На теперішній час, проблематика примусового виконання судових рішень залишається однією із найактуальніших у доктрині цивільного процесуального права та практиці правозастосування. Масове невиконання судових рішень, вже давно стало хронічною проблемою судочинства в Україні. Близько 80% звернень до ЄСПЛ стосується саме проблематики невиконання рішень українських судів [1], а згідно статистичних даних ДВС за 2020 рік стягнуто лише 2,4 % боргів за виконавчими документами [2]. Особливо проблемною є ситуація із виконанням ухвал суду, оскільки і в доктрині цивільного процесуального права цій, і у практиці правозастосування більша увага приділяється питанням рішень суду і постанов.
Враховуючи вимоги обов’язковості виконання судового рішення, суд, цілком логічно, наділяється повноваженнями в сфері забезпечення їх виконання або контролю за виконанням. За логікою цивільного процесу, власне як і за логікою всього процесу судочинства, наділення судів певними повноваженнями, а якщо точніше – правосуб’єктністю – в питаннях примусового виконання власних рішень є виправданим, оскільки суд є заінтересованим у підтриманні власного авторитету шляхом повноцінного, своєчасного та неухильного виконання всіх без виключення судових рішень.
Саме тому, суди наділені в законодавчому порядку певними повноваженнями щодо сприяння примусового виконання ухвал у цивільних справах, що є елементом їх цивільно-процесуальної правосуб’єктності. Суд не є стороною виконавчого провадження і не виступає стороною відносин з приводу примусового виконання судового рішення, але він є учасником такого процесу, і відповідно до ЦПК України може бути долучений як самостійно, так і за ініціативи іншого учасника таких відносин.
Системний аналіз положень ЦПК України [3] демонструє наявність декількох потенційних форм участі суду в примусовому виконанні ухвал у цивільних справах:
судовий контроль за процесом примусового виконання судових рішень (Розділ VII ЦПК України);
процесуальні дії суду спрямовані на забезпечення виконання ухвал у цивільних справах (ст. 432-434, ст. 442 Розділу VI ЦПК України) – дії, спрямовані на врегулювання окремих аспектів пов’язаних із формалізацією відносин з приводу примусового виконання ухвал та не пов’язані із їх фактичним виконанням. До таких дій належать дії пов’язані із: виправленням помилки у виконавчому документі; поновленням пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання; заміною сторони виконавчого провадження, укладенням мирової угоди;
процесуальні дії суду спрямовані на реалізацію виконання ухвал у цивільних справах (ст. 435-440, ст. 441, 443, 444 Розділу VI ЦПК України), тобто дії, які прямо відносяться до фактичного виконання рішення суду. До таких дій відносяться ті, результатами яких є юридичні наслідки, якими суттєво спрощується або забезпечується подальша реалізація судового рішення, його виконання по суті. Такими процесуальними діями ми вважаємо дії, спрямовані на: відстрочення і розстрочення виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання; зупинення виконання судового рішення; тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу; оголошення розшуку боржника або дитини, привід боржника; примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи; звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам; тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України; визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами; поворот виконання рішення.
Запропонований поділ визначає різний характер правового регулювання та різні юридичні наслідки участі суду у сприянні примусовому виконанню рішень. Так, процесуальні дії суду спрямовані на забезпечення виконання ухвал у цивільних справах пов’язані із встановленням, уточненням, деталізацією чи зміною формальних умов реалізації відносин з приводу примусового виконання судового рішення. Тобто такі дії впливають на умови реалізації примусового виконання, конфігурацію відносин, які виникають під час такого виконання. Натомість, процесуальні дії суду спрямовані на реалізацію виконання ухвал у цивільних справах пов’язані вже із безпосереднім процесом виконання рішення суду. Такі дії суду спрямовані на забезпечення якості процесу виконання, надають синергетичний ефект сукупно із діями інших суб’єктів відносин з приводу примусового виконання судового рішення. Суд такими діями наближає момент забезпечення інтересу постраждалої сторони у справі, спрямовуючи свій владно-розпорядчий вплив на тих осіб або ті обставини, від яких безпосередньо залежить повнота, оперативність та всебічність виконання рішення суду.
Таким чином, незважаючи на те, що суд не є стороною виконавчого провадження і не виступає стороною відносин з приводу примусового виконання судового рішення, він є учасником такого процесу, і відповідно до ЦПК України може примати участь в примусовому виконанні ухвал у цивільних справах в одній із трьох форм: 1) судовий контроль за процесом примусового виконання судових рішень; 2) процесуальні дії суду спрямовані на забезпечення виконання ухвал у цивільних справах; 3) процесуальні дії суду спрямовані на реалізацію виконання ухвал у цивільних справах.
Література:
1. Проблеми виконання рішень судів досі актуальні. Судово-юридична газета. 24 листопада 2017 року. URL: https://sud. ua/ru/news/sud-info/111380-problemi-vikonannya-rishen-sudiv-dosiaktualni (дата звернення: 10.04.2023)
2. Звіт про роботу органів державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень і рішень інших органів (крім рішень про стягнення періодичних платежів) у 2020 році URL: https://www.ae.org.ua/stat2020/ (дата звернення: 10.04.2023)
3. Цивільний процесуальний кодекс України: Кодекс України Закон від 18.03.2004 № 1618-IV. – URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n9237
__________________
Науковий керівник: Берестова Ірина Еріївна, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
