У 1750 році гетьманську булаву отримав Кирило Григорович Розумовський, обрання якого викликало сподівання української громадськості на збереження та зміцнення Гетьманщини. Період перед приходом до влади Кирила Розумовського був непростим для існування Української Гетьманської Держави і супроводжувався постійним фактичним тиском з боку Російської імперії. Відбувалося поступове звуження функцій гетьманських адміністративних установ, пряме втручання в їхню діяльність та підпорядкування російським чиновникам: були часи, коли козацтво навіть не мало права обирати собі гетьмана, а державою керувала то Малоросійська колегія (1724-1727), то Правління гетьманського уряду (1734-1750), очолювані неукраїнськими представниками.
Правовою основою здійснення своєї влади гетьман Кирило Розумовський уважав «статті Богдана Хмельницького», підтверджені грамотою від 22 травня 1751 р., та «малоросійські права» (передусім, Литовський статут 1588 р., «Саксонське зерцало», «Порядок міських судів», гетьманські універсали, звичаєве право, російські законодавчі акти). Утім вірнопідданість імператорові не сприймалася українськими інтелектуалами як безпосередня підпорядкованість адміністрації Гетьманщини царському урядові. Правове обґрунтування гетьманської влади поряд зі зв’язками при імператорському дворі дозволили Кирилові Розумовському проводити сміливу автономну політику [1, с. 143].
Кирило Григорович зробив чималий внесок у питання ліквідації дискримінації на теренах Гетьманщини: закріпачення українців було заборонено царським указом, а право на здобуття освіти перестало залежати від ознак статі та віку. Гетьман виходив з принципу, що наука, освіта та культура – це засадничі речі для розвитку країни, а відтак всі молоді українці (діти всіх суспільних станів) мають ходити до школи та здобувати загальну освіту. Також Кирило Розумовський мав намір створити університет в Батурині, який знову став гетьманською столицею, а другий заснувати на базі Києво-Могилянської академії, причому сама академія мала б стати богословським факультетом університету; прагнув засновувати друкарні, що б сприяло усебічному розвиткові писемності та мови. Втім, планам гетьмана не судилося реалізуватися на практиці: імператриця Катерина ІІ заборонила впровадження університету в Батурині і не дозволила перетворити Києво-Могилянську духовну академію на світський університет. Більш того, імператриця навіть мала намір віддати гетьмана під суд за те, що він прагнув створювати широкі освітні можливості для українців. Втім, гетьман не полишив своїх ідей, а почав опікуватися навчанням здібних юнаків з України та всіляко їх підтримував у подальшій кар’єрі. Михайло Грушевський називав військових канцеляристів доби гетьмана Кирила Розумовського козацькою інтелігенцією, яка підготувала українське національне відродження ХІХ століття, по суті, заклала підвалини формування майбутніх борців за незалежність, які, як покаже досвід, з плином часу переможуть [2, с. 209].
Прямуючи шляхом по-європейськи демократичних зрушень, гетьман зміцнив автономію Лівобережжя, а також ініціював низку реформ: військову, судову та адміністративну: була модернізована артилерія, в полках вводилися однострої, з України було виведено російські війська, була створена ціла мережа земських, підкоморських і гродських судів, країну було поділено на 20 повітів. [2, с. 210-211; 3]. Серед перших заходів гетьмана Кирила Розумовського було відкликання російських чиновників зі складу Генерального військового суду, який в подальшому, на протязі десяти років, складався з 2-3 генеральних суддів та обраних бунчукових товаришів [4, с. 95].
Реформа Кирила Розумовського створювала в Гетьманщині чітку систему судочинства, яка мала забезпечити права шляхетства як провідної верстви суспільства. Судова реформа запроваджувалася гетьманським універсалом від 19 листопада 1763 р. [5, с. 65].
Гетьман регулярно збирав старшинські ради, а 1763 року для затвердження судової реформи на Гетьманщині скликав у своїй столиці Батурині Генеральні Збори. Ці Збори Кирило Григорович мав намір зробити постійними, перетворивши їх на своєрідний парламент. Справи, пов’язані з Україною, направлялися не до Сенату, а до Колегії закордонних справ, що формально визнавало особливий статус Гетьманщини. В оточенні Кирила Розумовського домінувала думка: у нас з росіянами один монарх, але дві країни, дві держави, з’єднані тільки персональною унією [2, с. 210-211; 3].
Українська адміністрація впроваджувала та планувала різні модернізаційні зміни, деякі з них навіть були схожими на радикальні реформи, що форсувалися в імперіях Центрально-Східної Європи [1, с. 153].
За часів гетьманування Кирила Розумовського не була подолана, а, навпаки, інтенсивно набирала обертів внутрішня слабкість та роздробленість держави, яка проявлялася у забюрократизованості органів управління Гетьманщиною та відсутності консолідованості державного апарату, яка могла б стати рушійною силою європеїзації Гетьманщини, але так і не стала. До того ж, постійний тиск з боку імперського уряду і нагляд «твердої руки» Московії за усім, що відбувалося на теренах української держави, також перешкоджали реальній європеїзації. Російська імперія була безпосередньо не зацікавлена у реальних політичних, економічних та інших зрушеннях і розвитку Гетьманщини, а відтак не давала можливості їх втілити на практиці. Діяльність Кирила Григоровича постійно тримали в полі зору, спрямовуючи “потрібним” Московії чином. Права гетьмана поступово обмежувались: йому заборонялося призначати полковників без згоди уряду, підтримувати дипломатичні зносини з іншими країнами тощо [1, с. 212; 4].
Період гетьманування Кирила Розумовського мав усі шанси стати реальною, повноцінною європеїзацією Гетьманщини, однак, на заваді цьому процесові став жорсткий контроль з боку Російської імперії та складні суспільно-політичні обставини.
Література:
1. Кононенко В. Модернізація Гетьманщини: проекти козацької адміністрації 1687–1764 рр. Київ: Інститут історії України НАН України. 2017. 305 с.
2. Бачинська О.А., Чухліб Т.В., Щербак В.О. Українське козацтво. Золоті сторінки історії. Київ: Кристал Бук, 2015. 398 с.
3. Грабовський С. Про “малоросійський міф XXI століття”. Українська минувшина: уроки для сьогодення. 01.07.2011 р. URL: https://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/pro-malorosiyskiy-mif-hhi-stolittya
4. Путро О. І. Гетьман Кирило Розумовський та його доба (з історії українського державотворення XVIII ст.): монографія: (в 2 ч.) / О. І. Путро; М-во культури і туризму України, Держ. акад. керів. кадрів культури і мистецтв. Київ: ДАКККіМ. 2008. Ч. 1. 2008. 239 c.
5. Дзюба О. Останній гетьман України: Кирило Розумовський. Україна: ad fontes. Світогляд. Видатні постаті. 2010. №2. С. 62-67.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
