Важко назвати сферу життєдіяльності українського суспільства, в якій корупція не була б укоріненим явищем. Її витоки шукають у архетипічно-ментальних особливостях та історичних передумовах. До боротьби з корупцією закликають консерватори, і реформатори. Однак особливу роль у подоланні корупції покликана відігравати судова влада, яка має особливі повноваження через основну свою функцію – здійснення правосуддя. На жаль, гучні корупційні скандали, фігурантами яких стають судді, час від часу шокують громадськість України і є свідченням того, що ця проблема є актуальною і потребує неабиякої уваги науковців.
Слід наголосити, що вивченню феномена корупції та пошукам шляхів її подолання в Україні присвячено чимало наукових досліджень (Камлик М. І., Невмержицький Є. В., Мельник М. І., Хавронюк М. І. та ін.). Проблеми протидії корупції серед представників саме судової влади в Україні стали предметом наукових розвідок правознавців Ярмиш Н. М., Скоромного Я. І. та інших. Як правило, це фундаментальні праці, однак у них все ж переважає аналіз окремих аспектів корупції, кваліфікації її ознак, трансформації під впливом сучасних суспільних процесів та дискутування з приводу антикорупційної законодавчої бази тощо. Поза увагою залишається проблема, яка вкладається у своєрідний ланцюжкову реакцію причинно-наслідкового зв’язку: низький рівень морального розвитку судді – деформація морально-правової свідомості – корупційні дії. Адже удосконаленням законодавства, яке регулює питання судоустрою України, статусу суддів та судочинства; встановленням належного рівня фінансового забезпечення судових органів; упровадженням критеріїв і методик оцінювання їхньої функціональної діяльності та її результатів тощо, корупцію у судочинстві не подолати, адже якість правосуддя, передусім, залежить від «якості» особистості судді, його здатності протистояти деформаціям власної морально-правової свідомості. Отже, філософсько-правове осмислення феномену корупції в судочинстві слід починати з причин деформації морально-правової свідомості судді.
На користь цього свідчать і твердження класиків філософії: Платон називав корупцію різновидом пороку, а Аристотель визначав її за допомогою понять «користолюбство» і «нахабство», які призводять до «виродження» держави [1, с. 200].
Користолюбство і багатство – різні поняття. Можна бути заможним і некористолюбним. Користолюбець – це тип людини, яка є уособленням ідеї консюмеризму, специфічних відносин, що роблять людину несамостійною та залежною від споживання [4, с. 77] і призводять до моральної деградації особистості. Якщо користолюбство – залежність, то осердям життєдіяльності судді-корупціонера стає «полювання за здобиччю» (з тюркської «хабар» – здобич, «хабарник» – добувач, а «хабарництво» – плата за злочинні, незаконні дії в інтересах того, хто її дає [3, с. 6]). Спрямування свідомості такого судді-добувача передусім на отримання прибутку, виявляється як орієнтація на володіння (споживацьке, утилітарне ставлення до світу, людей і себе самого як до речі), а не на буття – творчість й самореалізацію, прагнення бути щасливим від продуктивного використання своїх здібностей і відчуття єднання зі світом [10, с. 206-209]. Отже, суддя-корупціонер – це людина з «… патологічним характером, життєва енергія якої спрямована на те, щоб мати, зберігати й накопичувати» [4, с. 80]. До речі, ще Н. Макіавеллі порівнював корупцію саме з патологією, хворобою (сухотами), яку важко діагностувати і вилікувати, якщо вчасно не виявити «недугу», що потребує особливих методів лікування [7, с. 314]. Як бачимо, ідеї консюмеризму формують такий тип культури, у якому споживання стає сенсом суспільного життя, витіснивши духовні цінності, обмеживши процес самовдосконалення професійним зростанням. Отож користолюбство, за словами апостола Павла, – корінь усього лихого, перед яким встояти може тільки суддя з високим рівнем морально-правової свідомості.
Слід визнати, що судді-корупціонери можуть користуватись повагою та довірою. Саме нахабне лицемірство дозволяє їм брати хабарі, водночас називатися «Вашою честю» і ухвалювати судові рішення від імені держави.
Нахабство, за Ж. Лабрюєром, це вроджена вада, властивість характеру, яка проявляється у невимушеній природній безсоромності, що свідчить про низький рівень культури почуттів, а саме почуття сорому [5, с. 48]. Сором (як моральне почуття), виникає внаслідок усвідомлення особистістю власних ганебних негативних учинків і дій, які принижують її гідність. Він (сором) пов'язаний із совістю і впливає на здатність особистості судді до саморегуляції. Тобто, сором – це страх безчестя. І коли суддя не соромиться, доводиться стверджувати про його схильність до будь-якої підлості, що неабияк загрожує утвердженню справедливості в суспільстві.
Коріння нахабства конкретного судді можна шукати не тільки в безкарності, усвідомленні власної значущості, а й від зверхності від розуміння того, що він знає і може більше, ніж інші (нахабство від освіченості) [6, с. 300]. Тому, видається, що компетентний, досвідчений суддя з високим рівнем фахових знань, умінь і навичок часто не здатний встояти перед спокусою незаконного прибутку, а його професійний потенціал ще й сприяє корупційним діям. У цьому контексті слід згадати риторичне запитання Г. Сковороди: «Тонка наука без серця благого?» [8, с. 223], адже користолюбство і нахабство затьмарюють та деформують пізнавальні можливості особистості, перешкоджають формуванню «… необхідного внутрішнього стандарту». У цьому контексті сентенції Г. Сковороди вражають своїми філософськими абстракціями та алегоріями: «Маленька тріщина … впускає … страшну течію. ... Не думай, що невидиме й безсиле є одним і тим. … Бомба небезпечна не чавуном, а порохом або прихованим у поросі вогнем. Усе невидиме сильніше від свого видимого, і від невидимого залежить видиме» [9, с. 168].
Крім того, неможна не наголосити на тому, що нахабство виростає й на підгрунті наявного низького рівня моральної та правової культури суспільства, адже хабарі не тільки беруть, а й дають. І це, на жаль, стало майже нормою – «люди, нахабніють, якщо їх щодня годувати» (Еміль Кроткий). Як бачимо, йдеться про духовний занепад суспільства, що виникає через втрату моральних цінностей і ідеалів. Тому корупція – це «… корінь, з якого виростає в усі часи і при будь-яких спокусах презирство до всіх законів» [2, с. 234].
На жаль, виховання сучасної особистості, нерідко базується на «зрощенні» користолюбства та нахабства ще з дитинства. Через це для багатьох суддів віднайти внутрішній моральний стрижень у процесі професійної діяльності стає великою проблемою, як і виховати в собі здатність до саморегуляції і самообмеження. Тому корупція судочинства стала частиною сучасної соціальної реальності, оскільки детермінована багатьма чинниками. Однак, як би не намагалися експерти зводити причини корупції в судочинстві винятково до економічного та політичного факторів, переконані, що вони мають насамперед моральний аспект. Тому боротьба з корупцією повинна бути багатоаспектно, але її ефективність передусім залежить від успішності формування високого рівня особистісної культури судді, коли виникнення будь-яких деформацій морально-правової свідомості неможливе.
Література:
1. Арістотель. Політика / Пер. з давньогр. та передм. О. Кислюка. Київ: Основи, 2000. 239 с.
2. Гоббс Т. Левіафан, або суть, будова і повноваження держави церковної та цивільної. Київ: «Дух і Літера», 2000. 601 с.
3. Камлик М. І., Невмержицький Є. В. Корупція в Україні: монографія. Київ: Знання, 1998. 186 с.
4. Космій О. М. Консюмеризм як чинник злочинності / Науковий вісник Інституту кримінально-виконавчої служби Розділ ІІ. Теорія та історія пенітенціаристики. 2014, С. 79-86.
5. Лабрюєр Ж. Характери, або звичаї нинішнього віку Київ: Пульсари, 2009, 364 с.
6. Лозовицький О. Солон / Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. Київ: Парламентське видавництво, 2011. 674 с.
7. Себайн Дж. Г., Торсон Т. Л. Історія політичної думки. Київ: Основи, 1997. 838 с.
8. Сковорода Г. Благодарний Еродій. Сковорода Г. Найкраще. Львів : Terra Incognita, 2017. 241с.
9. Сковорода Г. Розмова, що називається Алфавіт, або Буквар миру. Сковорода Г. Найкраще. Львів: Terra Incognita, 2017. 211с.
10. Фромм Е. Мати або бути. Видавництво: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2020. 304 c.
11. Ярмиш Н. М. Чи є корупціонером корисливий суддя? Кримінально-правові та кримінологічні засади протидії корупції /
Зб. тез доповідей V Міжн. наук.-практ. конф. Харків: Харківський національний університет внутрішніх справ, 2017. С. 223-226
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
