На наше глибоке переконання на наукових форумах зазначеного профілю першими мають висвітлюватися питання загально-теоретичного характеру стосовно інтелектуальної власності, далі – методології дослідження цього феномену та класифікації її складових.
За вихідні тези наших наукових розробок ми брали наступне: спочатку просто існує інформація як певна непізнана, чи пізнана характеристика матерії та енергії; в результаті специфічної розумової людської діяльності з пізнання інформації з’являються відомості; останні мають бути класифіковані і створювати інформаційні масиви; інноваційна діяльність з інформаційними масивами створює якісно нові знання; інформаційні масиви з якісно нових знань є ресурсами; інформаційні ресурси мають свою вартість; від ціни інформаційних ресурсів залежить система їх захисту і способи комерціалізації; інформаційні ресурси при набутті власника стають об’єктами інтелектуальної власності (ОІВ); ОІВ підлягають як неюрисдикційному так і юрисдикційному захисту.
Система ж захисту будь-яких інформаційних ресурсів як технологія складається з трьох етапів: 1 етап – класифікація інформаційних ресурсів: за типом інформації; за видом доступу; за правом власності; за типом прав на інформацію; за сферами обігу; за типом нормативно–правового регулювання; 2 етап – грошова оцінка інформаційних ресурсів за трьома методиками: витратною; дохідною та аналоговою, або ринковою; 3 етап – побудова системи захисту інформаційних ресурсів.
Тобто, в залежності від ціни ресурсів та реальних можливостей їх власників вибудовується система заходів неюрисдикційного і юрисдикційного характеру з їх захисту. Останнє є принциповим, адже це формуватиме кваліфікацію протиправної діяльності з їх отримання: класичне шпигунство, промислове шпигунство, чи легальна конкурентна розвідка. Ці злочини, протиправні та легальні діяння мають між собою принципові відмінності.
Вкрай важливим для адекватного розуміння структурних складових зазначеної методики є науково-обґрунтовані і заново закріплені нормами права визначення таких категорій як інформація, знання, інновація, право, власність, інтелектуальна власність, право власності, право на інтелектуальну власність, види інтелектуальної творчості, діяльність тощо, про що буде далі.
Тобто, як феномен існує інтелектуальна власність та існують об'єкти інтелектуальної власності; є право на інтелектуальну власність, а не право інтелектуальної власності, як записано у Цивільному Кодексі (спробуйте уявити собі об'єкт інтелектуальної власності у якого є права); є права на об'єкти інтелектуальної власності та існує можливість їх комерціалізації.
Всі зазначені напрями мають будуватися на єдиному понятійно-категоріальному апараті. Починаючи розмову про понятійно-категоріальний апарат слід знати основні правила його формування.
Існування великої кількості визначень інформації зумовлено складністю, специфічністю і різноманіттям способів тлумачення сутності цієї категорії, але вони не дають однозначної відповіді стосовно її суті внаслідок крайньої її багатозначності, що є результатом змішання повсякденних, наукових і технічних значень.
Нами інформація визначається як відомості, отримані людиною в процесі діяльності з пізнання інформації. Це осмислені людиною відомості про навколишній світ і процеси, що відбуваються в ньому. Інформація існує незалежно від пізнання її людиною, і лише пізнана інформація стає відомостями.
Знання – це перевірений практичною діяльністю людини результат пізнання відомостей про навколишній світ.
Терміни «нове», «новація», «інновація», «нововведення» широко використовуються у повсякденній практиці і нерідко ототожнюються, хоча дещо різняться за своєю сутністю. Ці терміни об’єднує те, що вони відображають розвиток шляхом оновлення.
На наш погляд, інновація – це якісно нове знання, яке може бути комерціалізованим і воно народжується в духовній, науковій, науково–технічній й «нетрадиційній» сферах.
Право – система норм, які встановлені державою, мають офіційний формально–визначений характер, виражають права й обов’язки учасників правовідносин, направлені на регулювання найбільш важливих суспільних відносин, є загальнообов’язковими для всього населення та охороняються державою.
Власність – це будь-яка матеріальна чи нематеріальна субстанція, яка належить юридичній або фізичній особі.
Інтелектуальна власність – це матеріалізовані або нематеріальні якісно нові знання, які належать юридичній чи фізичній особі.
Право на власність – система правових норм, що закріплюють, охороняють та регулюють суспільні відносини з належності й використання нематеріальної чи матеріалізованої субстанції, яка належить фізичній або юридичній особі.
Право на інтелектуальну власність – це система правових норм, що закріплюють, охороняють та регулюють суспільні відносини з належності й використання нематеріальних чи матеріалізованих якісно нових знань, що належать фізичній або юридичній особі.
Інтелектуальна творчість як процес (родове явище), а не конкретне науково-обґрунтоване визначення, поділяється на такі види: духовна (художня, літературна) творчість; наукова творчість; науково-технічна творчість; інша (нетрадиційна) творчість.
Структуру категорії діяльність описують її мета, завдання, об’єкт, предмет, суб’єкт, засоби, форми й методи діяльності та її результат.
Поняття охорона, захист та оборона співвідносяться лише як різні етапи, чи стадії забезпечення схоронності інформації з будь-якими грифами обмеження у доступі, починаючи від державної таємниці, закінчуючи медичною та адвокатською таємницями.
Інноваційна діяльність є підставою створення нового знання та інтелектуальних продуктів визнаних на державному, регіональному та світовому рівнях, на які у подальшому поширюється право власності.
Тобто це формулюванням вводить до науково-практичного обігу методику утворення інновацій і закріплення їх нормами права: спочатку просто існує інформація як певна непізнана, чи пізнана характеристика матерії та енергії; в результаті специфічної розумової людської діяльності з пізнання інформації з’являються відомості; останні мають бути класифіковані і створювати інформаційні масиви; інноваційна діяльність з інформаційними масивами створює якісно нові знання; інформаційні масиви з якісно нових знань є ресурсами; інформаційні ресурси мають свою вартість і їх ціна повинна виражатися в грошовому еквіваленті; від цінності інформаційних ресурсів залежить система їх захисту і комерціалізації; інформаційні ресурси при набутті власника стають ОІВ; ОІВ підлягають як неюрисдикційному захисту, так і юрисдикційному у повному обсязі.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
