Конституція України – Основний закон держави України. Ухвалений 28 червня 1996 року на 5-й сесії Верховної Ради України 2-го скликання. Конституція України набула чинності з дня її прийняття. На пам'ять про прийняття Конституції в Україні щорічно святкується державне свято – День Конституції України [2].
Процес створення нового Основного Закону нашої держави розпочався 16 липня 1990 року з прийняттям Декларації про державний суверенітет УРСР, адже у цьому документі затверджувалися конституційні основи створення незалежної, суверенної, демократичної держави Україна, побудованої на принципах поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову, гарантування демократичних прав і свобод, рівності усіх громадян перед законом.
Створена на чолі з Л. Кравчуком Конституційна комісія розробила концепцію нового Основного Закону, яку було ухвалено Верховною Радою України 19 червня 1991 року. Вже навесні 1992 року комісія оприлюднила проект Конституції, за яким Україна мала бути президентською республікою з двопалатним парламентом. Проект було винесено на всенародне обговорення, проте його суперечливі положення не знайшли підтримки ні на місцях, ні в українському парламенті. Доопрацювання проекту Основного Закону тривало понад рік. Він зазнав суттєвих доповнень і змін, які пропонувалися політичними партіями та бралися з альтернативних проектів, що вносилися на розгляд Верховної Ради [2].
Влітку 1993 року новий проект був оприлюднений. Однак суперечки стосовно того, якою республікою мала стати Україна – парламентською чи президентською, посилювалися ще й різним розумінням самої процедури прийняття Конституції. Радикальна частина парламенту вважала за необхідне скликання Конституційної асамблеї і у цьому питанні була непоступлива. Наслідком стало те, що конституційний процес було фактично перервано і чинною залишалася Конституція УРСР 1978 року, до якої за дуже короткий термін було внесено понад двісті поправок. За своєю сутністю це був документ радянської системи, який не відповідав потребам розбудови нової держави. До того ж іноді поправки суперечили первинному тексту або іншим поправкам. Отож, чинна Конституція не відповідала тогочасним реаліям і не виконувала свого основного призначення – стабілізації суспільно-політичного життя і правової системи Української держави [3, с. 700-701].
Другий етап конституційного процесу розпочався після виборів нового складу Верховної Ради та Президента України й хронологічно охоплює період із 10 листопада 1994 року по 8 червня 1995 року. Цей час характеризується роботою нової конституційної комісії на чолі з Л. Кучмою та О. Морозом. Проте знову проблема вибору форми державного правління, поділу владних повноважень між главою держави та парламентом виявилася нездоланною перешкодою в справі прийняття нового Основного Закону. Протистояння між Президентською Адміністрацією та Верховною Радою України призвело до конституційної кризи. Задля її подолання 8 червня 1995 року між парламентом і Президентом було укладено Конституційний договір [3, с. 701].
Із підписанням Конституційного договору розпочався третій етап конституційного процесу. Було створено робочі групи з числа фахівців у галузі конституційного права та членів конституційної комісії, які мали підготувати остаточний варіант проекту Конституції. Однак після того як конституційна комісія передала проект Основного Закону на розгляд до Верховної Ради, протистояння знову загострилося. Знову «каменем розбрату» стали питання розподілу повноважень між гілками влади, також дискусії точилися стосовно визнання приватної власності на засоби виробництва, державної мови, статусу Республіки Крим тощо. Протистояння між Президентом і Верховною Радою призвело до гострої політичної кризи. З метою пошуку компромісу у травні 1996 року Верховна Рада утворила спеціальну комісію, яка мала узгодити позиції різних політичних сил у парламенті щодо дискусійних статей проекту Конституції [1].
У складі Робочої групи було по чотири представники від Верховної Ради та від Президента і два від судової влади, що не могло претендувати на широке представництво політичних сил, громадськості, органів влади. Верховна Рада відразу прийняла рішення працювати у режимі одного засідання доти, доки роботу над проектом Конституції не буде завершено. Варто відзначити, що завершенням цього етапу конституційного процесу стала так звана «конституційна ніч», коли засідання Верховної Ради, розпочате 27 червня 1996 року, було завершене вранці наступного дня досягненням довгоочікуваного результату – прийняттям Конституції України. 28 червня 1996 року о 9 годині 18 хвилин після 24-годинної безперервної роботи Конституцію України було прийнято і введено в дію Верховною Радою. За Конституцію проголосували 321 народний депутат, утримались – 12, не голосували – 17 [1].
Після прийняття Конституції України Президент скасував свій указ про проведення всеукраїнського референдуму. Одночасно Закон України «Про прийняття Конституції України та введення її в дію» від 28 червня 1996 року засвідчив втрату чинності Конституцією України від 20 квітня 1978 року [2].
Отже, прийняття 28 червня 1996 року Конституції мало величезне значення, оскільки було створено міцну правову основу для подальшого стійкого і поступального розвитку Української держави.
Література:
1. Законодавство України. Офіційний вебпортал парламенту України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws (дата звернення: 10.12.2021).
2. Конституція України. Матеріал з Вікіпедії. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Конституція_України (дата звернення: 10.12.2021).
3. Історія держави і права України: хрестоматія-практикум / М.Ю. Бурдін, Є.С. Логвиненко, І.А. Логвиненко; за заг. ред. О.М. Бандурки. Харків: Майдан, 2021. 890 с.
________________
Науковий керівник: Головко Світлана Григорівна, кандидат історичних наук, доцент, Національний авіаційний університет
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
