняття рішення про реорганізацію освіти. Про ці справи дбало державне секретарство освіти і віросповідання на чолі з А. Артемовичем. Протягом січня 1919 року уряд видав низку розпоряджень стосовно реформування шкільництва та підготовки вчителів [1, с. 165] . Австрійське законодавство, яке діяло на території Східної Галичини було залишено, хоч з певними змінами. І з цього приводу, уряд видав ряд розпоряджень і обіжників про тимчасові зміни в шкільництві в яких йшлося про перехід діловодства у зовнішніх і внутрішніх зносинах на українську мову, встановлювалася урядова печатка із зображенням тризуба із круговим написом Міністерства освіти і віросповідання. Підлягали ліквідації польська і німецька мова, але після другого року навчання вводилась латинська. Національні меншини повинні ввести у своїх школах як українську, мову, а також і вивчення таких предметів як історія і географія України. У іншому розпорядженні зазначалось, що до 11 лютого 1919 року у всіх типах шкіл, які були в Україні вжити суттєві заходи щодо їх українізації [2, с. 1] . Дбаючи про подальший розвиток навчальних закладів надавалась можливість, звернувшись до державного секретаря освіти утворювати нові приватні школи із зазначенням точних даних: а) особи або товариства, яке буде утримувати школу; б) прізвище і фахову кваліфікацію школи, яка збирається керувати цією школою; в) список вчителів і їх кваліфікацію; г) приблизне число учнів, які збираються там навчатися; д) приміщення цієї школи. Головними умовами для надання такого дозволу було: а) керівництво і педагогічний колектив повинні бути громадянами УНР; б) організація школи повинна в загальних рисах відповідати організації державних шкіл; в) додання декларації в якій були викладені основні положення керівника і педагогічного колективу про свої обов’язки виконувати закони і розпорядження [3, с. 2] .
Наступне розпорядження присвячене шкільній оплаті. До 15 лютого 1919 року керівники шкіл повинні були підготувати документи, які б засвідчували реальну картину щодо оплати учнями навчання. Потрібно було надати списки учнів, які були звільнені від оплати і сплачували в касу, а також надіслати чек в Міністерство освіти. Кошти учнів, які сплатили в скарбницю школи готівкою, повинні повертатися в місцеву податкову інстанцію [4, с. 3] . Серед цих багатьох розпоряджень, які повинні були сприяти українізації всіх типів шкіл було видано ще два обіжники.
Перший обіжник стосувався кваліфікації всіх вчителів і кількість годин по кожному предмету. Другий звертав увагу на правильне подання урядових звітів по кожному окремому питанню.
Це була перша вагома спроба Міністерства освіти Артемовича зробити певні суттєві зміни в системі освіти, закріпивши їх цими розпорядженнями. Але на цьому робота в галузі реорганізації шкільництва не припиняється, а навпаки набирає більш вагомих і конкретних результатів. З лютого 1919 року розпочав свою роботу з’їзд представників народних вчителів Західної України [5, с. 148] . В процесі своєї роботи з’їзд прийняв ряд вагомих резолюцій у реформуванні навчальних закладів. Так на своєму засіданні 13 лютого 1919 року був прийнятий закон “Про одержавлення українських шкіл”, а 14 лютого закон “Про одержавлення українських приватних гімназій і жіночих учительських семінарій”, згідно з яким всі школи: громадські, середні, гімназії, реальні, рільничі й інші оголошувалися державними, а вчителі – державними службовцями [6, с. 117] . 15 лютого УНР ухвалила резолюцію про влаштування для вчителів курсів українознавства [7, с. 140] . З метою покращання ситуації уряд звернувся до всіх вчителів Західної України, які з якихось причин не працювали, повернутися до виконання своїх обов’язків, інакше вони будуть звільнені з роботи. Розпорядженням державного секретарства освіти від 16 лютого усім вчителям підвищувалася заробітна плата. Також встановлено пенсії всім вчителям-пенсіонерам, вдовам і сиротам по вчителях. Розміри заробітної плати і пенсії встановлювалися залежно від кваліфікації, стажу роботи і кількості членів сім’ї – утриманців [8, с. 118] .
Щодо матеріального забезпечення шкіл підручниками було ухвалено закон “Про організацію державного видавництва книжок (ДВШК)”, згідно з яким 1 жовтня 1919 року на території західної області УНР мали допускатися до вживання лише підручники, запроваджені та апробовані цим видавництвом [9, с. 128] .
Для ефективного покращання національної освіти в навчальних закладах на засіданні Державного секретаріату освіти 13 березня 1919 року вирішено провести триденну анкету серед виборних членів від навчально-виховних закладів та інших зацікавлених організацій. Основним предметом розгляду анкети стало виховання в середній школі [10, с. 131] .
Для полегшення вступу дітей у середні фахові школи, гімназії і відповідної їх до цього підготовки розпорядженням державного секретаріату освіти з 1 травня в усіх повітових містах відкривалися підготовчі курси для дітей. Уряд виділив для них відповідні запаси харчів [11, с. 82] .
Ще однією важливою акцією, спрямованою на вивчення стану справ і накреслення нових вагомих планів був з’їзд викладачів в Станіславі (березень 1919 р.). Серед основних завдань приділялась увага підготовці учня не лише до університетських студій, а й до підготовки його до життя і праці.
На вчительських з’їздах було сформульовано концепцію національної школи. Її авторами були С. Сірополко і А. Артемович [12, с. 31] . Погляди на завдання національної освіти в незалежній державі галицьких педагогів і, зокрема учасників Станіславського з’їзду перегукувалися з освітніми засадами педагогів Наддніпрянщини [13, с. 131] . Школа, на їх думку, повинна бути демократичною і українізованою. І з цього приводу потрібно реформувати систему освіти таким чином, щоб створити єждину початкову школу, в якій діти незалежно від соціального становища повинні здобути обов’язкову середню освіту з рівними правами. І з цього моменту Наддніпрянські галицькі пелагоги почали плідно працювати по створенню проекту єдиної школи.
Підводячи підсумок діяльності державного секретарства освіти і віросповідання треба відзначити послідовний і виважений хід здійснення українізації шкіл на Україні, особливо демократичність і лояльність уряду до національних меншин. Отже, проаналізувавши цей період розвитку освіти на початковому етапі становлення української держави, треба зазначити, що всі зусилля української влади були направлені на розбудову і постіне вдосконалення правових механізмів регулювання справами в національній системі освіти.
Джерела:
1. Барна М. Н., Гірний О. З. Еволюція педагогічної освіти та державотворчі процеси у Східній Галичині (1772-1939 рр.) // Педагогіка і психологія. – 1996. - № 2.
2. Державний секретаріат освіти і віросповідання (Станіслав). Розпорядки і обіжники. – 1919. – 6 с.
3. Державний секретаріат освіти і віросповідання (Станіслав). Розпорядки і обіжники. – 1919. – 6 с.
4. Державний секретаріат освіти і віросповідання (Станіслав). Розпорядки і обіжники. – 1919. – 6 с.
5. Ступарик Б. М. Національна школа: витоки, становлення. Івано-Франківськ., 1992. – 191 с.
6. Тищик Б. Й., Вівчаренко О. А., Лашкович Н. О. Становлення державності в Україні (1917-1922 рр.). – Коломия., 2000. – 272 с.
7. Ступарик Б. М. Національна школа: витоки, становлення. Івано-Франківськ., 1992. – 191 с.
8. Тищик Б. Й., Вівчаренко О. А., Лашкович Н. О. Становлення державності в Україні (1917-1922 рр.). – Коломия., 2000. – 272 с.
9. Курляк І. Розвиток шкільництва на західноукраїнських землях в період ЗУНР (1918-1919 рр.) // Педагогіка і психологія. – 1999. - № 4.
10. Курляк І. Розвиток шкільництва на західноукраїнських землях в період ЗУНР (1918-1919 рр.) // Педагогіка і психологія. – 1999. - № 4.
11. Тищик Б. Й., Вівчаренко О. А. Західноукраїнська народна республіка 1918-1923 рр. – Коломия., 1993. – 120 с.
12. Ступарик Б. М., Мацюк В. Д. Ідея національної школи та національного виховання в педагогічній думці Галичини 1772-1939 рр. – Коломия., 1995. – 173 с.
13. Курляк І. Розвиток шкільництва на західноукраїнських землях в період ЗУНР (1918-1919 рр.) // Педагогіка і психологія. – 1999. - № 4.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
