Якщо висловлюватися гранично стисло, то колізійні норми (автори додержуються одностайної думки, що їхня структура, оскільки вона істотно відрізняється від звичайної трьохчленної структури правової норми, слід вважати унікальною. У такій двочленній нормі її перша складова – обсяг – позначає взаємини, які мають бути правовим чином врегульованими, друга складова – прив’язка – містить відсилання до законодавства певної держави, яким слід керуватися під час врегулювання вищезазначених правових стосунків) колізійний метод, який пов’язаний з подоланням колізій у законодавстві різних держав і передбачає застосування колізійних норм (внутрішніх і уніфікованих) є інструментом колізійного методу, тобто способу регулювання приватноправових взаємин, ускладнених наявністю іноземного елементу. Констатується, що такий метод не вирішує проблемні правовідносини за суттю: він лише відсилає до правової системи держави, судом якої буде вирішуватися спірне питання, отже, вирішує питання про те, право якої держави повинно застосовуватися до регулювання певних приватноправових (здебільшого цивільно-правових) взаємин [1, с. 136].
Отже, вибір належного права здійснюється за допомогою правильного застосування колізійних норм, і в тому полягає як роль колізійних норм, так і сутність колізійного методу, який здійснюється у двох формах: у національно-правовій (тобто з використанням національних колізійних норм, розроблених кожною державою у своєму праві самостійно) чи у міжнародно-правовій (тобто за допомогою уніфікованих колізійних норм, розроблених кількома державами спільно і наявних у відповідних міжнародних договорах, здебільшого багатосторонніх). Підкреслюється, що саме внаслідок застосування колізійного методу є можливість розв’язати правові проблеми, що виникають внаслідок відсутності універсального методу вирішення одного і того ж питання різними національними законодавствами [1, с. 136].
У такий спосіб, колізійні норми, по-перше, визначають порядок і умови екстериторіальної дії національного закону і застосування на території певної держави іноземного права (чи виконання іноземного судового рішення). По-друге, всі колізійні норми незалежно від їхньої специфіки підпорядковуються загальним правилам, які диктують спосіб дій під час правової кваліфікації, під час відсилання та з метою недопущення обходу закону [1, с. 137].
Констатується, що у межах певного національного правопорядку колізійні норми утворюють свою систему із "жорстких" і "гнучких" норм, причому починаючи приблизно із 1960-х років спостерігається пріоритет останніх, в чому вже вбачається загальносвітова тенденція [2, с. 45].
Що стосується дефектів колізійних норм, то дослідники із цього приводу констатують ситуацію, за якої компетентному органу однієї держави (як правило, суду) необхідно застосовувати право іншої держави ("чуже"), яка практично ніколи не може бути йому відомим з тим ступенем детальності, як "своє" правом [1, с. 138].
Нейтралізувати такий дефект можливо, усунувши можливість зіткнення самих колізійних норм, тобто забезпечивши уніфікацію цих норм у міжнародній угоді. Зазначається, що саме цим визначення права, яке на підставі уніфікованої колізійної норми (вона буде одноманітною у всіх державах, що беруть участь в уніфікації) застосовується до взаємин суб’єктів, ускладнених іноземним елементом, істотним чином відрізняється від вибору застосованого закону через колізійну норму внутрішнього права [1, с. 138].
Література:
1. Даниленко Д.В. Колізійний метод у міжнародному приватному праві // Наук. зап. ЦДУ. Сер.: Право. 2019. Вип. 6. С. 135–139.
2. Мироненко І.В. Міжнародне приватне право: Навч. посібник. 2-ге вид., доп. і перероб. К.: Алерта, 2013. 288 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
