Завдяки стрімкому розвитку інформаційних технологій – криптовалют, електронного документообігу, торгівлі й баз даних, все актуальнішим і актуальнішим постає питання стосовно можливості застосування смарт-контрактів, які, я вважаю, можна назвати революційною технологією.
Наразі їх проблематика не є достатньо дослідженою не лише у вітчизняній правовій науці, а й в зарубіжній. Хоча, на мою думку, важливість розгляду цього питання з кожним днем лише зростає, адже, так звані, «розумні договори» здатні розвʼязати багато проблем бізнесу, державних та муніципальних органів у сучасному світі.
Правове регулювання смарт-контрактів в Україні створило б перспективи для пришвидшення господарських відносин та появи нових механізмів, які зможуть забезпечити виконання домовленостей між контрагентами, виключаючи при цьому людський фактор. Але, на жаль, в нашій державі використання «розумних договорів» не врегульоване жодним нормативно-правовим актом. Тому актуальним є дослідження зарубіжного досвіду перших спроб імплементації у законодавство смарт-контрактів і подальше врахування цих знань в Україні.
У звʼязку з тим, що проблематика «розумних договорів» досі не була комплексно опрацьована, про що вже зазначалося, наразі немає певної одностайності серед правників стосовно визначення цього поняття. На мою думку, найбільш влучним, саме з юридичного аспекту, є наступне – це «угода сторін, що існує у формі програмного коду, який функціонує в розподіленому реєстрі даних та забезпечує самовиконання умов такого договору, в разі настання заздалегідь визначених у ньому обставин» [1, с. 151].
Основна суть смарт-контракту полягає в тому, що за допомогою компʼютерного алгоритму можна повністю виключити з угоди субʼєктивний фактор. Це дозволяє знизити витрати, можливість афери та допущення помилок.
Сам «розумний договір» має низку моделей, оскільки може бути, або не бути складеним за допомогою компʼютерного коду, а також програмне забезпечення може виконувати різну роль в укладенні, виконанні та забезпеченні виконання договору. Існують, так звані, інтегрована (integrated) та неінтегрована (non-integrated) моделі:
• Перша передбачає, що смарт-контракт написаний мовою програмування, і це програмне забезпечення, що автоматизує договірні положення, бере участь в їх укладанні, виконанні та забезпеченні виконання. Тобто, фактично, інтегрована модель означає, що права та обовʼязки сторін виражаються саме мовою програмування, а не природною мовою;
• Друга ж – говорить про те, що контракт складається виключно природною мовою, але водночас включає угоду стосовно використання програмного забезпечення для виконання та забезпечення виконання договору – це і є суть неінтегрованої моделі [2, с. 12].
Наразі повноцінно в законодавство усіх країн Європейського Союзу ще не було імплементовано регулювання смарт-контрактів, але деякі юридичні фахівці вже пропонують свої ідеї, як це можна зробити. Серед них, я виділив найпоширенішу – інтегрувати «розумні контракти» у процедуру електронних закупівель. Це можна зробити використовуючи технології блокчейн, зокрема, задля перевірки підстав для виключення з тендеру, а також виконання критеріїв відбору та критеріїв присудження, що передбачені законодавством ЄС про здійснення державних закупівель в державному секторі (Директивою 2014/24/ЄС від 26 лютого 2014 року). Така система може автоматизувати ці перевірки для визначення переможця тендеру. Наприклад, якщо розглядати саме критерії відбору, то смарт-контракт може автоматично перевіряти елементи, що перелічені у повідомленні про контракт. Для правильної роботи це має бути виражене математично вимірюваним способом у формулі «розумного договору» [3, с. 103-104].
Але, окрім ідей, світові вже відомі спроби правового врегулювання смарт-контрактів державою. Яскравим прикладом є Перу, яке запровадило використання цих технологій у централізованих електронних закупівлях – цей процес зацифрований та залежить від LAC-Chain (приватного блокчейну, який керується Міжамериканським банком розвитку), а громадяни можуть контролювати систему через інтернет-портал. Це дозволило значно економити, скорити тривалість процедури, а також знизити рівень корупції.
Отже, смарт-контракти мають величезні перспективи, у майбутньому ними будуть користуватися усі. Основна перевага цієї технології – виключення людського фактора. Завдяки цьому рівень безпеки та швидкості здійснення господарських операцій значно зросте, а витрати підприємств на їх проведення мінімізуються. Але наразі «розумні договори» мають невизначений правовий статус, як в Україні, так і в багатьох інших країнах світу. Тому щоб позбутися основних ризиків їх використання, потрібно внести зміни в національне законодавство.
Література:
1. Іванов А.М., Шмига В.О. Смарт-контракти у договірних відносинах: реалії та перспективи використання. – с. 151.
URL: https://doi.org/10.32782/2524-0374/2022-4/32
2. European Bank for Reconstruction and Development. Smart Contracts: Legal Framework and Proposed Guidelines for Lawmakers. – с. 12.
URL: https://www.ebrd.com/documents/pdf-smart-contracts-legal-framework-and-proposed-guidelines-for-lawmakers.pdf
3. Nadia-Ariadna Sava, and Dacian Dragoș. The Legal Regime of Smart Contracts in Public Procurement (Transylvanian Review of Administrative Sciences, No. 66 E/2022). – с. 103-104.
URL: https://rtsa.ro/tras/index.php/tras/article/view/698/693
4. В. Варавка. Смарт-контракт як форма цивільно-правового договору.
URL: http://visnyk.law.knu.ua/images/articles/Варавка.pdf
5. Бернацький М.В. Смарт-контракт: форма правочину чи зміст.
URL: https://iusprivatumjournal.online/wp-content/uploads/2020/12/IP_1-2_2020.pdf
________________________________
Науковий керівник: Пацурія Ніно Бондовна, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри економічного права та економічного судочинства Навчально-наукового інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
