Доволі часто фермери зустрічаються з питаннями: «Яким чином право постійного користування ділянкою переходить до ФГ?», «Чи припиняється право постійного користування у разі смерті засновника», «Як зареєструвати право постійного користування земельною ділянкою за Фермерським господарством?».
Однак трапляються непоодинокі випадки, коли після смерті засновника його спадкоємці продовжують вести фермерську діяльність на землях, які надавалися у користування цьому засновнику, але стикаються з приписами Держгеокадастру щодо самовільного заняття земельної ділянки та притягаються до адміністративної відповідальності.
На мою думку ця сфера правових відносин є доволі неврегульована та містить певні розбіжності між нормативно-правовими актами та діяльністю органів охорони та контролю за використанням земельних ділянок, що і зумовлює виникнення проблем з подальшими землекористувачами.
З проблемою землекористування найчастіше стикаються фермерські господарства, котрі були створені кінець 90-х, початок 2000-них років. Тому для початку вважаю за необхідне проаналізувати положення тогочасне законодавство. Згідно частини 2 статті 4 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20.10.1991 року, у постійне користування земля надається громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебувають у державній власності. У тимчасове користування земельні ділянки надаються, зокрема, із земель запасу, а також можуть надаватися із земель лісового і водного фондів.
Відповідно до статті 5 цього Закону, Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства.
Положенням статті 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20.10.1991 року, після одержання Державного акту на право приватної власності на землю, Державного акту на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.
З наведених норм можна зробити висновок, що земельна надавалася фізичній особі для ведення фермерського господарства, а тому ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.
Оскільки, засновник ФГ- фізична особа не є суб’єктом господарювання та як самостійна особа не може використовувати надану ділянку за призначенням без створення юридичної особи, яка з моменту її державної реєстрації землекористувачем стає Господарство, а не фізична особа. І тому відповідно з часу державної реєстрації цього господарства воно повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення ФГ отримав його засновник.
Що стосується питання припинення права користування земельною ділянкоюу разі смерті засновника фермерського господарства, то земельним законодавством України не передбачено такої підстави для припинення права постійного користування земельною ділянкою , як смерть засновника ФГ на ім’я якого надавався Державний акт на право постійного користування землею.
Стаття 141 Земельного Кодексу України містить вичерпний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою, до них відносяться:
• добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;
• вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;
• припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;
• використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;
• використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
• систематична несплата земельного податку або орендної плати;
• набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;
• використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;
• передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об’єктом державно-приватного партнерства або об’єктом концесії.
Враховуючи вищеописані норми можна зробити висновок, що у разі смерті громадянина - засновника ФГ відповідні права та обов'язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою.
Що стосується правових висновків Верховного суду України, то вони постійно змінювались та відступали від позицій попередніх постанов. Однак на сьогоднішній день Велика Палата Верховного Суду у Постанові №179/1043/16-ц від 23.06.2020 року дійшла висновку, що з моменту державної реєстрації фермерського господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства.
Однак державні органи, щодо охорони та контролю використанням земельних ділянок не погоджуються з висновками Велико Палати і постійно створюють труднощі при користування земельною ділянкою, що створює необхідністю звертатись фермерів до судів для захисту своїх прав.
Для повного вирішення цієї проблеми вважаю за необхідне закріпити на законодавчому рівні висновки Великої палати у вигляді правових норм, оскільки однозначність та чітка визначеність дозволить уникнути ухвалення протиправних рішень з боку суб’єктів адміністративної діяльності та вчинення правопорушень фізичними та юридичними особами правопорушень у земельній галузі.
Література:
1. Закон України «Про селянське (фермерське) господарство», від 20.10.1991 року.
2. Земельний кодекс України від 25.10.2001 року, ідентифікатор № 2768-III.
3. Гордєєв В. І. Проблема постійного землекористування фермерських господарств. Теорія та практика сучасної юриспруденції: матеріали ХХІІ науково-практичної конференції. Х.: ФОП Бровін О. В., 2019. С. 229–232.
4. Закон України «Про фермерське господарство», від 19.06.2003р. Редакція від 20.10.2021року.
________________
Науковий керівник: Доненко Валерій Вікторович, доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри адміністративного і митного права, Університету митної справи та фінансів
|