Поняття «електронний уряд» (англійською – e-Government) виникло у США та Західній Європі у 1990-х. Існує безліч його визначень, але загалом це можна описати як модель управління державою на різних рівнях виконавчої влади за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, що передбачає більш ефективну, відкриту та прозору діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Для переходу до моделі «електронного уряду» потрібна інформатизація процесів повсякденної діяльності органів влади та місцевого самоврядування. У зв'язку з цим державою було прийнято безліч законодавчих актів, які визначили вектори та напрями розвитку електронного уряду та суміжних сфер. Наприклад, сфера надання електронних адміністративних послуг, міжвідомчої електронної взаємодії, захисту інформації та багато іншого.
Існує різна класифікація електронного уряду за моделями формування. Наприклад, модель К. Лейна та Дж. Лі, є однією з перших моделей у зарубіжній літературі. Заснована на розумінні еволюційності даного феномену та технології розвитку. Складається з 4 етапів, що розглядають у комплексі складність технологічно-організаційного формування та ступеня інтегрованості до системи електронного уряду.
Перший етап – каталогізація (включає підвищення ефективності у процесах ідентифікації, зберігання, обігу інформації чи послуг у єдиній системі). Ведеться робота з організації презентації (сайтів) держструктур та закінчується створенням складноорганізованих та деталізованих сайтів держструктур з можливістю перегляду та завантаження необхідних документів.
Другий етап – надання держпослуг у режимі онлайн (наприклад, оплата штрафів або оформлення бізнесу) з виникненням потреби у створенні онлайн-інтерфейсів.
Третій та четвертий етапи – включають вертикальну та горизонтальну інтеграції у зв'язку з потребою громадян взаємодіяти з державою в єдиній системі. Така система передбачає інтеграцію: за різними рівнями державної влади – вертикальна; і з різних функціональних обов'язків органів держвлади – горизонтальна (складніша і комплексна) [1]. На 2023 рік Україну вже можна віднести до третього – четвертого етапу за моделлю К. Лейна та Дж. Лі, оскільки більшість цих видів сервісів вже надаються на державному порталі «Дія».
Іншими найбільш відомими моделями електронного уряду є:
1) Континентально-європейська (характерна наявність наддержавних інститутів та високого ступеня інтеграції країн учасниць Євросоюзу)
2) Англо-американська модель (застосовується у США, Канаді та Великобританії; характерне виключення надлишкових функцій органів влади)
3) Азіатська модель (характерний акцент на задоволення інформаційних потреб населення та розвиток інформаційних технологій у системі культури та освіти) [2].
Також існує класифікація електронного уряду, згідно з Єврокомісією, яка складається з 5 етапів формування такої системи:
Перший – інформаційний/довідковий; 20-відсоткова присутність уряду на інтернет-ресурсах (наприклад, сайти з частковою законодавчою базою)
Другий – передбачається одностороння взаємодія; 40-відсоткова присутність уряду на інтернет-ресурсах (наприклад, можливість скачати та роздрукувати якийсь бланк, але поки що без можливості відправити його до органів влади).
Третій – передбачається двостороння взаємодія; 60-відсоткова присутність уряду на інтернет-ресурсах (з'являється можливість запросити необхідну інформацію та надіслати звернення представникам державної влади електронною поштою)
Четвертий – трансакційний; 80-відсоткова присутність уряду на інтернет-ресурсах (з'являється можливість розміщувати заявки на отримання ліцензій, подання податкових декларацій та інше).
П'ятий – проактивний; 100-відсоткова присутність уряду на інтернет-ресурсах (з'являється можливість залучати громадян до прийняття рішень та дозволяє вести двосторонній діалог з органами держвлади). [2]
За даними за 2022 рік Україна перебуває на 46 місці зі 193 за індексом розвитку електронного урядування (EGDI), що говорить про високий рівень досягнень у цій сфері та необхідність продовження активної роботи для подальшого підвищення якості життя громадян та конкурентоспроможності держави.
Література:
1. Layne. K., & Lee, J.W. (2001). Developing fully functional e-government: A four stage model. Government Information Quarterly – 18(2), 122–136.
2. Online Availability of Public Services [2006]. How Is Europe Progressing? Web Based Survey on Electronic Public Services. Report of the 6th Measurement. June 2006.
_______________________________
Науковий керівник: Миколенко Олександр Іванович, доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри адміністративного та господарського права в ОНУ ім. І.І. Мечникова
|