Зобов’язальні правовідносини як одна з передумов господарської діяльності є важливою умовою ринкових відносин в державі. Зокрема, саме в формах господарських зобов’язань реалізується процес переміщення товарів (результатів виконаних робіт, наданих послуг тощо( із сфери виробництва у сферу розподілу та обміну і через неї – у сферу споживання. Водночас з введенням 24.02.2022 р. на території України воєнного стану, виконання більшості господарських зобов’язань істотно ускладнилось або ж стало взагалі неможливим. Вказане безсумнівно обумовлює необхідність пошуку сторонами господарських зобов’язань юридичних інструментів, які дозволяють змінити, призупинити або взагалі припинити виконання зобов’язання, а також вирішити питання про відповідальність зобов’язаної сторони за неналежне виконання чи невиконання господарського зобов’язання.
Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. закріплює, що у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності
(ст. 218) [1]. Зміст вищевказаної норми свідчить, що договір може містити положення щодо форс-мажору або ж взагалі не згадувати про форс-мажор. Відповідно якщо виникає спір між сторонами господарського зобов’язання щодо його виконання вони керуються умовами укладеного ними договору, а якщо ж у договорі взагалі не згадується форс-мажор, то для захисту інтересів можна користуватись загальними нормами Господарського кодексу України.
Під форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) виходячи зі змісту ч. 2 ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 р. законодавець розуміє надзвичайні та невідворотні обставини, що об’єктивно унеможливлюють виконання зобов’язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди), обов’язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, військові дії, оголошена та неоголошена війна і т.д. [2].
У Постанові Верховного суду від 17.08.2022 р. у справі № 922/854/21 встановлено, що ознаками форс-мажорних обставин є те, що: вони не залежать від волі учасників господарських відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за таких умов здійснення господарської діяльності [3].
Тобто, війна є форс-мажором, але такі обставини непереборної сили мають бути обов’язково засвідчені. Зокрема, Листом № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 р. (далі – лист) Торгово-промислова палата України визнала, що військова агресія проти України є форс-мажорними обставинами [4].
Виходячи зі змісту Постанови Верховного суду у справі № 910/15264/21 від 31.08.2022 р. форс-мажор не є підставою для примусової зміни умов договору та звільнення від виконання зобов'язання. Хоча сторони зобов’язання можуть продовжити строк виконання зобов'язань внаслідок форс-мажору якщо така можливість передбачена умовами договору, або укласти додаткову угоду про це за взаємною згодою сторін після виникнення форс-мажору [5].
Окрему увагу необхідно звернути, що у Постанові Верховного суду у справі № 910/9258/20 від 01.06.2021 р. наголошено наступне: «Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона повинна довести, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного випадку виконання зобов’язання». Обов’язок доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору [6]. Тобто посилання сторони зобов’язання на лист Торгово-промислової палати України як універсальний документ помилкове. Дійсно умови здійснення господарської діяльності в західних, прикордонних областях, на тимчасово окупованих територіях на сьогодні відрізняються тому має бути досліджено обставини конкретного зобов’язання та встановлено причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажором та неможливістю виконати саме це зобов’язання. Вказане унеможливлює використання листа Торгово-промислової палати України як підстави для невиконання зобов’язання та уникнення відповідальності.
Таким чином, у разі якщо інше не передбачено законом або договором військова агресія як обставина непереборної сили звільняє зобов’язану сторону від господарсько-правової відповідальності за порушення господарського зобов’язання, але не є підставою для примусової зміни умов господарського зобов’язання чи звільнення від його виконання.
Література:
1. Господарський кодекс України: Закон України від 16.01.2003 р. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 18, № 19–20, № 21–22. Ст.144.
2. Про торгово-промислові палати в Україні: Закон України від 02.12.1997 р. Відомості Верховної Ради України. 1998. № 13. Ст. 52.
3. Постанова Верховного суду від 17.08.2022 р. у справі № 922/854/21. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/105793167.
4. Лист Торгово-промислової палати від 28.02.2022 р.№ 2024/02.0-7.1. URL: https://ucci.org.ua/uploads/files/621cba543cda9382669631.pdf.
5. Постанова Верховного суду від 31.08.2022 р. у справі № 910/15264/21. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/106078967.
6. Постанова Верховного суду від 01.06.2021 р. у справі № 910/9258/20. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/97350258.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
