Проблемі досудового розслідування колегіально в науковій літературі приділяється постійна увага. Однак науковцями висловлені різні судження щодо назви колективної форми організації розкриття та розслідування кримінальних правопорушень: бригадний метод розслідування [2, с. 58; 3, с. 12; 8, с. 126-133]; груповий метод чи розслідування злочинів слідчою групою [5, с. 44-45; 7, с. 5-7]; розслідування злочинів за допомогою методу кооперації [9, с. 16; 12, с. 136; 19, с. 40]; колективний метод розслідування [10, с. 95]. Проте всі автори зазначеними термінами позначають одне явище – залучення до виконання певної діяльності колективу, об’єднаного для досягнення спільної мети, тому доцільно виробити єдиний підхід до визначення даного поняття.
Загалом, колектив – це визначена в часі організаційна група взаємодіючих осіб із специфічними органами управління, які об’єднані метою спільної, суспільно корисної діяльності та складною динамікою формальних (ділових) і неформальних відносин між членами групи [15, с. 277]. Враховуючи це, більш точно розглядувану форму слідчої діяльності з розкриття та розслідування кримінальних правопорушень варто позначати як колективну.
О. А. Герасун дав визначення категорії колективного розслідування як узгодженої діяльності декількох слідчих, керованих тим із них, хто прийняв справу до свого провадження, що забезпечує раціональну організацію одночасної роботи з метою швидкого, повного та всебічного розслідування складної і трудомісткої справи, і вжиття заходів щодо запобігання злочинів [3, с. 6].
Науковці по-різному розуміють сутність колективного розслідування: від діяльності в справі лише слідчих (Т. М. Арзуманян, Б. А. Вікторов) до включення в групу оперативних працівників і, навіть, спеціалістів (І. М. Зиков) [16, с. 9].
Належне функціонування колективної форми організації діяльності слідчого забезпечує система чітко визначених критеріїв і принципів. Зокрема, до критеріїв, що визначають цю форму діяльності, слід відносити: необхідність використання спільних зусиль слідчих, працівників оперативних підрозділів, спеціалістів для розкриття та розслідування кримінальних правопорушень; обов’язковість наявності керівника; її обумовленість «складністю» і «значним обсягом» справи.
Сутність колективної форми та можливість її відмежування від інших форм організації діяльності зумовлені наявністю принципів, що виступають підґрунтям її формування та функціонування. До них варто віднести: законність створення та припинення діяльності групи (створення слідчої групи (слідчо-оперативної групи)), внесення змін до її складу та розформування групи можливі лише за наявності законних підстав із відповідним процесуальним оформленням, обов’язковим повідомленням про прийняте рішення членів групи та залучених до справи учасників кримінального провадження); доцільність використання колективної форми слідчої діяльності; своєчасність формування слідчої групи (слідчо-оперативної групи) та внесення змін до її складу; правильний підбір складу груп; врахування особистісних і професійних якостей членів слідчої групи (слідчо-оперативної групи); раціональний розподіл роботи між членами вказаних груп; узгоджене планування та здійснення слідчих (розшукових) дій, оперативно-розшукових й інших заходів; обов’язковість виконання членами груп письмових доручень старшого слідчої групи (слідчо-оперативної групи); мобільність і динамічність; забезпечення постійного контакту членів груп між собою з метою взаємного інформування й обговорення зібраних у справі даних; висунення версій і визначення найбільш оптимальних способів їх перевірки процесуальним і оперативно-розшуковим шляхом; поєднання колегіальності розслідування з особистою відповідальністю старшого слідчої групи (слідчо-оперативної групи) за хід розслідування справи та прийняття щодо неї рішення в цілому [17, с. 26; 10, с. 97; 11, с. 56; 14, с. 12-13; 17, с. 11-12].
Колективна діяльність може здійснюватись в різних організаційних формах: у вигляді слідчої групи, яка представляє собою спільну діяльність декількох слідчих, і слідчо-оперативної групи, в якій під загальним керівництвом співпрацюють слідчі, оперативні працівники [10, с. 96-97] та, в деяких випадках, спеціалісти. Даний підхід виражений і аргументований у працях більшості вчених [1, с. 123; 6, с. 51; 13, с. 401].
Підставами створення слідчої групи (слідчо-оперативної групи) виступають певні властивості справи, що обумовлюють доцільність здійснення в ній колективного розслідування: вчинення злочинів (у цілому чи окремих епізодів) в умовах неочевидності, що становить складність для їх розкриття та встановлення винуватих; вчинення низки однорідних («серійних») злочинів одним способом; розкриття та розслідування злочинів, що мають міжрегіональний та міжнародний характер; значна кількість версій, що підлягають одночасній перевірці; необхідність розслідування злочинів, вчинених на великих об’єктах, за відсутності можливості виділення матеріалів досудового розслідування в окреме провадження, і якщо в цих випадках не можна обмежитись дорученнями. Перелічені риси можна об’єднати двома поняттями: «складність» і «значний обсяг». Складність справи відображає її внутрішню (якісну) сторону, а значний обсяг – зовнішню (кількісну) [4, с. 10-11; 14, с. 10; 18, с. 13].
В умовах зростання злочинності й підвищення її професіоналізму колективна форма слідчої діяльності з розкриття та розслідування кримінальних правопорушень стала зручним і якісним інструментом в її подоланні.
Література:
1. Бажанов С. В. Групповой метод как способ повышения эффективности предварительного следствия. Основания и порядок реализации уголовной ответственности. Куйбышев: Изд-во Куйбышев. ун-та, 1989. С. 123-129.
2. Викторов Б. А. Бригадный метод расследования и некоторые процессуальные вопросы. Социалистическая законность. 1958. № 8. С. 57-59.
3. Герасун А. А. Бригадный метод расследования в советском уголовном процессе: автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. юрид. наук: спец. 715. Москва, 1968. 23 с.
4. Гордін Л. Я. Кримінально-процесуальні проблеми створення та діяльності слідчо-оперативних груп: автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09. Харків, 2008. 18 с.
5. Карнеева Л. М. Организационные и процессуальные вопросы расследования преступлений группой следователей. Социалистическая законность. 1964. № 6. С. 44-45.
6. Карнеева Л. М. Правовые основы взаимодействия следователя с сотрудниками органов милиции. Социалистическая законность. 1981. № 5. С. 50-51.
7. Карнеева Л. М., Галкин И. С. Расследование преступлений группой следователей. Москва: ВНИИП СССР, 1965. 66 с.
8. Лузгин М. М. Методологические проблемы расследования. Москва: Юрид. лит, 1973. 216 с.
9. Михайлов A. M., Соя-Серко Л. А., Соловьев А. Б. Научная организация труда следователя. Москва: Юрид. лит., 1974. 168 с.
10. Можаева И. П., Степанов В. В. Организационные основы деятельности следователя по раскрытию, расследованию и предупреждению преступлений. Москва: Юрлитинформ, 2007. 152 с.
11. Письменний Д. П., Федченко В. М. Розслідування злочинів слідчою та слідчо-оперативною групою: правові й організаційні засади: моногр. Дніпропетровськ: вид. ДДУВС, 2006. 204 с.
12. Порубов Н. И. Научная организация труда следователя. Минск: Вышэйшая шк., 1970. 264 с.
13. Руководство для следователей: в 2 ч. / под ред. Н. В. Найденова, П. А. Олейника. Москва: Юрид. лит., 1981. Ч. 1. 544 с.
14. Савенко Г. М. Следственные группы в уголовном процессе: автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. юрид. наук: спец. 12.00.09. Москва, 2007. 27 с.
15. Столяренко Л. Д. Основы психологии. Ростов н/Д, 1997. 736 с.
16. Улищенко И. С. Расследование преступлений группой следователей: Проблемы правовой регламентации : автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. юрид. наук : спец. 12.00.09; 12.00.11. Москва, 1997. 25 с.
17. Федченко В. М. Розслідування злочинів слідчою та слідчо-оперативною групою: правові та організаційні засади: автореф. дис. на здоб. наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09. Київ, 2005. 20 с.
18. Хамгоков М. М. Производство предварительного следствия следственной группой: автореф. дис. на соиск. учен. степ. канд. юрид. наук: спец. 12.00.09. Краснодар, 2009. 27 с.
19. Юрин В. М. Формы взаимодействия в расследовании. Законность. 2003. № 1. С. 39-41.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
