За останні роки нинішнього століття діяльність людини та її результати у сфері інтелектуальної власності мають дуже велике значення не тільки в Україні, а й по всьому світу в різних сферах суспільного життя, починаючи від духовної сфери до торгівлі. В нинішньому товарообігу виникають крім традиційних об’єктів майнової торгівлі й нові об’єкти права власності та товарообігу — результати інтелектуальної діяльності людини. На теперішній час об’єкти права інтелектуальної власності, що раніше розповсюджувалися поза ринком, стали одним з найбільш цінних товарів ринкового обороту.
На цьому шляху виникають різні проблемні питання, розв’язання яких відіграє істотну роль в якісному вдосконаленні системи захисту прав інтелектуальної власності, що забезпечується завдяки наявності системи, форм, методів і способів захисту прав. Зокрема вагома роль належить цивільно-правовим способам і методам захисту прав, із залученням у значній кількості випадків судових органів.
Від ефективності захисту прав інтелектуальної власності, який забезпечується в державі, багато в чому залежить не лише розвиток творчого, інтелектуального потенціалу громадян, а й визнання країни повноправним учасником міжнародного ринку інтелектуальної власності.
При розгляді права інтелектуальної власності як окрему галузь права у правовій науці немає єдиної позиції щодо місця зазначеної галузі в системі права. Поширена концепція існування поряд з основними профільними, процесуальними галузями права також спеціальних і комплексних галузей права, що мають ознаки вторинних утворень у правовій системі, поєднують норми, що регулюють відносно різні за характером та юридичною природою відносини та створюються для спеціалізованого регулювання певних відносин на основі вже наявних галузевих правових систем [1, с. 24].
Визначення права інтелектуальної власності міститься у ст. 284 Цивільного кодексу України, відповідно до якого це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.
У сфері права інтелектуальної власності існує чимало невирішених питань. Так, наприклад, доволі часто трапляється при реєстрації торговельної марки, коли експерти відповідного закладу не проводять належного пошуку, зокрема, на предмет відповідності критерію «введення в оману щодо виробника».
Тому, трапляється, що виробники закордонних країн не мають можливості здійснити реєстрацію своєї торговельної марки по причині того, що таке позначення (як виявляється) вже зареєстроване. Як наслідок, виникають суттєві труднощі при виході на національний ринок України товарів та послуг цих закордонних виробників, втрачається час, гроші, енергія співробітників. Це приводить до виникнення судових спорів та скасування свідоцтв про право на цю торговельну марку як виданого з порушення прав третіх осіб – таким, що вводить в оману споживачів щодо особи виробника. В рамках такого розгляду, як правило, призначається судова експертиза, на що додатково витрачаються гроші та час, причиною цього є випадки неякісної кваліфікаційної експертизи [2, с. 84].
На сьогодні в Україні поступово формується нова модель захисту права інтелектуальної власності відповідно до європейських підходів, закладених в Угоді про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами. Саме тому вивчення європейського правового досвіду у сфері захисту права інтелектуальної власності має важливе значення для адаптації українського законодавства до відповідної правової моделі ЄС.
З цією метою вчений Шабалін А. дуже слушно пропонує запровадити систему постійного аналізу прийнятих рішень Суду ЄС (СVRIA) у сфері права інтелектуальної власності, а також щодо проблем, пов’язаних із загальними питаннями державної політики з адміністрування сфери інтелектуальної власності, щоб надалі запровадити вироблення у цих судових актах підходів до законодавчої діяльності та правозастосовної практики. Такий підхід можливий шляхом внесення змін і доповнень до українського законодавства, наприклад, до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» [3, с. 50].
У сфері права інтелектуальної власності можуть застосовуватися дві основні форми захисту прав – юрисдикційна та неюрисдикційна. При цьому превалююча роль залишається саме за юрисдикційною формою, яка реалізується через позови до суду, адміністративну відповідальність, кримінальне переслідування порушників прав інтелектуальної власності.
Однією з найбільш гострих проблем, яка стоїть на шляху захисту прав інтелектуальної власності при використанні такого механізму розгляду справ як судовий розгляд, є те, що відшкодування збитків з методикою розрахунку збитків є недостатньо врегульовано в законодавстві. Вважається, що відсутність методики розрахунку збитків є характерною для тих країн, у яких на рівні їхнього національного законодавства не передбачена компенсація. Для України розв’язання цієї проблеми має бути одним з перших завдань [4, с. 121].
Залежно від суб’єкта, який вживає заходів з виявлення та припинення плагіату та правових наслідків таких дій цивільно-правововий захист прав інтелектуальної власності від плагіату може бути поділено на безпосередній та опосередкований захист.
Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, можна зробити такі висновки, що захист прав інтелектуальної власності є обов’язковим напрямом удосконалення чинного законодавства України, особливо враховуючи євроінтеграційну політику, що провадиться Україною. Саме тому імплементації положень європейського законодавства у сфері захисту прав інтелектуальної власності, для нашої країни є надзвичайно актуальною. Наразі найбільша роль у процедурах захисту прав інтелектуальної власності належить судовому порядку розгляду спорів з порушення прав.
Література:
1. Вахонєва Т. Поняття права інтелектуальної власності та його складові. Теорія і практика інтелектуальної власності. 2015. № 6. С. 24−32.
2. Мала А.Л. Особливості правової охорони торговельної марки. Матеріали ІV міжнародної науково-практичної конференції «Пріоритетні напрямки розвитку правової системи України». Одеса, 14-15 жовтня 2016 р. С. 83−86.
3. Шабалін А. Деякі питання захисту права інтелектуальної власності в ЄС. Теорія і практика інтелектуальної власності. 2019. № 6. С. 46−54
4. Гумена О. Захист прав інтелектуальної власності в Україні: пошук шляхів удосконалення. Теорія і практика інтелектуальної власності 2014. № 6. С.118−125.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
