Молдавський народ отримав хорошу базу для пробудження своїх народотворчих процесів у вигляді розвитку освітніх закладів світського та конфесійного типу після приєднання Бессарабії до Російської імперії. Водночас з цим молдавани відчули на собі дві різнобічні тенденції. На початку та в середині ХІХ століття в Бессарабії тривали процеси щодо включення молдавської мови та місцевих реалій в умовах адаптації до російської політичної та суспільної системи. Починаючи з 1860-х років в Бессарабському регіоні проводилась політика поступової русифікації, що тривала до російської революції 1905 – 1907 років.
Народна освіта у Бессарабії підпорядковувалась двом відомствам: Єпархіальній Училищній Раді та Міністерству народної освіти. Перед ними стояло наступне завдання: забезпечити усіх дітей губернії доступністю до здобуття освіти. Особливо гостро ця проблема стояла у сільській місцевості Бессарабії [3]. Окрім того, зміни, котрі назрівали під тиском революційних подій стали приводом для активізації боротьби за повернення молдавської мови до навчальних закладів усіх рівнів в губернії.
Саме тому національний рух почав проявляти свою активність саме з освітніх змін. В рецензії на лист історика Іона Халіппи до архієпископа Арсенія наведено наступну цитату: «…И. Халиппа в общем симпатизировал зарождавшемуся национальному движению бессарабских молдаван, выступавшему в это время с умеренными требованиями активизации школьного обучения на родном языке…» [1].
Найбільш консервативною по відношенню до викладання молдавської мови була система початкової освіти. Священник Константін Пареньєв писав, що мовне викладання у початкових школах формувалось на добровільних засадах, а педагогічні кадри представлені з місцевих вчителів, що отримали освіту в Кишинівській духовній семінарії: «...школы эти так устроены, что дети весьма легко, весьма скоро, с охотою и приятностью выучатся в них читать, писать и счислять на Молдавском и Русском языках, кто на каком пожелает. Учителями в них будут природные молдаване, воспитанные в здешней семинарии, научившиеся в оной и Русскому языку…» [2]. Діти-молдавани обирали викладання на своїй рідній мові, оскільки вони не володіли російською, а їхні батьки погано її опановували, або зовсім не розуміли. Це витікало з консервативності молдаван, особливо тих, хто проживав у сільській місцевості. Наприклад, у звіті щодо стану церковних шкіл Кишинівської єпархії за 1903 – 1904 рік вказувалось, що «…учащимся приходится иметь дело с детьми инородцев, которые, поступая в школу, не знают ни одного русского слова и слышат русскую речь только в школе в течении 4 — 5 месяцев. Находясь же в домах своих родителей, школьники, разумеется, говорят по-молдавски и, не посещая школы более 6-ти месяцев, часто забывают усвоенные русские слова и выражения, так что с наступлением нового учебного года приходится вновь учить и усваивать заученные ранее слова и выражения…» [5]. Такий стан став результатом провалу повної русифікації губернії, через що молдаванам вдалось зберегти національну ідентичність.
Виходячи з цього, революційний час посилив активізацію вимог бессарабського суспільства щодо відповідних змін у середній освіті. Це підкреслювалось необхідністю підняття успішності учнів з інших предметів. «…Наибольший процент неудовлетворительных баллов в течение года оказался по русскому и классическим языкам и по арифметике, что зависело и от большей сравнительно трудности этих предметов и от недостаточного знания учениками живой русской речи, — так как большинство учеников не русского происхождения…» [4]. Сприйняття даних предметів винятково російською мовою не приносила позитивного результату, тому думки щодо викладання молдавської для усіх навчальних закладів губернії ставали актуальними.
Священник Ієремія Чекан наголосив на поверненні першочергової ролі молдавської у сільських школах. «…А не лучше ли было бы в селах с молдавским населением вести первоначальное обучение по-молдавски, а русский язык ввести как обязательный предмет с практическим его преподаванием — изучением? Из практики я знаю, что таким образом можно достигнуть хороших результатов: учащиеся знания приобретут и язык изучат…» [6]. Російська мова як державна зберігала свої позиції обов’язкового вивчення та викладання, але разом з тим втрачала свою монополію.
Можна навести тезу, що молдавська мова використовувалась лише у початкових класах та виконувала ознайомчу функцію. Через неї найменші школярі інтегрувались в систему загальноросійської освіти. У старших класах та закладах освіти навчання велось російською мовою як державною.
Отже, на початку ХХ століття перед бессарабською адміністрацією гостро постало питання щодо викладання навчальних предметів у школах молдавською мовою. Необхідність вирішення цього питання визначалось місцевими реаліями. Народна освіта ставала своєрідним містком для активізації націєтворчих процесів у Бессарабії.
Література:
1. А. И. Колин (Кишинев), А. С. Стыкалин (Москва) «Историку-архивисту и археологу чужды мечты о лаврах, срываемых разными крикунами на митингах…» Письмо Ивана Халиппы архиепископу Арсению (Стадницкому), 1910 год – с. 462.
2. «Божьею Милостью Смиренный Димитрий. Архиепископ Кишиневский и Хотинский». К. Пареньев - КЕВ № 5 – 1905 – с. 78.
3. К вопросу о народном образовании в Бессарабии - КЕВ № 5 – 1905 – с. 76.
4. Отчет о состоянии Кишиневского духовного училища по учебной и воспитательной частям за 1905-1906 учебный год, составленный смотрителем этого училища Петром Сладкопевневым во исполнение 56 § устава духовных училищ. – КЕВ № 32 – 1907 – с. 9.
5. Отчет о церковных школах Кишиневской епархии в учебно-воспитательном отношении в 1903 – 1904 учебный год – КЕВ № 5 – 1905 – с. 24.
6. Письма из деревни. Иер. Чекан - КЕВ № 27 – 1906 – с. 841.
____________________
Науковий керівник: Надтока Геннадій Михайлович, доктор історичних наук, професор, Київський університет імені Бориса Грінченка
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
