Цифровий світ розвивається в останнє десятиліття швидкими темпами. Такому процесу сприяють поширення Інтернет, мобільних комунікацій, онлайн сервісів, що являються базовими інструментами формування цифрової економіки.
Вважається, що вперше термін «цифрова економіка» («діджитал-економіка», digital economy) був введений у 1995 році. Основу класичного підходу до змісту і особливостей цифрової економіки заклали канадський професор менеджменту Дон Тапскотт (D. Tapscott) та американський фахівець з інформатики Ніколас Негропонте (N. Negroponte). Саме Д. Тапскотт у доступній формі намагався пояснити підприємцям як пов’язані кардинальні зміни у світі технологій зі змінами в бізнесі. На численних прикладах він демонстрував, як пара «технології та бізнес» поступово трансформуватиметься в цифровий бізнес. Н. Негропонте стисло сформулював Концепцію цифрової економіки у метафорі «перехід від обробки атомів до обробки бітів» де зазначив, що матеріальні ресурси мають ряд недоліків, таких, як фізична вага продукції, площа для зберігання, логістичні витрати, а перевагою цифрової економіки є їх відсутність та миттєве глобальне переміщення товарів через Інтернет. Не дивлячись на значну кількість поглядів щодо визначення і характеристики цифрової економіки, саме класичний підхід до змісту і розвитку цієї категорії отримав найбільше визнання як в теорії так і на практиці. Це підтверджується тим, що його основи були закладені в положеннях і звітах Європейського парламенту, висновках країн G20, а також у стратегіях розвитку цифровізації глобального соціально-економічного суспільства.
Враховуючи значну кількість визначень цифрової економіки, спільним в них є те, що вона розглядається як будь-яка діяльність, пов’язана з інформаційними технологіями. Але тут важливо розділяти терміни: цифрова економіка і ІТ-сфера. У цифровій економіці йдеться не про розвиток IT-компаній, а про споживання послуг чи товарів, які надають цифрові технології, а саме: онлайн-торгівля, електронне врядування тощо.
Для успішного розвитку цифрової економіки важлива реалізація наступних складових: нормативно-правової бази, що повинна сприяти конкуренції і виходу на ринок підприємств, фірм і дозволятиме їм повною мірою використовувати цифрові технології для конкуренції та інновацій; набуття навичок, необхідних працівникам для використання можливостей цифрових технологій; наявність ефективних інститутів, що використовують інтернет для розширення прав і можливостей громадян. Такі складові активно розробляються і застосовуються в Україні.
Інституційно-правове оформлення розвитку цифрової економіки в Україні розпочалося ще у 2013р., коли Кабінет Міністрів видав Розпорядження “Про схвалення стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні”[1]. У 2015р. Україна приєдналася до Декларації першого засідання міністрів “Східного партнерства ЄС” з питань цифрової економіки[2], на якому цифрова економіка була визнана сферою з невикористаним потенціалом як для ЄС, так і для країн-партнерів[3].
Важливим заходом для держави, який відбувся у 2016 р., була презентація документа “Цифровий порядок денний України 2020”, який в подальшому був покладений в основу Концепції розвитку цифрової економіки і суспільства України на 2018 - 2020 рр. (далі-Концепція). Концепція визначала основну мету цифровізації, яка полягала у досягненні цифрової трансформації існуючих та створенні нових галузей економіки, а також трансформації сфер життєдіяльності у нові більш ефективні та сучасні.
Напрямки розвитку цифровізації, визначені в Концепції, отримали втілення у ряді нормативно-правових актів, серед яких: Закон України «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні» від 15.07.2021 № 1667-IX, розпорядження КМУ «Про схвалення Стратегії здійснення цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації системи управління державними фінансами на період до 2025 року» від 17.11.2021 № 1467-р., Концепція розвитку цифрових компетентностей до 2025 року затверджена КМУ та ін.
Розглядаючи вище наведені нормативно-правові акти важливо зазначити, що поряд із терміном «цифрова економіка» використовуються такі, як «цифровізація», «інформаційне суспільство». На наш погляд, останні з них є ширшими. Так, «цифровізація» характеризує процес впровадження цифрових технологій, генерації, обробки, передавання, зберігання та візуалізації даних у різні сфери людської діяльності, а не тільки в економіку, а «інформаційне суспільство» має глобальний характер і спрямовано на формування єдиного інформаційного простору в основі якого лежить використання нових інформаційних технологій, і в першу чергу телекомунікацій. Таким чином «цифрова економіка» виступає складовою як «цифровізації» так і «інформаційного суспільства».
Відповідно до Концепції розвитку цифрової економіки та суспільства України на 2018‒2020 рр., можна виділити принципи які актуальні і зараз, на яких базується цифровізація національної економіки:
1) забезпечення кожному громадянинові рівного доступу до послуг, інформації та знань, що надаються на основі інформаційнокомунікаційних та цифрових технологій (з урахуванням факту визнання ООН ще у 2011 році вільного доступу до Інтернету фундаментальним правом людини – цифровим правом);
2) спрямування цифровізації на створення переваг у різноманітних сферах повсякденного життя (економіки з її невід’ємною складовою – підприємництвом, охорони здоров’я, освіти, захисту навколишнього природного середовища і керування природними ресурсами, запобігання катастрофам, гарантування громадської безпеки тощо;
3) здійснення цифровізації через механізм економічного зростання шляхом підвищення ефективності, продуктивності та конкурентоздатності від використання цифрових технологій;
4) сприяння розвиткові громадянського суспільства, зміцненню інформаційного суспільства та демократії у цілому;
5) орієнтація цифровізації на міжнародне, європейське та регіональне співробітництво з метою інтеграції України до ЄС, виходу на європейський і світовий ринок;
6) стандартизація як основа цифровізації, одного з головних чинників її успішної реалізації;
7) підвищення рівня довіри і безпеки до цифровізації, чому мають сприяти інформаційна безпека, кібербезпека, захист персональних даних, недоторканність особистого життя та прав користувачів цифрових технологій, зміцнення та захист довіри у кіберпросторі як передумови одночасного цифрового розвитку та відповідного попередження, усунення та управління супутніми ризиками;
8) цифровізація як об’єкт фокусного та комплексного державного управління; основними завданнями держави на шляху до цифровізації країни визнається корегування вад ринкових механізмів, подолання інституційних та законодавчих бар’єрів, започаткування проектів цифрових трансформацій національного рівня та залучення відповідних інвестицій, стимулювання розвитку цифрових інфраструктур, формування потреб у використанні цифрових технологій громадянами та розвитку відповідних цифрових компетенцій, створення відповідних стимулів та мотивацій для підтримки цифрового підприємництва та цифрової економіки[4].
Широке впровадження цифрових технологій розглядається як одна з найбільш важливих умов підвищення конкурентоспроможності національних економік. В переважній більшості країн світу держава активно приймає у цьому участь. Так, в Україні такий процес регулюється державними програмами цільового спрямування, серед них: проект «Цифрова адженда України — 2020» та «Україна — 2030Е — країна з розвинутою цифровою економікою». Також, 03.03.2021 року була прийнята «Концепція розвитку цифрових компетентностей до 2025 року», затверджена роспорядженням Кабінету Міністрів України №167 від 03.03.2021 року яка окреслила виклики стосовно розвитку цифрових компетентностей в українському суспільстві, визначила шляхи їх подолання та очікувані результати від її впровадження, заклала підґрунтя для створення національної стратегії та стратегічного плану дій щодо розвитку цифрових компетентностей у суспільстві.
Враховуючи те, що цифрова трансформація держави — це в першу чергу зручність для громадян і поступове перетворення усіх державних послуг на зручні онлайн-сервіси, наведемо деякі з них, які вже активно працюють в Україні: електронні довірчі послуги (eID), електронна демократія (е-Демократія), електронний суд та ін.
Література:
1. Про схвалення Стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні. Розпорядження КМУ № 386 від 15 травня 2013р.URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/386-2013-%D1%80#Text
2. First Eastern Partnership Ministerial Meeting on the Digital Economy. – European Commission, 11 June 2015. URL: https://ec.europa.eu/digital-single-market/en/news/first-eastern-partnership-ministerial-meeting-digital-economy.
3. Eastern Partnership Summit. – Latvian Presidency of the EU Council, 21.05.2015. URL: https://www.consilium.europa.eu/en/meetings/international-summit/2015/05/21-22/
4. Про схвалення Концепції розвитку цифрової економіки та суспільства України на 2018-2020 роки та затвердження плану заходів щодо її реалізації/ Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 № 67-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/67-2018-%D1%80#Text
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
