Постановка проблеми. Благодійність як феномен була властива ще Давньоримській цивілізації. Зокрема, це знайшло своє відображення в одній із юридичних конструкцій римського права, у якій йдеться про наступне: «Я передаю тобі право власності на річ з тим, щоб ти вчинив певну дію, надав певну послугу на мою користь чи користь зазначених мною третіх осіб» [2, 1.1.19 pr.]. Квінтесенція цієї формули права не змінилася по нинішній час.
У сучасному світі благодійність стала однією з найприкметніших його ознак, показником міри цивілізованості суспільства та його зрілості. Особливо зростає роль та значення благодійності у перехідні періоди суспільного розвитку, коли запит широких соціальних верств на необхідні їм блага кратно перевищує спроможність держави та її інститутів забезпечити ці блага. Саме такий період своєї історії переживає нині Україна, у якій потреба чисельних прошарків суспільства у благодійності внаслідок російсько-української війни стала особливо актуальною.
Благодійність, відповідно до семантики сучасної української мови, означає добровільну безкорисливу пожертву фізичних чи юридичних осіб у вигляді матеріальної, організаційної, фінансової або іншої допомоги особам, які її потребують [3, c. 86]. Принагідно зазначимо, що благодійність юридичних осіб в кінцевому рахунку також безпосередньо пов’язана з фізичними особами, які утворили відповідну юридичну особу. Більше того, благодійність як суспільне явище у сучасному світі нерозривно пов’язана з людиноцентристським поворотом, який стався в середині ХХ ст. Одним з найперших європейських мислителів, який його виявив та проаналізував у дослідженні «Бунт мас», став видатний іспанський філософ Х.Ортега-і-Гасет. Він переконливо довів, що чи не найфундаментальнішим наслідком людиноцентристського повороту у розвитку цивілізації стало повернення індивідами собі їх природної суспільної суб’єктності загалом і правосуб’єктності в першу чергу, а також людських прав і свобод, що були відчужені у них природними державами на зорі їх появи [6, C. 15-139].
На думку деяких зарубіжних та вітчизняних вчених, вплив вищезазначених чинників на розвиток благодійності у світі відчутно примножився, починаючи з кінця ХХ – початку ХХІ стст., завдяки активному включенню у ці процеси поколінь людей, народжених у останній чверті ХХ ст. і пізніше. Дані покоління одержали у науці збірну назву міленіалів (поколінь Y). Вони найбільш освічені з усіх поколінь, які коли-небудь проживали у світі. Дослідники цих поколінь особливо виділяють у них націленість на гуманізм і соціальні цінності, що, в свою чергу, мотивує їх до подальших глибоких суспільних змін [1; 9].
Вплив вищезазначених антропосоціокультурних чинників на правову природу благодійності у правознавстві ще не піддавався осмисленню.
Метою дослідження є з’ясування правової природи благодійності. Ця мета конкретизується у завданнях виокремити та проаналізувати основні властивості благодійності.
У якості методологічного інструментарію дослідження автором обрано антропосоціокультурний підхід та методи, атрибутивно пов’язані з ним, передусім системного та структурно-функціонального аналізу.
Виклад основних результатів дослідження. Благодійність в Україні має як власні історичні витоки (вона є складовою антропосоціокультурного коду українського народу), так і є глибоко закономірним наслідком безповоротного обрання Україною європейського шляху розвитку [8, С. 92-192]. Саме цим можна пояснити особливо динамічне укорінення її в сучасному українському суспільстві та її надзвичайно важливу роль у глибинних перетвореннях вітчизняного соціуму на гуманістичних засадах. З іншого боку, не менш інтенсивно змінюються суспільні уявлення українців про благодійність та її природу.
Зокрема, останнє знайшло своє переконливе втілення у тому, що наразі в Україні діє уже другий її Закон «Про благодійну діяльність та благодійні організації» №5073-VI від 05.07.2012 р. Попередній Закон України «Про благодійництво та благодійні організації» №46 ще від 1997 р. втратив чинність. Це сталося передусім внаслідок його ідейного, світоглядного та ціннісного в цілому відставання від правового та культурного загалом поступу України. Це стало особливо очевидним після прийняття у 1996 р. нині чинної Конституції України, яка визнала людину, її життя і здоров’я, честь та гідність, недоторканність і безпеку найвищою в Україні соціальною цінністю. Причому ст. 3 Конституції України, у якій містяться ці положення, є системоутворюючою для усієї вітчизняної Конституції [4].
Системний і телеологічний аналіз Закону України №5073-VI від 05.07.2012р. переконує, що благодійність є складним правовідношенням, у якому по-різному визначаються правові статуси його сторін. З одного боку, благодійність як особливий вид довірчих відносин полягає безпосередньо у переході права власності первинного власника (благодійника) на основі його спонтанного волевиявлення до благодійної організації за умови зобов’язання останньою передати цю власність бенефеціару (набувачу благодійної допомоги, в іншій термінології – дестинатору) [7]. З іншого боку, відповідно до п.3 ст.11 вищезазначеного Закону благодійні організації самостійно визначають бенефеціарів їх благодійної діяльності, а також інші пов’язані з благодійністю її істотні аспекти у їх установчих документах, благодійних програмах чи інших актах органів управління благодійної організації [7]. Разом з тим благодійні організації не вправі самостійно змінювати цільове призначення переданої їм власності, отже, з правової точки зору виступають зобов’язаними особами цивільного права. Благодійним організаціям також заборонено одержувати і розподіляти прибуток серед засновників, членів органів управління та інших пов’язаних з ними осіб, як і серед працівників таких організацій. Вони тільки вправі покривати власні адміністративні витрати у розмірі, який «не може перевищувати 20 відсотків доходу цієї організації у поточному році» [7]. Тому слід підтримати висловлені ще раніше у науковій літературі пропозиції щодо визначення правової природи благодійності з боку благодійних організацій як їх фідуціарного обов’язку забезпечувати титул власника довіреного особами – благодійниками майна тільки у цілях, що визнаються законодавством благодійними [5, С. 243].
Законодавче тлумачення цілей благодійної діяльності у Законі України №5073-VI сформульовано звужувально, виключно у світоглядному і методологічному ключі позитивізму. Зокрема, у ч.1 ст.3 цього Закону йдеться про те, що «цілями благодійної діяльності є надання допомоги для сприяння законним інтересам бенефеціарів у сферах благодійної діяльності, визначених цим Законом (виділено нами. – П.П.), а також розвиток і підтримка цих сфер у суспільних інтересах» [7]. Про права бенефеціарів тут не йдеться. Тоді як відповідно до уже згадуваної нами вище ст. 3 Конституції України саме «утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави» [4]. Отже, наяву потреба привести ч. 1 ст. 3 Закону України у відповідність до Конституції України.
На завершення викладу основних результатів дослідження зазначимо, що благодійність слід відмежовувати від суміжних з нею юридичних конструкцій безоплатного відчуження власності, передусім від юридичної конструкції договору дарування. Відповідно до Цивільного кодексу України, такий договір не є договором дарування, якщо обдарована особа зобов’язується ним вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового чи немайнового змісту. Щоправда, ЦК України допускає у ст. 744 укладення договорів дарування з покладанням на обдаровану особу певного обов’язку на користь третьої особи (чи інших осіб). Благодійна угода, навпаки, атрибутивно відзначається відплатним характером. Ця відплатність зумовлюється зобов’язанням благодійної організації передати пожертву бенефеціару або іншим чином використати передану їй власність у благодійних цілях.
Ще більше ускладнює правову природу благодійності публічний збір благодійних пожертв. Чотири його основних особливостей вітчизняний законодавець регламентував у пп. 2-5 ст. 7 Закону України №5073-VI. Зокрема, він може здійснюватися: а) від імені благодійної організації; б) від власного імені на користь благодійної організації; в) від імені або на користь інших бенефеціарів; г) як виняток, передбачений Законом України №5073-VI, особами, що перебувають на публічній службі чи особами, що діють від їх імені [7].
Висновки. Благодійність має складну правову природу. Передусім вона є одним з видів довірчих правовідносин, що виникають між благодійником (первинним власником), благодійною організацією та бенефеціаром. Її квінтесенція полягає в тому, що благодійник на основі його спонтанного волевиявлення передає частку належної йому власності, обтяжену обов’язком її одержувача використати останню виключно у благодійних цілях, благодійній організації, яка зобов’язується реалізувати волевиявлення благодійника на умовах, визначених законом чи угодою між ними про благодійність.
Список використаних джерел:
1. Shawna Benston and Brian Farkas. Mediation and Millennials: A Dispute Resolution Mechanism to Match a New Generation. Journal of Experiential Learning. 2018. 2 (2) Article 3. URL: https://digitalcommons.tourolaw.edu/jel/vol2/iss2/3/
2. The Digest of Justinian. Volume 1 Revised Edition. University of Pennsylvania Press. 2009. 1.1.19 pr.
3. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) Уклад і головн.ред. В.Т.Бусел. Київ, Ірпінь: ВТФ «Перун». 2005. 1728 с.
4. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. URL.: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text
5. Майданик Р.А. Проблеми довірчих відносин в цивільному праві. Київ: «Київський університет». 2002. 520 с.
6. Ортега-і-Гасет Х. Вибрані твори. Київ: Основи. 1994. 424 с.
7. Про благодійну діяльність та благодійні організації. Закон України №5073-VI від 05.07.2012 р. URL.: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5073-17#Text
8. Український соціум/ Власюк О.С., Крисаченко В.С., Степико М.Т. та ін. / За ред. В.С.Крисаченка. Київ: Знання України, 2005. 792 с.
9. Хотинська-Нор O. Судова система України в епоху покоління мілленіалів. Сучасні виклики та актуальні проблеми судової реформи в Україні: Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції. Чернівці. ЧНУ ім Ю Федьковича. 2018. С. 42–44.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
