Актуальність теми. Проведення паралелей між монархічною конфедерацією XVI-XVIII століття Річчю Посполитою та сучасним тристороннім альянсом «Люблінським трикутником» - надзвичайно цікавий та важливий для розуміння процес. Особлива актуальність виникає зараз, у 2022 році, на тлі допомоги Польщі та Литви, двох країн-учасниць обох умовних об’єднань (складної держави та альянсу), третій, тобто Україні. Допомога полягає у наданні озброєння, що дає змогу обороняти та визволяти українські території, які окуповані внаслідок повномасштабного російського вторгнення в Україну.
Теоретичну основу дослідження становлять праці: Студінського В. А., Чеботарьова Є. В., Пасічника М. С., Антоновича В. Б. тощо.
Мета наукової розвідки полягає в тому, щоб конкретно описати можливості та шляхи реалізації розвитку сучасного литовсько-польсько-українського альянсу з історико-правової точки зору.
Виклад основного матеріалу. В умовах сучасності питання коаліції східноєвропейських держав набуває особливої актуальності. Значущою ця тема є для України, особливо на тлі повномасштабного російського вторгнення, яке, станом на 2022 рік, є не кульмінацією збройного конфлікту 2014 року, а продовженням багаторічної боротьби українського народу за власну державність. У всесвітній історії Україна завжди займала роль умовного «захисника Європи» від російської, або ж, якщо говорити про інший період існування державності росії, московської навали. Говорячи мовою історичних аналогій і порівнянь, не можна не згадати про потужне державне формування – Річ Посполиту [6]. Дана держава постала внаслідок підписання Люблінської унії у 1569 році, відбулось об’єднання Польського королівства та Великого князівства Литовського. Власне, цей державотворчий процес був складним та довготривалим, кілька разів - на межі зриву [4].
Якщо характеризувати становище України в складі нового державного утворення – Речі Посполитої, то під юрисдикцію Польщі відходили всі українські землі, що раніше належали литовцям, тобто Галичина, Підляшшя, Брацлавщина, Волинь, Поділля та Київщина [7]. Де-факто, Україна не мала власної державності, але займала не надто погане становище у складі конфедерації; вагомим чинником, що вказує на це, є те, що українська шляхта зрівнювалася у правах із польською та литовською. Звичайно, було й багато недоліків, як-от посилення національного, культурного релігійного гніту щодо етнічних українців [1].
Також, важливою ознакою, яка вказувала на те, що був сформований та добре розвинений реальний інститут держави, та, безпосередньо одна із складових форми держави - форма державного устрою, було те, що, наприклад, Велике князівство Литовське зберігало певну автономію, мало власне законодавство, уряд, військо, судову систему. Що цікаво: як у формуванні Речі Посполитої, так і у створенні «Люблінського трикутника» прослідковується те, що вони постали на тлі московської агресії щодо України. З цього випливає, що заснування «Люблінського трикутника» має історичну базу, яку не варто недооцінювати в контексті розгляду його як державно-правового явища.
Ідея заснування організації типу «Люблінського трикутника» виникла ще задовго до ХХІ століття. Вважається, що першим її висловив польсько-литовський князь Адам Єжи Чарторийський. Саму ж ідею було реалізовано у 2020 році, спільну декларацію міністри закордонних справ підписали саме у Любліні (Республіка Польща). Це створює своєрідну прив’язку до Люблінської унії 1569 року та дає вагомі підстави проводити аналогії [3].
Одним із пріоритетних питань діяльності альянсу є спільна протидія агресії з боку росії та, загалом, загрозам спільній безпеці [5]. Багатовікове співіснування Польщі, Литви та України має спільні історичні, національні, культурні та ментальні коріння, що призвело до гармонічного та цілком злагодженого злиття в певне об’єднання. Окрім цього, метою створення є культурне, соціальне, економічне та політичне співробітництво між Литвою, Польщею та Україною, яке має сприяти зміцненню відносин між державами та підтримці євроінтеграції України [8]. В умовах повномасштабного вторгнення країни Люблінського трикутника виступають з цілком адекватною позицією: вимагають відновлення територіальної цілісності відповідно до законних кордонів України 1991 року. Тобто, як і інші цивілізовані держави, визнають, що Крим – територія України, закликають припинити воєнні дії, та спробувати врегулювати конфлікт не зброєю, а переговорами.
Згідно з думками та міркуваннями правників, державних службовців та експертів, даний проєкт має дуже великий потенціал, перспективи розвитку та вдосконалення. Заступник директора Центру досліджень армії з міжнародних питань Михайло Самусь, стверджував, що «якщо говорити про політику, історію чи економіку, то можна шукати і знаходити конфліктні питання, але якраз саме у сфері безпеки у нас виключно позитивний порядок денний». Тобто, це можна трактувати таким чином: Україна, Польща і Литва близькі в секторі безпеки, і в цій сфері у них найменше розбіжностей і проблем. Відповідно, розвиваючи взаємодію держав-учасниць в межах альянсу, виникає можливість вдосконалювати військово-технічну, оборонно-промислову сферу. Цей процес є достатньо взаємовигідним, якщо так можна сказати, тому що для України вигідним є надання озброєння, військової техніки та знань щодо покращення військового будівництва держави, особливо в умовах повномасштабного російського вторгнення, а для Польщі та Литви - використання України у ролі умовного «щита» та можливість виносити уроки з російсько-українських війн не лише сьогодення, а й минувшини. Проаналізувавши діяльність альянсу, хочу вказати на те, що з боку Литви і Польщі було надано немало допомоги в питаннях безпеки, як-от, Литва допомагає Україні вибудовувати адаптовану під реалії устрою держави територіальну оборону. Лідери Польщі та Литви цілком та повністю підтримують членство України в ЄС та НАТО, закликають міжнародну спільноту посилювати санкції щодо росії та її громадян, визнають цілісність, суверенітет та незалежність України. У перспективі планується розширення співпраці з питань безпеки, оборони, економіки та енергетики тощо [2].
Висновки. Провівши певні паралелі, здійснивши порівняння та коротку характеристику Речі Посполитої – держави та «Люблінського трикутника» - альянсу, хочу зазначити, що у формуванні сучасної тристоронньої регіональної коаліції історичний аспект зіграв далеко не останню роль. Фактично, ми змогли простежити на реальному прикладі реалізацію прогностичної функції загальнотеоретичної юридичної дисципліни «Історія держави і права України», що полягає у прогнозуванні тенденцій подальшого державно-правового розвитку на базі історичного минулого. Узагальнюючи досвід, який передував теперішньому, враховуючи всі помилки пережитого, ми маємо змогу правильно та розважливо діяти у теперішньому та майбутньому. Річ Посполита, як державне утворення, окрім певних переваг, мала і ряд недоліків: Україна не мала власної державності у її складі, тобто, українські землі – були, де юре, вже не українськими, відбувались певні утиски населення тощо. Незважаючи на це, дане потужне державне утворення стало надзвичайно потужним рупором розвитку держави і права в Україні, Польщі та Литві, мало такий вплив, що на історичному фундаменті конфедерації було створено альянс – «Люблінський трикутник». Завдяки даній співпраці Україна має змогу отримувати допомогу у веденні війни, обмінюватись досвідом з державами-учасницями об’єднання та досягати певних цілей за допомогою спільної роботи. Як платформа співпраці країн-співзасновниць, альянс має широкі перспективи успішного розвитку та діяльності. Враховуючи те, що поки що відсутнє чітке бачення засад регулярного функціонування, виокремлюють кілька версій розвитку «Люблінського трикутника», які, у найближчому повоєнному майбутньому, виразно покажуть ефективність об’єднання.
Список використаних джерел:
1. Люблінська унія. Утворення Речі Посполитої. URL: https://history.ed-era.com/suspylno_polytychny_procesy_16_st/lublynska_unyua_utvorenya_rechy_pospolytoy (дата звернення 16.01.2023 р.).
2. «Люблінський трикутник»: з Путіним треба не розмовляти, його треба стримувати. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/3373335-lublinskij-trikutnik-z-putinim-treba-ne-rozmovlati-jogo-treba-strimuvati.html (дата звернення 16.01.2023 р.).
3. Люблінський трикутник. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%8E%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BD%D1%81%D1% 8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%BA%D1%83%D1%82%D0%BD%D 0%B8%D0%BA (дата звернення 11.01.2023 р.).
4. Пасічник М. С. Історія України: державницькі процеси, розвиток культури та політичні перспективи: навч. посіб., вид. 2-ге. Київ: Знання, 2006. 735 с.
5. Сафонюк Т. Перспективи Люблінського трикутника як нової регіональної сили. URL: http://civildiplomat.com/publications/perspektivi-lyublinskogo-trikutnika-yak-novoi-regionalnoi-sili.
6. Студінський В. А. Люблінський трикутник у системі економічної безпеки Європи в контекст російсько-української війни 2014-2022 рр. Економічний вісник університету. 2022. Вип. 53. С. 132 – 138.
7. Ухач В. З. Історія держави і права України: Навчальний посібник (конспекти лекцій). Тернопіль: Вектор, 2020. 378 с.
8. Чеботарьов Є. В. Люблінський трикутник: інституціональні передумови та економічний потенціал створення. Економічний вісник Донбасу. 2020. Вип. № 3(61). С. 41-46.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
