Система соціального захисту у різних країнах світу має свою специфіку та особливості. На сьогодні скандинавська модель часто розглядається як зразок ідеальної держави доброту, котрій вдається поєднати економічне процвітання та соціальну рівність. Вона застосовується в Норвегії, Данії, Фінляндії, Швеції та Ісландії. Ці країни щорічно посідають лідируючі місця в Індексі людського розвитку та Індексі соціального прогресу. [2,c.337] Базові принципи, на яких тримається ідеологічна складова моделі – це рівні можливості для кожного члена суспільства, справедливий розподіл економічних благ та соціальна солідарність.
Однак, попри свої успіхи, наразі Скандинавська модель зіштовхується з рядом обставин, які в довгостроковій перспективі можуть ускладнити її стабільне та ефективне функціонування. Так, першим і центральним фактором є демографічна ситуація. Збільшення тривалості життя та відносно низький рівень народжуваності призводить до старіння населення в державах загального добробуту. Прогнозується, що до 2030 року населення Скандинавії може збільшитися до 29 мільйонів. При тому число людей, які будуть старші 80 років, збільшиться майже вдвічі та сягне 2,1 мільйона. А частка працездатного населення віком від 15 до 64 років зменшиться. [1, c.141] Це створює проблему для тих соціальних видатків, котрі йдуть на систему охорони здоров’я, пенсійне забезпечення та догляд за людьми похилого віку. Оскільки модель розрахована на високий рівень зайнятості громадян, котрі забезпечують великий відсоток податкових надходжень до бюджету, то скорочення працездатного населення ставить під загрозу саме її існування.
Другим фактором є зростання вартості соціальних послуг та погіршення трудової культури. Тягар соціальних видатків все більше впливає на бюджети північних держав, поступово зменшуючи їх профіцит. Окрім того, в країнах Скандинавії спостерігається послаблення стимулу працювати, що пов’язано зі щедрою допомогою по безробіттю. В Данії особа, котра сумарно пропрацювала 52 тижні протягом попередніх трьох років, має право на отримання допомоги від держави в розмірі 90% від минулої заробітної плати.[2, c.345] Це призводить до того, що особа може втрачати мотивацію працювати, оскільки допомога по безробіттю забезпечує гідний рівень життя на достатньо довгий період часу.
Третім фактором є великий притік іммігрантів. З одного боку імміграція могла б вирішити проблему стагнації зайнятості населення, проте як показує практика, збільшення кількості іммігрантів здійснює в більшій мірі негативний вплив. Оскільки рівень працевлаштування місцевого населення та іммігрантів значно різниться (лише 55% іммігрантів працевлаштовані) [2,c.350]. Іммігранти в більшості випадків не працюють, а живуть за рахунок соціальних виплат, їм важко інтегруватися у суспільства північних країн через серйозні розбіжності в культурі, релігії та сімейному укладі. Більш того, наявність великої кількості низькокваліфікованої робочої сили збільшує дисперсію заробітної плати, соціальне розшарування населення , підвищує рівень бідності та гендерної нерівності. Окрім того, етнічна та культурна різнорідність населення може ускладнити розвиток суспільної солідарності, що необхідна для політичної підтримки Скандинавської моделі.
Четвертим фактором є послаблення профспілкового руху. Профспілки відіграють дуже важливу роль у регулюванні та стабільності трудової політики. За останні роки спостерігається зниження членства у профспілках: у Швеції показник членства впав з 80% до 67,7%, у Фінляндії – з 76,3% до 68,6%, у Данії – з 74% до 66,8%. Якщо сьогоднішня тенденція збережеться, то до 2030 року профспілки можуть втратити до 1,3 млн своїх членів. [1, с.144] Це може доволі негативно відобразитися на трудовому житті населення, оскільки тісна кооперація між роботодавцями та профспілками є вагомою складовою у централізованому встановленні заробітної плати та умов праці.
З огляду на всі вищезазначені чинники, в кожній північній країні відбуваються різні процеси адаптації та формуються нові тенденції розвитку. В найкращому стані перебуває Норвегія. Незважаючи на всі посилення негативних чинників, їй вдається стабільно підтримувати профіцит бюджету та систему соціального захисту. Рівень безробіття та рівень державного боргу Норвегії є найнижчими серед сусідів. Досягнення таких результатів стало можливим завдяки нафтовій індустрії, що становить третину всього норвезького експорту. Також уряд Норвегії спрямовує більшість надприбутків, отриманих від продажу нафти, у спеціальний фонд, що покликаний забезпечити стабільність фінансової системи в майбутньому.
Макропоказники Данії та Швеції залишаються в нормі та можуть продовжувати бути такими в середньостроковій перспективі. В Данії останніми роками було проведено велику кількість реформ, які дозволили трохи стабілізувати систему соціального захисту.[3, c.353] Що стосується Швеції, то її перевагою над іншими країнами Північної Європи є найбільш диверсифікована економіка, котра дозволяє швидко адаптуватися до змін. Проте обом державам варто переглянути свою міграційну політику та рівень допомоги по безробіттю, аби в довгостроковій перспективі не створювати занадто серйозного навантаження на власні бюджети.
Найтяжче адаптуватися до нових викликів саме Фінляндії через найменший рівень зайнятості та найвищі темпи старіння населення серед всіх інших країн Скандинавії. [3, c.352] Це сприятиме зниженню темпів зростання економічної продуктивності, що в свою чергу негативно відображається на системі соціального захисту. Збільшення безробіття та велика кількість літніх людей потребують більших соціальних видатків, в той час як податкові надходження, за рахунок яких фінансується соціальна сфера, зменшуються. Тому потрібні заходи для стимулювання ринку праці і більш активного залучення трудових іммігрантів. Також дуже важливим є покращення державного сектору послуг, зокрема в галузі охорони здоров’я, оскільки здоров'я, на думку вчених, має бути стратегічним напрямом всього життя людини, за допомогою чого забезпечується підвищення життєстійкості організму, природній опір організму великим і незначним стресовим явищам, а також депресивним станам[4, c.135].
Підсумовуючи, варто сказати, що звісно «золота ера» Скандинавської моделі минула, і в довгостроковій перспективі вона може виявитися вже не такою ефективною, як колись. Проте найважливішим є те, що країни Скандинавії довели, що здатні адаптуватися. Потрібні подальші реформи, котрі забезпечили б державам розвиток, сталість і водночас зберегли фундаментальні риси моделі.
Список використаних джерел
1. Dølvik J.E., Fløtten T., Hippe J. M and Jordfald B. The Nordic model towards 2030:A new chapter? The Fafo Research Foundation, 2015. – 194 с.
2. Iqbal R., Todi P. The Nordic Model: existence, emergence and sustainability. Procedia Economics and Finance № 30 (2015) с. 336 – 351
3. Valkonen T., Vihriälä V. The Nordic model – challenged but capable of reform. Nordic Council of Ministers, 2014. – 363 c.
4. Орлюк О.П., Малюга Л.Ю., Сіньова Л.М., Д.В. Зозуля Здоров’я людини як найвища соціальна цінність. Світ Медицини та Біології. 2019. №3(69). С. 133–136.
_________________________
Науковий керівник: Малюга Леся Юріївна, доктор юридичних наук, доцент, Київський національний університет імені Тараса Шевченка
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
