Після падіння тоталітарного ладу в Україні питання об’єктивної правової оцінки Української повстанської армії (далі – УПА) стало як ніколи актуальним, хоч населення країни на момент здобуття незалежності все ще сповідувало певні русофільські й прорадянські погляди та стереотипи.
Заявлена наукова проблематика в сучасній українській історіографії потребує подальшого детального дослідження з метою продукування системних праць монографічного характеру. Найповніше висвітлення на сьогодні заявлена наукова проблематика знайшла у працях І. Мамонтова [5], Д. Вєдєнєєва, Г. Биструхіна [2], М. Кугутяка, С. Кобути [4], В. Ухача [8], В. Федоренка [9] та ін.
Поставлено мету проаналізувати еволюцію висвітлення діяльності УПА у світлі національного українського законодавства у перші роки після відновлення Україною державної незалежності у 1991 р.
Активні спроби реабілітації українських повстанців відбувалися ще до здобуття незалежності. 17 січня 1991 Секретаріат ЦК КПРС прийняв розгорнуту Постанову «Про спроби політичної реабілітації Організації українських націоналістів і Української повстанської армії в західних областях Української РСР» [1, c. 607]. В Постанові стверджувалося, що ЦК КПРС має вжити активних заходів щодо боротьби зі спробами реабілітувати діяльність УПА окремими націоналістичними організаціями та навіть депутатами [1, c. 607]. Тобто ця постанова дає зрозуміти, що, попри низьку правову та національно-історичну свідомість жителів радянської України, попит на визнання і об’єктивну наукову оцінку діяльності українського національно-визвольного руху вже був створений. Невпинна ерозія державного апарату Радянського Союзу та неминучий колапс цієї держави так і не дозволили реалізувати положення Постанови.
Впродовж того ж року, Верховна Рада ще радянської України у квітні приймає Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», щоб задовільнити опозиційні настрої, але даний закон оминав реабілітацію вояків УПА [3]. Подібний крок був зроблений свідомо. На початку незалежності, в парламенті все ще домінували комуністи, а за активного лобіювання радянських ветеранів та низької історико-правової свідомості підняття подібних питань ставало майже неможливим та політично недоцільним [9, c. 16].
Проте ця проблема набула загальнонаціонального масштабу напередодні та під час відзначення 50-річчя УПА восени 1992 року. Для зниження соціальної напруги та об’єктивної оцінки діяльності українського націоналістичного руху Президія Верховної Ради України ухвалила Постанову «Про перевірку діяльності ОУН-УПА» [6]. Згідно з цією Постановою на Міністерство юстиції України, Академію наук України, Міністерство закордонних справ України було покладено завдання щодо створення урядової комісії щодо перевірки діяльності ОУН-УПА, але через відсутність належного фінансування положення Постанови не були реалізовані повною мірою [9, c. 16].
Частково ситуація була виправлена з прийняттям 22 жовтня 1993 р. Верховною Радою України I скликання Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Відповідно до цього Закону вояків УПА, які брали участь у боях проти німецьких загарбників на тимчасово окупованій території України до 1944 р. включно, було визнано учасниками бойових дій [9, c. 16].
13 вересня 1996 р. Верховна Рада України ухвалила рішення створити тимчасову комісію з метою сприяння у вивченні питань, пов'язаних з, перевіркою діяльності ОУН і УПА. Очолив парламентську комісію народний депутат України А. Юхимчук. Історичний та юридичний висновок стосовно проблеми ОУН-УПА передбачалося розглянути на засіданні Верховної Ради України у березні 1997 р. Відповідне рішення було доведене до відома керівництва Організації ветеранів України, Організації українських націоналістів і Конгресу українських націоналістів. До комісії А. Юхимчука на паритетних засадах увійшли народні депутати, які представляли різні погляди на проблему ОУН-УПА. Та завдяки цьому її робота була паралізована. Проблема ОУН-УПА викликала розкол і у ветеранському русі. 13 – 14 жовтня 1996 р. у Києві відбувся установчий з’їзд Всеукраїнського об’єднання ветеранів Другої світової війни. З’їзд прийняв статут і програму, обрав раду на чолі з І. Юхновським і висловився за надання статусу учасників війни та відповідних пільг всім ветеранам УПА. Конфронтація в суспільстві дедалі більше загострювалася, втягуючи в свою орбіту не тільки ветеранів, але й політичні сили, які прагнули використати їх високий моральний авторитет [7, c. 4].
Список використаних джерел
1. Баран В. Україна: новітня історія: 1945–1991 рр. НАН України, Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. Львів, 2003. 667 с.
2. Вєдєнєєв Д., Биструхін Г. Військова діяльність руху ОУН та УПА й їх противників у світлі норм міжнародного гуманітарного права. Підприємництво, господарство і право. 2007. № 4. С. 128.
3. Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/962-12/ed19910417#Text (дата звернення: 17.09.2021 р.).
4. Кугутяк М., Кобута С. Політико-правові підстави визнання ОУН та УПА воюючою стороною у Другій світовій війні. Галичина. 2008. № 14. С. 64.
5. Мамонтов І. О. Український націоналістичний рух у протистоянні антидемократичним режимам у 1920-х – 1950-х рр.: історико-правове дослідження. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук: 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. Львів: Національний університет «Львівська політехніка», 2016. 230 с.
6. Постанова Президії Верховної Ради України «До питання про перевірку діяльності ОУН-УПА». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2964-12/ed19930201#Text (дата звернення: 03.10.2021 р.).
7. Проблема ОУН–УПА: Звіт робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА. Основні тези з проблеми ОУН-УПА (історичний висновок). Київ: Інститут історії України НАН України, 2004. 95 с.
8. Ухач В. З. Український визвольний рух як напрям наукових студій 1987-1997 рр.: історіографічний дискурс. Сторінки історії: збірник наукових праць. 2020. Вип. 51. С. 205-217; його ж. Український визвольний рух в період 1939 – сер. 1950-х років: інституціалізація досліджень (продовження). Актуальні проблеми правознавства. 2020. Вип. 4 (24). С. 30-36.
9. Федоренко В. Л., Білий О. В., Дрьомов С. В., Шутович В. В. Проблеми законодавчого забезпечення реабілітації вояків Української повстанської армії, які постраждали від політичних репресій радянської влади. Стратегічні пріоритети. 2008. № 3(8). С. 14-21.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
