Актуальність. Після відновлення Української незалежності питання об’єктивної історичної оцінки найголовніших подій ХХ століття стало національною необхідністю. Ліквідація російського колоніального погляду на українську історію було однією із основ побудови нової незалежної української держави, адже без незалежного, об’єктивного і україноцентричного погляду на минуле не можна побудувати українське майбутнє.
Дана проблематика висвітлена у працях: О. Білого, І. Мамонтова, В. Ухача, В. Федоренка, В. Шутовича та ін. [11].
Мета дослідження: здійснити аналіз еволюції українського законодавства у питанні історично-правової оцінки діяльності УПА.
Виклад основного матеріалу. Ще в умовах УРСР було прийнято Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», але вояків Української повстанської армії (далі – УПА) цей закон оминав [4]. У зв’язку з падінням тоталітарного ладу питання об’єктивної переоцінки діяльності УПА стало набувати все більшої ваги. У 1992 році на 50-річчя створення УПА Президія Верховної Ради України ухвалила Постанову «Про перевірку діяльності ОУН–УПА» [7]. Згідно з цією Постановою на Міністерство юстиції України, Академію наук України, Міністерство закордонних справ України було покладено завдання щодо створення урядової комісії щодо перевірки діяльності ОУН–УПА. Але через відсутність належного фінансування положення Постанови не були реалізовані повною мірою [12, с. 14].
Ситуація частково була змінена у зв’язку з прийняттям 22 жовтня 1993 р. Верховною Радою України I скликання Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Згідно цього Закону вояків УПА, які брали участь у боях проти німецьких загарбників на тимчасово окупованій території України до 1944 р. включно, було визнано учасниками бойових дій [12, с. 16].
13 вересня 1996 р. Верховна Рада України ухвалила рішення створити тимчасову комісію з метою сприяння у вивченні питань, пов'язаних з, перевіркою діяльності ОУН і УПА. Очолив парламентську комісію народний депутат України А. Юхимчук. Історичний та юридичний висновок стосовно проблеми ОУН-УПА передбачалося розглянути на Верховній Раді України у березні 1997 р. Відповідне рішення було доведене до відома керівництва Організації ветеранів України, Організації українських націоналістів і Конгресу українських націоналістів. До комісії А. Юхимчука на паритетних засадах увійшли народні депутати, які представляли різні погляди на проблему ОУН-УПА. Завдяки цьому її робота була паралізована. Проблема ОУН-УПА викликала розкол і у ветеранському русі [8, c. 4].
Неспроможність парламентської комісії розв’язати проблему ОУН-УПА змусила Президента України покластися в цій справі на уряд. 28 травня 1997 р. Л. Кучма дав доручення створити Урядову комісію з вивчення діяльності ОУН і УПА. Постановою Кабінету Міністрів від 12 вересня 1997 р. за № 1004 комісія була створена у складі віце-прем'єр-міністра (голова комісії), міністра юстиції, міністра закордонних справ, міністра внутрішніх справ, міністра фінансів, міністра інформації, міністра освіти, голови Служби безпеки, Генерального прокурора (за згодою), президента Національної академії наук, директора Інституту історії України НАН України, директора Інституту стратегічних досліджень. Функції робочого апарату комісії були покладені на Міністерство юстиції [8, c. 5]. На засіданні 20 січня 1998 р. Урядова комісія затвердила план заходів, згідно з яким треба було подати Президентові України і Верховній Раді України пропозиції стосовно визначення офіційної позиції щодо діяльності ОУН і УПА до 15 грудня 1998 р. Проте у проблемі виявилося стільки «білих плям», що зазначені строки стали нереальними. Зрозумілим залишалося лише одне: результати науково-дослідної роботи треба було реалізувати якомога швидше. Тому основні тези (історичний висновок) і розгорнуту довідку робоча група істориків готувала двічі: в 2000 і 2004 [8, c. 6].
У 2000 р. була надрукована попередня історична довідка «Проблема ОУН-УПА» обсягом в 129 с. (7,7 авт. арк.) і заснований на ній «Історичний висновок про діяльність ОУН-УПА (попередній варіант)» обсягом 38 с. (1,5 авт. арк.). У листопаді 2004 р. друкуються основні тези, підготовлені на підставі рукопису великої колективної монографії «Проблема ОУН-УПА», що побачила світ у 2005 році [8, c. 6].
Історична оцінка стала великим досягненням, але залишалася не менш важлива оцінка – правова. Завдяки Помаранчевій революції відбувся підйом національно-демократичних настроїв і новообраний україноцентричний Президент у 2006 році видав Указ «Про всебічне вивчення та об'єктивне висвітлення діяльності українського визвольного руху та сприяння процесу національного примирення» [9]. Глава держави зобов’язав Кабінет Міністрів України «розробити разом із Національною академією наук України з урахуванням фахового висновку робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА законопроект про український визвольний рух 20–50–х років XX ст., статус і соціальний захист його учасників, в якому, зокрема, передбачити визнання діяльності організацій, які боролися за Українську самостійну соборну державу у 20–50–х роках XX ст., українським визвольним рухом» [12, c. 17].
У 2008 р. Президент України вніс до Верховної Ради України Законопроект «Про правовий статус учасників боротьби за незалежність України 20–90–х років XX ст.», що мав на меті визначення офіційного ставлення держави до учасників боротьби за незалежність України у XX ст., але цей законопроект так і не став законом [3].
У тому ж році були спроби прийняти законопроект «Про визнання ОУН-УПА воюючою стороною у Другій світовій війні» депутатами І. Стойком, Р. Ткачем, Я. Кендзьором, але він теж не був прийнятий [1].
Процес правової кваліфікації діяльності УПА проходив повільно, адже проросійські сили будь-якими методами намагалися саботувати його.
Новим полем боротьби між проросійськими та проукраїнськими силами стала постать Степана Бандери. Завдяки національно-демократичному курсу В. Ющенка, 20 січня 2010 року було присвоєно Степанові Бандері звання Героя України з удостоєнням ордена Держави (посмертно), проте дане рішення було швидко скасовано Донецьким окружним адміністративним судом, який аргументував своє рішення тим, що звання Героя України надається лише громадянам України, тож Степан Бандера, який не мав українського громадянства, не може мати статус Героя України [10] [6].
Об’єктивна правова кваліфікація діяльності УПА призупиняється за часів В. Януковича, але з новою силою розгортається після Революції Гідності. У зв’язку з остаточним затвердженням національно-демократичних ідеалів та домінуванні проукраїнських політичних сил в Парламенті у 2015 році був прийнятий закон «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті», який нарешті дав правову оцінку діяльності Української Повстанської Армії [5].
Нарешті на законодавчому рівні була закріплена національно-визвольна роль різних антитоталітарних національно-визвольних сил, правову кваліфікацію яких раніше свідомо уникали. Найважливішим стало те, що до національно-визвольних рухів віднесли і Українську повстанську армію.
Доповненням цього стало прийняття у 2019 році Закону «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо посилення соціального захисту учасників боротьби за незалежність України у XX столітті» [2]. Пільги стали отримувати особи, які брали участь у всіх формах збройної боротьби за незалежність України у XX столітті у складі Української повстанської армії, Української повстанчої армії отамана Тараса Боровця (Бульби) «Поліська Січ», Української народної революційної армії (УНРА), Організації народної оборони «Карпатська Січ», Української військової організації (УВО), збройних підрозділів Організації українських націоналістів і відповідно до Закону України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті» визнані борцями за незалежність України у XX столітті, а порядок надання статусу учасника бойових дій зазначеним особам встановлюється Кабінетом Міністрів України [2].
Таким чином, попри опір русофільських сил, процес історичної та правової оцінки діяльності УПА був завершеним. Революція Гідності найбільше вплинула на це, адже сприяла відродженню національно-орієнтованих поглядів в українському суспільстві. Завершення процесу правової оцінки українських національно-визвольних сил у ХХ столітті, українці поступово сформують спільний погляд на минуле, що стане основою ідеологічної єдності українського суспільства.
Література:
1. Закон України «Про визнання ОУН-УПА воюючою стороною у Другій світовій війні». URL: https://ips.ligazakon.net/document/JF13000A (дата звернення 17.11.2021 р.).
2. Закон України «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо посилення соціального захисту учасників боротьби за незалежність України у XX столітті» URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2640-19#Text (дата звернення 19.11.2021 р.).
3. Закон України «Про правовий статус учасників боротьби за незалежність України 20 - 90-х років XX століття». URL: https://ips.ligazakon.net/document/JF10N00A?an=3 (дата звернення 17.11.2021 р.).
4. Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/962-12#Text (дата звернення 17.11.2021 р.).
5. Закон України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/314-19#Text (дата звернення 20.11.2021 р.).
6. Постанова Донецького окружного адміністративного суду. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0570805-10#Text (дата звернення 17.11.2021 р.).
7. Постанова Президії Верховної Ради України «До питання про перевірку діяльності ОУН-УПА». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2964-12/ed19930201#Text (дата звернення 16.11.2021 р.).
8. Проблема ОУН–УПА: Звіт робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА. Основні тези з проблеми ОУН–УПА (історичний висновок). Київ: Інститут історії України НАН України, 2004. 95 с.
9. Указ Президента України «Про всебічне вивчення та об'єктивне висвітлення діяльності українського визвольного руху та сприяння процесу національного примирення». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/879/2006#Text (дата звернення 18.11.2021 р.).
10. Указ Президента України «Про присвоєння С. Бандері звання Герой України». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/46/2010#Text (дата звернення 19.11.2021 р.).
11. Ухач В. З. Український визвольний рух як напрям наукових студій 1987-1997 рр.: історіографічний дискурс. Сторінки історії: збірник наукових праць. 2020. Вип. 51. С. 205-217; його ж. Український визвольний рух в період 1939 – сер. 1950-х років: інституціалізація досліджень (продовження). Актуальні проблеми правознавства. 2020. Вип. 4 (24). С. 30-36.
12. Федоренко В. Л. Проблеми законодавчого забезпечення реабілітації вояків Української повстанської армії, які постраждали від політичних репресій радянської влади. Стратегічні пріоритети. Київ, 2008. № 3. С.14-21.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
