В сучасних умовах, зумовлених діджиталізацією, пандемією COVID-19, введенням воєнного стану в Україні, можуть застосовуватись нестандартні форми зайнятості, до яких відносять зокрема дистанційну та надомну роботу, а також гнучкий режим робочого часу.
Ст. 60 КЗпП України визначено гнучкий режим робочого часу як форму організації праці, за якою допускається встановлення іншого режиму роботи, ніж визначений правилами внутрішнього трудового розпорядку, за умови дотримання встановленої денної, тижневої чи іншої, встановленої на певний обліковий період (тиждень, місяць, квартал, рік тощо), норми тривалості робочого часу.
На думку Б. А. Римар гнучкий режим робочого часу може застосовуватися як альтернатива встановленню ненормованого робочого дня у разі, коли рівень завантаження працівників роботою впродовж робочого дня дозволяє надати їм вільний від роботи час для відпочинку з відсутністю їх у цей час на робочому місці та забезпечити їм нормальну передбачену законодавством тривалість робочого дня [1, с. 117].
Як випливає зі змісту ч. 1 ст. 60 КЗпП України гнучкий режим робочого часу може поділятися на такі види:
1) за строком дії: а) на визначений строк; б) безстроково;
2) за моментом встановлення: а) під час прийняття на роботу; б) під час існування трудових відносин.
Ініціатором встановлення гнучкого режиму робочого часу може бути як працівник, так і роботодавець. Якщо гнучкий режим робочого часу встановлюється за заявою працівника з прийнятними для нього часовими межами графіка роботи, то не вимагається дотримання вимог щодо повідомлення працівника не пізніше ніж за два місяці про зміну режиму роботи. Якщо ж ініціатором встановлення гнучкого режиму робочого часу є роботодавець, то він обов’язково повідомляє працівника не пізніше ніж за два місяці про зміну режиму роботи крім випадків, встановлених ч. 2 ст. 60 КЗпП України.
Відповідно до ч. 4 ст. 60 КЗпП України гнучкий режим робочого часу передбачає: 1) фіксований час, протягом якого працівник обов’язково повинен бути присутнім на робочому місці та виконувати свої посадові обов’язки. При цьому може передбачатися поділ робочого дня на частини; 2) змінний час, протягом якого працівник на власний розсуд визначає періоди роботи в межах встановленої норми тривалості робочого часу; 3) час перерви для відпочинку і харчування.
Норми ст. 60 КЗпП України не містять заборони встановлювати графік роботи з гнучким режимом робочого часу лише протягом окремих днів тижня. Так само не обмежується можливість при гнучкому режимі робочого часу передбачати фіксований час лише в окремі дні тижня [2].
Роботодавець має право перевести працівника, якому встановлено гнучкий режим робочого часу, на загальний режим роботи підприємства, установи, організації строком до одного місяця протягом календарного року у випадку виробничо-технічної необхідності або для виконання невідкладних завдань.
Важливою гарантією для працівників при встановленні гнучкого режиму робочого часу є збереження системи нормування, оплати праці та обсягу трудових прав працівника.
Впровадження гнучких режимів робочого часу має як свої переваги, так і певні недоліки. До переваг можна віднести можливість для працівника організовувати свою роботу на власний розсуд, поєднувати її з іншою роботою, з навчанням. Щодо недоліків, то слід зазначити, що даний вид режиму робочого часу потребує від працівника високої самодисципліни, а для роботодавця створює певну складність у здійсненні обліку робочого часу.
Література:
1. Римар Б.А. Правове регулювання гнучкого режиму робочого часу. Актуальні проблеми держави і права. 2008. Вип. 37. С. 114-120. URL: http://www.apdp.in.ua/v37/21.pdf
2. Лист Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 28.04.2021 р. № 4706-06/25564-07 [Стосовно застосування гнучкого режиму роботи]. URL: https://document.vobu.ua/doc/8769
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
