Цивільне законодавство встановлює декілька цікавих підстав звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання, одна з яких звучить досить фаталістичним словосполученням – «непереборна сила»: «Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили» [1]. Хто повинен доводити наявність таких обставин? Звісно, особа, яка порушила зобов’язання – вона й подає відповідні докази на підтвердження таких обставин у тому разі, якщо дійде до вирішення спору у суді. Непереборна сила в класичному академічному тлумаченні розкривається як два типа явищ:
1) явища природи (повінь, обвали, землетруси, шторми, снігові замети);
2) суспільні явища (епідемії, воєнні дії, розрив дипломатичних зв’язків, страйки)[2]
Академічне тлумачення є доволі корисним джерелом інформації, але де знайти безумовно «чисте» і «стовідсотково» точне джерело, в якому буде зазначатися поняття самої непереборної сили? Допоможе стаття 263 того ж Цивільного кодексу України: «…надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила)»[1]. Так, лише декілька простих прикметників, і ніякої додаткової синтаксичної інформації. Повертаючись до авторського логічного осмислення дослідження згаданої теми, можна припустити, що перш за все непереборну силу буде характеризувати незвичайно сильний фактор впливу і неможливість запобігти настанню обставин непереборної сили. Більш лаконічне означення суб’єктивних логічних висновків у вигляді надзвичайності і невідворотністі викликає необхідність розтлумачити їх і співставити з суб’єктивним баченням.
Надзвичайність подій непереборної сили характеризується незвично великою потужністю їх прояву. Ця ознака є беззаперечною, коли мова йде про такі стихійні явища, як шторм, ураган. Але грандіозність не завжди буде виступати обов’язковим фактором такого стихійного явища, як, наприклад, град. Тут грандіозність буде мати місце лише за умови отримання значної шкоди, але й це не буде достатнім для ствердження юридично правильних обставин непереборної сили. Надзвичайність не надає непереборній силі ознаки грандіозності. Подія, помірна за своєю енергією, може визнаватися непереборною силою, тоді як грандіозна подія за своїм масштабом може бути відхилена судом в якості непереборної сили [3]. Отже, надзвичайність означає, що це не пересічна, звичайна обставина, яка може спричинити певні труднощі для сторін, хоча й не виходить за рамки буденності (танення снігу в горах, щорічні сезонні мусонні дощі тощо), а екстраординарна подія, яка не є звичайною.
Другою ознакою непереборної сили виступає невідворотність за таких умов для зобов’язаної особи. Така особа повинна була всіма засобами протистояти негативному впливу непереборної сили.
Таким чином, робиться висновок, що одних тільки сентенцій «сильний фактор впливу і неможливість запобігти настанню обставин непереборної сили» недостатньо для абсолютно впевненого оперування таким «непереборно сильним» поняттям і попереднє суб’єктивне бачення не таке вже й повне.
Можливо, саме через недостатнє розкриття тематики поняття в законодавчих джерелах ознака невідворотності непереборної сили в цивілістичній літературі трактується по-різному. Одні автори мають на увазі невідворотність обставин для конкретного заподіювача шкоди, враховуючи наявні в нього можливості, інші – невідворотність не лише для цієї особи, а й для будь-якої іншої, враховуючи не конкретні можливості особи, а рівень розвитку науки та техніки всього суспільства.
Дослідник і вчений Е. Павлодський ввів суб’єктивний та об’єктивний критерії настання обставин непереборної сили. Об’єктивний критерій надасть можливість визначити, чи могла відповідальна особа за певних умов передбачити настання шкідливого результату, а суб’єктивний - допоможе порівняти технічні можливості цієї особи з можливостями інших подібних суб’єктів. Все-таки відповідальність за випадок виходить за межі об’єктивних можливостей правопорушника. Для звільнення від відповідальності необхідно довести неможливість відвернути шкоду засобами, які має у своєму розпорядженні відповідальна особа. Потрібно, щоб будь-яка подібна за видом та умовами діяльності особа не мала змоги протистояти цим обставинам [4].
При цьому судова практика під невідворотними обставинами, на думку О. Церковної, розуміє не тільки і не стільки саме явище непереборної сили, скільки його наслідки. Поряд із цим у законодавстві немає навіть приблизного переліку обставин, які до даного явища належать. Дослідниця зазначає, що попри єдність поняття непереборної сили в цивільному праві, значення цього явища у сфері відповідальності за заподіяння шкоди має певну специфіку. По-перше, непереборна сила має значення універсальної обставини, що звільняє від відповідальності за заподіяння шкоди [5]. Однак, паралельно простежуючи норми Цивільного кодексу України у своїй свідомості, згадується стаття 1166 - яка має загальне значення для деліктної відповідальності – де непереборна сила фігурує трохи протилежжним чином: «….шкода, заподіяна каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи навіть унаслідок непереборної сили може бути відшкодована у випадках, установлених законом» [1]. По-друге, слід зазначити різну роль непереборної сили в причинно-наслідковому механізмі. У договірних відносинах непереборна сила, як правило, виступає як обставина, що перешкоджає виконанню договору, при цьому існує лише імовірність виникнення внаслідок цього збитків у кредитора. При заподіянні недоговірної шкоди непереборна сила сприяє заподіянню цієї шкоди. Таким чином, непереборна сила належить до категорії відносних понять, оскільки те, що невідворотне при одному рівні розвитку науки і техніки, цілком відворотне за інших умов.
Отже, визначаючись з розумінням існування обставин непереборної сили в юридичній площині, треба перш за все звертатися до індивідуальних особливостей кожного випадку, контексту, місця, часу і особи, яка воліє довести факт наявності таких обставин. Вираз «Диявол в деталях» якнайкраще демонструє потребу конкретизації усіх факторів гіпотетичних обставин непереборної сили, тому уповати лише на абсолютизовані лаконічні норми Цивільного кодексу України і керуватися загальними критеріями задля уникнення відповідальності за порушення зобов’язання буде програшною тактикою.
Список використаних джерел:
1. Цивільний кодекс України (Закон України). № 435-IV. (2020). Вилучено з: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/conv#n3076
2. Цивільне право України : академічний курс : [підручник] /за заг. ред. Я. М. Шевченко. – К. : Видавничий Дім, 2001. – 642 с
3. Антимонов Б. С. Цивільна відповідальність за шкоду, спричинену джерелом підвищеної небезпеки: [навчальний посібник] / Б. С. Антимонов. – М. : Госюриздат, 1952. – С. 189–190.
4. Павлодський Е. А. Випадок і непереборна сила в цивільному праві / Е. А. Павлодський. – М. : Юридична література, 1978. – С. 85
5. Церковна О. В. Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди : дис. канд. юрид. наук. / О. В. Церковна – Одеса, 2008. – С. 91, 95.
___________________
Науковий керівник: Патерило Ірина Володимирівна, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри цивільного, трудового та господарського права, Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
