Дошкільне дитинство є особливим важливим етапом у житті кожної людини. В цей період проходить процес формування особистості дитини, наслідки якого супроводжують її протягом життя.
Дошкільна освіта – фундамент, на якому базується вся подальша освіта. Це є незаперечною істиною, котру слід врахувати в своїй діяльності владним структурам як освітянського, так і державного управління, від найнижчого до найвищого рівнів.
Соціально-економічні зміни, які спостерігалися в останні роки в Україні, вплинули на стан збереження і розвитку дошкільної освіти.
З 1991 до початку ХХІ ст. система дошкільного виховання в Україні зазнала досить істотних втрат. Протягом цих років у регіонах держави перестали функціонувати 7.3 тис. дошкільних навчальних закладів. Охоплення дітей суспільним дошкільним вихованням із 57% (1990 р.) знизилося до 40% (2001 р.), а в окремих регіонах цей показник становив лише 19%. Це означає, що більша кількість українських дошкільнят не мали змоги отримати необхідного для свого віку рівня освіти та належним чином бути підготовленими до школи. Проте, незважаючи на таку ситуацію, в Україні відбувається становлення національної системи законодавства в галузі освіти, в якому враховуються, аналізуються, акумулюються найкращі надбання цивілізації у справі навчання та виховання підростаючого покоління [1, 241с].
У Законі України «Про освіту» (1996 р.) [2], Національній доктрині розвитку освіти (2003 р.) дошкільна освіта визначена як початкова базова ланка у системі загальної безперервної освіти людини. Закон України «Про дошкільну освіту» (2001 р.) гласить, що дошкільна освіта в українській державі є обов’язковою. На підставі вищезгаданих законодавчих актів Кабінетом Міністрів України затверджено Положення «Про дошкільний навчальний заклад» (2003 р.). Державною національною програмою «Освіта» (Україна ХХІ століття) [3] окреслено стратегічні завдання розвитку освіти, серед яких чільне місце займають ті, котрі пов’язані з перебудовою управлінського механізму системи освіти на принципах демократизації, децентралізації та гуманізації.
Аналіз Закону України «Про дошкільну освіту» [4] показав, що текст його, особливо розділу І, відображає основні концептуальні позиції про права дитини Основного Закону України – Конституції та частину загальних понять Конвенції ООН.
В змісті багатьох статей Закону засвідчується високий рівень піклування держави Україна про дітей дошкільного віку й проголошується право на дошкільну освіту, береться відповідальність і зобов’язання щодо її забезпечення, підкреслюється пріоритетність дошкільної освіти у системі безперервної освіти і як основи розкриття особистісного потенціалу дитини. В Законі достатня увага приділяється батькам, ролі сім’ї у вихованні дітей. «Шанобливе ставлення до родини» ставиться як завдання дошкільної освіти.
Крім цього в окремих статтях Закону стверджується право батьків, як законних представників дітей, на вибір форми здійснення дошкільної освіти, право домагатися встановлення гнучкого режиму в роботі дошкільного навчального закладу, право «захищати законні інтереси своїх дітей у відповідних державних органах і суді» [5, с.26].
Знайомство з текстом Закону демонструє, що нормативно-правова лексика його насичена висловлюваннями і формулюваннями, які свідчать про демократичні і правові засади законодавства України у сфері дошкільної освіти.
Зміни, що вносяться в нові нормативно-правові документи, особливо з 2009 року, мають ознаки передових новітніх світоглядних позицій. Але їх недостатньо через безсистемність внесених доповнень.
Важливо відзначити зміни до закону від 03.07.2012 року, які включили до тексту 7 статті, яка прописує завдання дошкільної освіти, наступний абзац: «виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної мови».
Законом від 05.06.2014р. внесені зміни, які захищають права дітей з особливими потребами: «У всіх типах дошкільних навчальних закладів при реалізації права дітей на дошкільну освіту враховуються особливі освітні потреби у навчанні і вихованні кожної дитини, у тому числі дітей з особливими освітніми потребами відповідно до принципів інклюзивної освіти». Це гарний шлях, для захисту прав дітей з особливими потребами, проте наразі цій проблемі ще не приділено достатньо уваги.
Отже, у своєму історичному розвитку система дошкільної освіти об’єктивно включала відповідну систему управління нею, котра забезпечувала процеси становлення, відродження та стабільного розвитку суспільного дошкільного виховання. Ця система успішно себе проявляла в умовах планово-директивних підходів до управління всіма соціально-економічними процесами в державі [5, с.26].
Література
1. Маніленко П.Освітянська нива і дошкілля: [в с. Джулинка Бершадського району: історія та сьогодення]/ П.Маніленко// Джулинка всміхається століттям: історико-краєзн.нарис/ П.Маніленко. – Вінниця, 2009. – С. 241-275.
2. Закон України «Про освіту» м. Київ, 23 травня 1991р. № 1060-ХІІ із змінами і доповненнями.
3. Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття). – К.: Райдуга, 1994. – 61 с.
4. Закон України «Про дошкільну освіту» м. Київ, 11 липня 2001 р. №2628-ІІІ із змінами та доповненнями.
5. Мазак А.В. Управління освітньою галуззю в умовах становлення громадянського суспільства в Україні: регіональний аспект: Дис. …к.держ.упр.: - К., 2005. – 199с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
