Актуальність теми дослідження полягає в тому, щоб через призму жіночої історії дати відповідь на питання: чи можливий в Україні перехід до демократії і чи здатні українці засвоїти ідеали, цінності та норми народовладдя. Конститутивною основою цього питання є історичного досвіду другої половини ХІХ – початку ХХ ст., коли в умовах капіталістичної модернізації сформувалася виразна тенденція до демократизації та лібералізації суспільно-політичного життя, з присмаком національно-визвольного змагання, важливою складовою якого був «жіночий рух».
Заявлена проблематика ставала предметом розгляду науковців – І. Андрусяк, М. Гримич, Г. Мягких, О. Несарцова-Собакарь, Л. Смоляр.
Метою даної роботи є на основі аналізу нормативно-правових актів Російської імперії та інших джерел права з’ясувати загальні риси та особливості правового становища жінки на українських землях у складі Російської імперії у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.
Ключовою характеристикою суспільного становища жінок, що пояснює відношення до них царського уряду і розкриває причину їх активної участі в революційному житті є правовий статус. З точки зору цивільного права жіноцтво поділялось на три категорії : вищу, середню і нижчу [1, с. 21]. Правове становище вищих суспільних категорій (дворянок, міщанок) регулювалось «Зводом Законів Російської імперії», а права селянок, тобто нижчого класу, регулювались звичаєвим правом [5, с. 123]. До 1840-го року правовий статус жінок визначили Литовські Статути, де відстежувалась тенденція зрівняння в правах чоловіків і жінок, а з прийняттям і поширенням «Зводу», відбувся різкий переворот: застосування норм тогочасного місцевого права було повністю припинено. Сімейне законодавство Російської імперії було застарілим і надзвичайно повільно пристосовувалось до капіталістичних умов життя. Дійсним визначався релігійний шлюб, вирішальну роль в укладанні якого відводилась батькам чи опікунам. Більшість шлюбів були розрахунковими, попередньо спланованими батьками, і ґрунтувались на майбутній економічній незалежності новоспеченої сім’ї, а не на почуттях. Антигуманні примусові шлюби були розповсюдженим явищем, хоча стаття 12 («Зводу законів») забороняла примус і не узаконювала шлюби такого характеру. Згідно з вказаними статтями: жінка не могла найматися на роботу без дозволу чоловіка; жінка могла отримати паспорт лише з дозволу чоловіка; жінка мала підкорятись, шанувати, необмежено слухатись та догоджати своєму чоловікові. Лише в 1863 році її було звільнено від публічних тілесних покарань. Таке відношення не лише деморалізувало й пригнічувало жінку, а й руйнувало мікрокосмос сім’ї, який мав прямий вплив на формування суспільства [2, с. 25].
Розглядаючи політичні права, то жінка вважалась неправоздатною, не мала виборчого права і була позбавлена права участі в державному управлінні та місцевому самоврядуванні. Жінки, які мали багато майна, на основі «Положення» 1864 року про губернські та повітові установи, мали цензове право, суть якого полягало в тому, що через уповноважених жінка могла проголосувати, з умовою, що ця особа також має самостійний ценз. Але до 1890 р. це право було зведено до нуля. Проведення царським урядом адміністративної та судової реформи сприяло залученню селянок до вирішення правових питань: представникам сім’ї на сільському сході могла бути жінка, вдова мала право голосу на рівні з чоловіком.
Розглядаючи промислову діяльність жінок, то вона була можлива, при цьому від них вимагалось те, що й від чоловіків – щорічне надання коротких відомостей міським поліціям, а жінки, які не мали станової належності зобов’язані були вступити до гільдії. Відповідальність за порушення прав торгівлі була єдиною як для чоловіків, так і для жінок. На рівні з чоловіками жінки займались і ремісництвом, при цьому окремо визначався статус майстрині-господарки і просто майстрині. Вдова мала право продовжити справу свого чоловіка [3, с. 47].
Особливе місце займає жінка і в кримінальних відносинах, де виступає неповним суб’єктом, тобто всю відповідальність несе повноправний суб’єкт (батько або чоловік). Вказувалось і право повного суб’єкта на захист жінки або дочки в кримінальних справах. В «Уложенні» про покарання кримінальні й виправні 1885 р., зберігалась складна і сувора система покарань, які ділились на види, групи й розряди та розповсюджувались на жінок. Цікавою була стаття 1491 Уложення, що передбачала покарання матері за вигнання плоду й окремо враховувались обставини, які обтяжували вину: вчинення аборту лікарем, акушером або аптекарем. Стаття 1491 передбачала кримінальну відповідальність за втрату дитини матір’ю внаслідок побоїв [4, с. 67]. Кримінальна відповідальність наступала і за дітовбивство, вчинене матір’ю в роздратуванні.
Таким чином, права жінки становлять собою правові можливості, що мають певну специфіку, в тому числі щодо втілення принципів рівності, справедливості і гендерно-чутливого підходу до їх розуміння та реалізації. Формальне зрівняння в правах чоловіків та жінок, лише призвело до зменшення розриву в суспільному становищі чоловіків та жінок. Дослідження правового становища дає необхідні факти для пояснення характеру суспільної активності жінок. Цивільно-правовий статус жінки створював ґрунт для протесту жінок, зважаючи на архаїчність укладання та розривання шлюбу, а також прообраз патріархально-кріпосницького ладу, що проявлявся у залежному становищі жінки від чоловіка. Еволюційним було право на роздільну власність, якого не мали у провідних Західноєвропейських країнах. Дискримінаційний характер відношення до заміжніх жінок, принижував та відбивався на дітях. Розглядаючи публічно-правовий статус жінки, то вони були складовою категорії неправоздатних громадян, що не мали права приймати участь у державному управлінні та самоуправлінні. Жінка в кримінальних відносинах була неповним суб’єктом і щодо неї застосовувались жорстокі покарання. Звичаєве право було пов’язано з господарською діяльністю людини. Народна культура, етнічна та соціальна історія демонструють постійний процес адаптації звичаїв до правового поля, економічних та природніх умов, а також яскраво демонструють ментальність та правосвідомість українців, яка має прояв у моделях поведінки та формулах мислення.
Література:
1. Смоляр Л. О. Минуле заради майбутнього жіночий рух Надніпрянської Укріїни ІІ пол. ХІХ – поч. ХХ ст. Сторінки історії : монографія. Одеса : Астропринт, 2013. 21 с.
2. Несарцова-Собакарь О. В. Правове становище жінки на українських землях у складі Російської імперії у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.: монографія. Дніпро: ДДУВС, 2016.
3. Мягких Г. О. Ідея прав жінки в політико-правовій думці України кінця ХІХ – на початку ХХ ст.: дис. … канд. іст. наук.: 12.00.01 / Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого. Харків, 2017. 189 с.
4. Гримич М. В. Звичаєве цивільне право українців ХІХ-ХХ ст. Київ : Арістей, 2006. 560 с.
5. Ухач В. З. Історія держави і права України (конспекти лекції): навчальний посібник. Тернопіль: Вектор, 2011. 378 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
