У тезах детально охарактеризовано передумови, які склалися в Англії для втілення Реформації в період правління Генріха VIII. Важлива увага приділяється політико-економічним причинам, котрі спонукали монарха до остаточного розриву з папством. Досліджено законодавчу діяльність «Реформаційного Парламенту», яка призвела до формування нової національної церкви.
Ключові слова: Папа Римський, Святий Престол, Генріх VIII, Реформація, статути, «Парламент Реформації», «Акт про супрематії», англіканізм.
Передумови для реалізації Реформації в Англії сформувались, як і в інших європейських країнах, ще на початку XVI століття і зводилися до: економічних (за рахунок секуляризації монархія прагнула поповнити державну казну); політичних (монарх вважав за необхідне перетворити церкву в частину державного апарату); ідеологічних (поширення гуманізму, прихильники якого піддавали критиці католицьке духовенство; відродження ідей Джона Вікліфа [1, 162-164].
Значну роль у цьому процесі відіграло традиційне англійське протистояння Риму. Так, ще в XIV ст. в ході Столітньої війни (1337-1453) в Англійському королівстві ширяться антипапські настрої, які спричиняють появу в 1351 р. першого статуту «De Provisoribus». Документ засвідчував переслідування осіб, котрі отримували бенефіції від папи. За статутом король наділявся правом ув’язнювати тих, хто на основі папської грамоти претендував на бенефіції, які знаходились під світським патронатом [2, 124].
В 1353 р. був виданий перший статут«De Paemunire», який надав королю право на переслідування осіб, котрі не виконували постанови королівського суду в Англії. Згодом в 1390 р. було оприлюднено другий статут «De Provisoribus», а в 1393 р. другий статут «De Paemunire», в якому зазначалося «…Якщо хтось буде просити з Риму або звідки-небудь переміщення, відлучення, булли та інших документів, що завдають шкоди королю та королівству, або отримає подібні документи ... позбавляється королівського захисту, його майно піддається конфіскації та арешту, після чого обвинувачений передається до суду відповідно до встановленого колишніми статутами порядку» [3, 19].
Антипапська спрямованість чітко простежується у діяльності англійського теолога Джона Вікліфа (1330-1384), котрий протестував проти обкладення англійського кліру папським податком та вказував на необхідність докорінного реформування католицької церкви. Сформульовані в XIV ст. погляди Джона Вікліфа активно ширилися в Англійському королівстві в період проникнення з континенту гуманістичних ідей на початку XVI ст. [4, 211-212].
Особливістю реформаційного процесу в Англії в період правління Генріха VIII було те, що Реформація, незважаючи на ідеологічні передумови відбулася тут не внаслідок реформаційної боротьби, а шляхом втілення політики абсолютизму. Саме політико-економічні причини були ключовими та вирішальними, в результаті чого абсолютна монархія виявилася досить сильною для того, щоб протиставити свою владу католицькому централізму [5, 164].
Формально приводом до відкритої конфронтації з Святим Престолом стало питання розлучення Генріха VIII з іспанською принцесою Катериною Арагонською. Ще в 1526 р. король апелюючи до Риму, наголошував, що даний шлюб не можна вважати законним, в силу того, що Катерина раніше уже була дружиною його брата Артура, котрий помер у віці п’ятнадцяти років. Насправді для розлучення король мав серйозніші політичні причини. По-перше, мова йде про зміну зовнішньополітичного вектора політики Генріха VIII на користь Франції (в силу чого одруження з іспанкою було вкрай «незручним»), а по-друге, король потребував спадкоємця-сина. Цілком закономірно, що папа Климент VII, перебуваючи в залежності від імператора Священної Римської імперії Карла V (племінника Катерини Арагонської) не міг дати згоди на це розлучення. Відмова папи остаточно схилила Англію до необхідності Реформації, головним законодавчим органом якої став «Парламент Реформації» [6, 157].
Протягом семи років засідав «Реформаційний Парламент» (1529-1536), який прийняв низку актів, які оформили розрив англійської церкви з Ватиканом. В ході засідань цього парламенту права римського папи в Англії були докорінно переглянуті, що відбилося» в наступних статутах: «Про обмеження аннатів» (1532)» «Про підпорядкування духовенства» (1533), "Про обмеження апеляцій до Риму" (1533), «Про церковні призначення" (1534), "Про скасування папських диспенсацій і виплати пенні Святого Петра" (1534), "Про скасування папської юрисдикції щодо англійського духовенства" (1534), "Про наділення архієпископа Кентерберійського правом звільняти від обітниць" (1534) [3, 7]. Апогеєм діяльності «Парламенту Реформації» стало видання «Акту про Супрематію» (1534), де було зазначено, що «…король, наш верховний государ … має бути визнаним, шанованим єдиним у світі верховним главою церкви Англії, названої Ecclesia Anglicana…» [7, 98].
Всі зазначені вище законодавчі акти, видані в період засідання «Реформаційного Парламенту» (1529-1536) завдали вирішального удару по папській владі в Англії, в результаті чого в країні було ліквідовано юрисдикцію Ватикану. Таким чином, відбулося остаточне падіння папської влади в Англії, розпочався процес формування нової національної церкви, яка підпорядковувалась королю Генріху VIII [6, 157].
Новообраним архієпископом Кентерберійським в 1533 р. став Томас Кранмер, діяльність якого була спрямована в більшій мірі на формування доктрини англіканства. Проте реалізувати ці реформи в період правління Генріха VIII Томасу Кранмеру було надзвичайно важко через протидію консервативного кола діячів англійської Реформації, чию позицію підтримував і сам монарх. Для Генріха VIII Реформація була лише політико-економічним інструментом посилення своєї абсолютної влади, тому закладення основ доктрини англіканства було здійснено уже в період правління його сина Едуарда VI (1547-1553). Головну роль в цьому було відведено архієпископу Кентерберійському Томасу Кранмеру (1533-1555). 1553 року англійським королем були підписані “42 статті”, автором яких був Томас Кранмер, які ознаменували визнання віри англіканської церкви [8, 617-618].
Отже, підпорядкування церкви королю, перетворення її на частину державного апарату стало одним з результатів посилення абсолютної монархії. Секуляризація церковних земель та майна, передача колишніх багатств церкви у руки корони відіграли важливу роль у вирішенні економічних проблем в період правління Генріха VШ (1509-1547).
Література:
1. Морган К. О. История Великобритании. Москва : Весь мир, 2008. 680 с.
2. Леонова Т. А. «Если папа – француз, то англичанин – Христос»: английский контекст борьбы за суверенитет с Авиньонским папством. Религия. Церковь. Общество. Исследования и публикации по теологии и религии.
3. Английская реформация : (документы и материалы) / под ред. Ю. М. Сапрыкина. Москва : Издательство МГУ, 1990. 104 с.
4. Шафф Ф. История христианской церкви. Средневековое христианство. Москва : Библия для всех, 2009. Том 6. 517 с.
5. Соколов В. А. Реформация в Англии : Генрих VIII и Эдуард VI. Москва : Типография Снегирева, 1881. 543 с.
6. Мортон А. Л. История Англии. Москва : Издательство иностранной литературы, 1950. 464 с.
7. Bray G. L. Documents of the English Reformation 1526-1701. Cambridge, 2004. 675 p.
8. MacCulloch D. Thomas Cranmer : A Life. London, 1996. 704 p.
________________
Науковий керівник: Борчук Степан Миколайович, доктор історичних наук, професор, Державний вищий навчальний заклад «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
