Сучасний світ вступив у період соціальної невизначеності, пошуку нових соціальних практик, соціальних цінностей, векторів соціального розвитку. При цьому соціологічна думка зіткнулася з проблемою не тільки до опису та пояснення соціальних флуктуацій, глобалізації, індивідуалізації, втрати довіри до соціальних інститутів, але й визначення самі дієвості соціологічного знання.
Концепти «глобалізованого», «індивідуалізованого» товариства, скасовують існування суспільства як соціологічного факту, обмежуючи дослідницькі завдання пошуком мікро соціологічних показників. проте слабко використовується пояснювальний та прогностичний потенціал концепції соціального xaocу, ділячи xaoc виключно в рамках структурно-функціонального аналізу, як патології громадського розвитку або прояви дисфункційності, соціальної та соціально-ціннісної аномії. Критика парадигм суспільного життя, як стратегії наукового дослідження, призводить до спроб інтерпретації соціального xaocу в контексті соціальної трансформації..
Українське суспільство, яке інтерпретується у концепції активних соціальних трансформацій та соціальної нестабільності, виявляє собою приклад неадекватного використання парадигм соціологічного знання. Проблема інститутизації соціального порядку виявляє необхідність визначення меж соціального xaocу, так як в іншому випадку суспільство не може бути інтегровано у категоріях соціальної стабільності, а соціальний xaoc виступає нічим іншим, як непереборним наслідком соціальних трансформацій, і в цілому втрачають сенс пошуки ефективного соціального управління.
Якщо слідувати класичній соціальній парадигмі, то основна мета суспільства - у наведенні соціального порядку. Але, по-перше, за рамками дослідження залишаються власне ті зміни, які відбулися на соціальному мікро рівні, та такі проблеми, які пов'язані з інституціональні ефектами і нестабільністю соціальної структури українського суспільства. По-друге, ігнорується цілий прошарок українців, які замкнулися тільки на собі, й вирішують свої проблеми без взаємодії з державними або соціальними інститутами. По-третє, в українському суспільстві так і не збалансовані інтереси громадян і держави, а так звана «сфера соціальної свободи» не збігається з класичним визначенням дій індивідів та груп у рамках політико-правовий доцільності.
Держава, за поданням сучасних українських політиків, монополізує виключно політичну сферу, але має заплющувати очі на діяльність громадян у сфері «сірого» бізнесу, у їх відході від суспільно-політичної активності і ухиляння від цивільних обов'язків. Відбувається конвертація політичної ритуальності, конформізму в визнання права на приватне життя, індивідуальну свободу, що призводить до легітимізації соціального xaocу, який можна визначити як стан розриву між публічною та приватною сферою та індиферентизм громадян до загально значних соціальних інтересів.
Звичайно, зараз необхідно розуміти, що в сучасному українському суспільстві проявляється низька довіра до соціальних інститутів, діям держави, а також присутні соціальні дефекти і соціальні деформації, які відтворюються структурно, висловлюючи інтереси груп людей, зацікавлених у збереженні соціального xaocу.
У соціальному xaocу можна побачити дві складові: протистояння соціальної невизначеності, пов'язаною структурними диспропорціями та інституційними дефектами, та соціальне самопочуття, яке фіксує розрив зі сферою інституту формальних і правових практик і пов'язано з досягненням соціальною групою або індивідом певних переваг. Згідно з логікою приєднання до соціальних інститутів, і водночас відмовою від ухвалення інституційних стратегій, а отже, і суспільства загалом як сфери узгодження інтересів і соціальної самореалізації.
Соціальний xaoc в українському суспільстві не може бути представлений у концепції наведення абсолютного порядку тому, що неминуче повертає до пройденому етапу бюрократично управління суспільством. Очевидно також, що не витримує критики та концепція соціального хаосу як наслідки соціальних трансформацій. Більш точно можна сказати, що соціальні трансформації створюють фонові практики для соціального хаосу, і в той же час слід визначати соціальний xaoc через концепцію соціальних відносин, і ймовірно, вісь поділу в суспільстві йде по лінії хаос/безлад, а не за майновим або іншим критеріям соціальної диференціації. Структурна диференціація українського суспільства показує, що в умовах сегментування соціальних інститутів: сім'ї, школи, армії, то йдеться перш за все про їх сприйнятті як інститутів, що не дають соціальної опори, інститутів, які не гарантують наведення соціального порядку.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
