На сьогоднішній день питання безпеки та зберігання особистих речей є досить актуальним. Адже кожен власник прагне забезпечити належне зберігання свого майна. Неодноразово у практиці поставало питання щодо відповідальності за втрату чи пошкодження речей, які передавались на зберігання. Звісно ж поклажодавці зацікавлені у подальшому розвитку даного питання, так як це безпосередньо стосується належного застосування їхніх прав. Відповідно і зберігач прагне закріпити за своєю діяльностю межі прав та обов’язків, задля уникнення подальших непорозумінь. Адже згідно з ст.936 ЦКУ - це домовленість двох сторін, за якою одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй іншою стороною (поклажодавцем), і повернути її останньому цілісною.
Важливе значення має саме визначення договору зберігання, яке згідно цивільного законодавства побудоване за моделлю реального договору, адже договірна конструкція надання послуги зберігання передбачає наявність обов’язкового елемента – факту передачі поклажодавцем зберігачеві речі на зберігання. Але при цьому, відповідно до ч. 2 ст. 936 ЦК, якщо виконавцем послуги є професійний зберігач, сторони можуть погодити передачу зберігачеві речі в майбутньому. Як бачимо, на законодавчому рівні закріплена певна особливість конструкції договору зберігання, який може бути як консенсуальним, так і реальним. Проте у будь-якому разі необхідним є передання предмета договору зберігання у володіння виконавця послуги, який зобов’язаний забезпечити її схоронність та повернути поклажодавцеві у тому ж стані, з урахуванням зміни її природних властивостей. Також не менш важливим є зазначення того, що договір зберігання має свої специфічні характеристики. До прикладу виконання послуг зі зберігання має на меті забезпечення схоронності, тобто забезпечення зберігачем протягом певного строку умов для підтримання речі у належному стані, дбайливого ставлення, піклування про річ для того, щоб не допустити втрат, пошкоджень чи змін [1, с. 6 -7 ]. Також до характерних ознак зберігання можна віднести й те, що метою цього договору є саме зберігання речі, у зв’язку з чим користування річчю зберігачем, як правило, не допускається, зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі [2, с. 15].
На нашу думку, важливим моментом є певні особливості діяльності професійного зберігача. Варто звернути увагу на те, що законодавець спробував розділити межі відповідальності зберігача залежно від мети діяльності (професійне чи непрофесійне зберігання). Враховуючи важливість розмежування суб’єктів, що надають послуги зі зберігання, їх пропонується поділити на два види: ті, які, здійснюючи свою основну діяльність, змушенні додатково надавати і послуги зі зберігання, і ті, для яких послуга зі зберігання є основним видом діяльності. Також варто зазначити, що ми погоджуємося із позицією Найдьон О. стосовно того, що суб’єкти, які іменуються професійними зберігачами, повинні відповідати певним критеріям. А саме:
1. Мати достатній обсяг дієздатності.
2. Бути зареєстрованим суб’єктом господарювання.
3. Надавати послуги зі зберігання, що не суперечать законодавству.
4. В установчих документах послуга зберігання повинна передбачатися як єдина або основна мета діяльності підприємства [3, с. 34].
На нашу думку дані критерії найбільш точно визначають поняття «професійного зберігача». Відповідальність професійного зберігача у разі нестачі або пошкодження речей, прийнятих на зберігання, яка надає послуги зі зберігання на оплатній основі, і в особливості професійного зберігача, істотно відрізняється від відповідальності безоплатного зберігача та зберігача-непрофесіонала. Проте на сучасному етапі розвитку цивільного права навіть професійні зберігачі не завжди виконують свої завдання належним чином. На нашу думку є ряд причин, і це в основному прогалини та колізії у національному законодавстві.
Зокрема, професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця. Такі межі відповідальності є на нашу думку не зовсім точними, так як не передбачають більшості можливих варіантів розвитку подій. Така проблема безпосередньо утворилася у зв’язку з тим, щорегулювання даного питання згідно нашого законодавства не відповідає сучасним умовам розвитку суспільства. Саме тому, його оновлення є одним з ключових для сучасного розвитку цивільно-правових відносин. Проте в окремих випадках законодавство містить норми, зміст яких не дає взагалі відповіді щодо відповідальності зберігачів певного майна. Зокрема, на сьогоднішній день цілком актуальним є питання відповідальності професійного зберігача внаслідок форс-мажору чи введення воєнного стану. Варто зазначити ключові положення ст. 14 ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні», де до форс-мажорних обставин відносять війну та збройні конфлікти. До прикладу, якщо зберігач знаходиться в зоні бойових дій та попадає під систематичні обстріли, то він не буде притягнений до відповідальності за пошкодження майна, яке перебувало у нього на зберіганні [ 4 ].
На основі вищезазначених положень, слід зробити висновок, що професійний зберігач несе підвищену відповідальність, проте питання щодо його правового статусу залишаються невирішеними. Непорозуміння даної ситуації пов’язане із невідповідністю чинного законодавства сучасним умовам.
Література:
1. Бірюкова А. Розмежування договорів охорони та зберігання. Науковий практично-юридичний журнал «Підприємництво, господарство і право». 2020. №8 (294). С. 5-11.
2. Водоп’ян Т. та Тичковська О. Правове регулювання договору зберігання: окремі питання теорії та практики. Науковий практично-юридичний журнал «Підприємництво, господарство і право». 2017. №6. С. 14-18.
3. Найдьон О. Професійний зберігач та його відповідальність за неналежне виконання договору зберігання цінностей у банку. Науковий практично-юридичний журнал «Підприємництво, господарство і право».2016. №6. С. 33-37
4. Закон України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 17.03.2020 р.
Електронний ресурс: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/671/97-вр#Text
________________
Науковий керівник: Процьків Наталія Миколаївна, кандидат юридичних наук, доцент, Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
