На початку ХIX ст. на території України почали масово виникати Тюремні замки для утримання кримінальних та політичних ув'язнених. З часом Тюремні замки стали першими пересильними тюрмами на території України для тимчасового утримання засуджених до заслання та на каторжні роботи. Саме з них ув’язнених етапували на відбуття свого покарання в Сибір, та на о. Сахалін [1, С. 1339]. З другої половини ХІХ ст. Одеський тюремний замок, який був збудований у 1826 р., став основним пунктом каторжної пересилки по всій Російській імперії на о. Сахалін. Так, у червні 1879 р. на пароплаві Добровільного флоту «Нижній Новгород» була відправлена на о. Сахалін перша пробна партія в 600 каторжан. Плавання пройшло успішно і тривало лише 54 дні. З цього часу кількість засланців і пересильних арештантів і кількість вибулих майже зрівнялася. Так у «Відомості про кількість засланців і пересильних арештантів, що були в Одеському тюремному замку, протягом 1887 року» зазначалося: прибуло - 1754 чоловіків та 206 жінок, а вибуло1765 чоловіків та 221 жінок [4, С. 196].
Шлях каторжників після перебування в одеській тюрмі завершався в одеському порту, який вважався найбільшим на Чорному морі. Зазвичай потяг з арештантами приходив увечері та зупинявся на ніч на станції поблизу Одеси. Уранці о 8:00 потяг підходив до платформи у карантинній казармі, яка знаходилась на карантиному полі в 10 хв. ходьби від портових паркгаузів Добровільного флоту, де стояв на пристані пароплав для перевозки каторжників з конвоєм військово-морської команди від 50 до 70 чоловік [5, С. 29-30].
Інтенсивність перевезень каторжників на Сахалін з кожним роком зростала. Старий тюремний замок в Одесі був переповнений, тому виникла потреба у будівництві нової в'язниці. Під неї міська дума відвела 15 десятин землі поряд із другим християнським цвинтарем. Тут у 1888 р. за проектом архітектора Л. Влодека, інженером А. Швенднером почалося будівництво нового тюремного замку. Вже 20 липня 1894 року воно було завершено та обійшлося у 843 тис. рублів сріблом [2, С. 62-63]. Начальником новозбудованої тюрми став Сидор Конвенський, уродженець Балти. Головна одеська в'язниця отримала назву «Градоначальницький централ». Перші арештанти з'явилися тут вже наприкінці 1894 р. [4, С. 197].
Серед арештантів Градоначальницького централу були відомі особистості, які залишили спогади про своє перебування у тюрмі. Наприклад, Лев Троцький так згадував у своїх мемуарах про ув’язнення у Градоначальницькому централі: «…Незабаром мене перевезли на пароплаві до Одеси і там помістили у в'язницю, збудовану за кілька років перед тим, за останнім словом техніки… Перші місяці перебування в одеській в'язниці я не отримував книг ззовні і змушений був задовольнятися тюремною бібліотекою. Так як у в'язниці при видачі нового зошита відбирали списаний, то я завів собі зошит у тисячу нумерованих сторінок і дрібним бісером записував у неї витримки з численних книг, чергуючи їх зі своїми власними міркуваннями про франкмасонство і матеріалізм. …» [6, С. 124-126].
Градоначальницький централ був основним пунктом каторжної пересилки на о. Сахалін до 1906 р., коли після завершення війни з Японією, Російська імперія за Портсмутським мирним довором втратила свої права на південну частину о. Сахалін. Виходячи з цього, 10 квітня 1906 р. був оприлюднений документ, затверджений Миколою ІІ про те, що «арештанти каторжного розряду на Сахалін не посилаються, а відбувають своє покарання у центральних каторжних тюрмах...» [3, С. 340].
Таким чином, з другої половини ХІХ ст. і до початку ХХ ст. головними місцями каторжної пересилки в Російській імперії були Одеський тюремний замок (з 1879 р. по 1894 р.) та Одеський градоначальницький централ (з 1894 р. по 1906 р.). Саме з них ув’язнених етапували на відбуття свого покарання на о. Сахалін.
Література:
1. Біліченко Л. Харківська пересильна в‘язниця як пункт для тимчасового утримання каторжних та пересильних арештантів (друга половина ХІХ-
початок ХХ СТ.) // Proceedings of VII International Scientific and Practical Conference Kharkiv, Ukraine 29-31 January 2022. – С. 1339-1346.
2. Вечное вдохновение: история знаменитых зданий Одессы: библиогр. пособие / сост. Н. И. Степанова; Одес. обл. б-ка для юношества им. В. В. Маяковского. - О., 2018. – 80 с.
3. Закон об упразднении сахалинской каторги (10 апреля 1906 г.) // Полное собрание законов Российской империи : Собрание 3-е. Санкт-Петербург: Государственная типография, 1885-1916. С. 340.
4. Латышев В. Через Сахалинчик на Сахалин // Вестник Сахалинского музея. № 9. Южно-Сахалинск, 2002. – С. 195-198.
5. Ливенцев Д. Одесский порт Российской империи как главный пункт каторжной пересылки // Журнал Берегиня.777.Сова, № 2(16), 2013. – С. 27-32.
6. Троцкий Л. Моя жизнь. Опыт автобиографии. Москва: «Панорама», 1991. – 624 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
