Актуальність
Актуальність досліджуваної проблеми пов’язана з нагальною потребою перетворити міжнародне право на дієвий механізм унеможливлення злочинів проти людства, таких, які сьогодні безкарно здійснює Росія в Україні. Широкомасштабна агресія проти України 2022 р. стала можлива, в першу чергу, через відчуття безкарності керівництва Росії у 2014 р. після тимчасової окупації Криму, окремих районів Донецької та Луганської областей, розв’язування конвенційної війни проти суверенної держави у центрі Європи. «Обурення та занепокоєння» колективного Заходу, видимість, а не реальність економічних санкцій для Путіна стали показником слабкості колективного Заходу, системи міжнародної колективної безпеки. Його зовнішньополітичним кредо стала формула «право сили, а сила права». У 21 сторіччі в цивілізованому світі, немає місця безпричинному насиллю, вбивствам та геноциду мирного населення задля задоволення імперських амбіцій під егідою збирання історичних земель, виправдовуючись тезою про те, що Україна не має права на існування, як незалежна держава. Проте державі-терористу вкрай важливо завоювати, окрім іншої держави, свій місцевий електорат, відклавши далеко позаду гідність, здоровий глузд та будь-які можливі форми міжнародного права та прав людини.
Наразі продовжується військова агресія з боку Росії, яка супроводжується вбивствами мирного населення України, тому що РФ залишається цілком безкарною, що не обмежує її ані в часі, ані в підході до ведення війни. Якщо тенденція не зміниться, то в майбутньому, такий досвід неприкритого тероризму стосовно іншої держави стане «успішним» прецедентом для втілення подібних ідей військової агресії. І однією з найважливіших відкритих можливостей для такої агресії буде (вже є) усвідомлення відсутності відповідних заходів для покарання. Тому, вкрай важливо дослідити проблему покарання держави за військову агресію та злочини проти людяності з метою своєчасного та одночасного початку трибуналу та вживання більш ефективних заходів, не чекаючи офіційного завершення війни.
Мета
Метою дослідження є встановлення сучасних можливостей міжнародно-правових інститутів у справі покарання Росії за розв’язання агресії проти суверенної держави шляхом збору та аналізу воєнних злочинів та злочинів проти людяності, вчинених агресором на території України, в контексті ретроспективного аналізу історичного досвіду. Матеріалом для дослідження слугують ad hoc створений Нюрнберзький процес та Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії на базі Міжнародного Кримінального Суду в Гаазі. Проте їх досвід не цілком підходить випадку України в умовах повномасштабного вторгнення, оскільки окремої резолюції для започаткування військового трибуналу над Росією зі сторони Радбезу ООН отримати майже неможливо. Оскільки це тягне за собою глобальні геополітичні наслідки.
Невиконання Росією обов’язків згідно рішень міжнародних судів
Одним з найбільш гострих, та водночас, гіпотетичних запитань сучасних політологів, вчених, експертів є таке: чому Росія жодного разу не понесла відповідальність за свої злочини у війнах, розпочатих з моменту розпаду СРСР. Може скластись думка, що західним країнам немає жодної справи до невеликих країн та республік що межують із Росією, тому що агресор на весь світ виправдовується захистом російськомовного населення або запобіганням тероризму. І при цьому за невияснених обставин, Росії вірять і вважають це внутрішніми конфліктами всередині держави. Кожного разу безкарність за попередні злочини веде російську армію на нову війну в інші країни. За роки мирного та ситого існування на російській енергії, Захід поринув у зону комфорту та закривав очі на війни в Молдові, Чечні, Грузії та на військову агресію на території України розпочату в 2014 році. Навіть розв’язання війни в Грузії в 2008 році не завадило запуску газопроводу «Північний потік» між РФ та Німеччиною у 2011. Всупереч агресивній політиці РФ, Західні країни з заохоченням продовжували співпрацювати з державою-терористом, тому що це було економічно вигідно для всіх сторін, а Росія зі свого боку уникала можливості навіть згадуватись в юрисдикції міжнародних судів.
Наприклад, у 2016 році Росія підписала указ про відмову ратифікувати Римський статут, підписаний у 2000 році, таким чином не потрапляючи під юрисдикцію Міжнародного Кримінального Суду. Оскільки напередодні МКС розцінив анексію Криму як збройний конфлікт, це стало би передумовою для початку розслідування проти РФ за її військові злочини. У російському МЗС висловили невдоволення позицією МКС і рішенням почати розслідування збройного конфлікту між Росією і Грузією.
У січні 2023 року Європейський Суд з Прав Людини визнав окупацію Донецької та Луганської областей. Для цього знадобилось майже 9 років розповідей та доказів всьому світу про війну в Україні, щоб Страсбурзький Суд звернув увагу на злочини, які РФ коїть протягом останніх років на території сусідньої суверенної держави. Незважаючи на це, Росія заявила про те, що не буде виконувати рішення ЄСПЛ [3], оскільки вона вийшла з Конвенції з прав людини, звільнившись від відповідальності виконувати конвенційні зобов’язання та рішення Європейського суду з прав людини. Отже, від повноцінного засудження Росію рятують процедурні проблеми розгляду справ, які стоять на заваді правосуддя та заводять Страсбурзький Суд у глухий кут, оскільки для розгляду справи проти країни відповідача повинен бути присутній суддя від цієї країни. Це свідчить про неспроможність суду винести вирок країні-терористу за допомогою існуючих процедур та методів, що чергове доводить неефективність ЄСПЛ у чисельних справах із порушень прав людини громадян України під час російсько-української війни.
Цей приклад доводить, що сучасне міжнародне право разом із конвенціями функціонують із застарілими методами покарання за будь-які правопорушення, до того ж за які майже неможливо притягнути злочинця до відповідальності. В найліпшому випадку - після перемоги України. На превеликий жаль, це не врятує тих, кого вже забрала війна і ще забере. Слід зазначити, що міжнародне право не враховує можливість дій у випадку, коли держава фінансує тероризм, пропагує нетерпимість до інших народів і країн, а також до всіх тих, хто не приймає її спосіб життя.
Роль міжнародних інституцій у допомозі вирішення питань щодо РФ (ООН, ЄС)
"Росія повинна нести відповідальність за ці жахливі злочини. Путін має бути притягнутий до відповідальності. Ми повинні зробити все, що в наших силах, щоб притягнути винних до відповідальності. Європейський Союз разом з нашими партнерами продовжить працювати над тим, щоб Росія заплатила за це". – президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляйен про створення Міжнародного центру з розслідування злочинів агресії проти України [6]. Незважаючи на всю трагічність наслідків повномасштабної війни, злочинність та несправедливість, відповідальних треба бути карати за законом. Планується створення спеціального трибуналу для Путіна за підтримки європейських партнерів. Голови комітетів у закордонних справах парламентів 19 країн і ЄС виступили із загальною заявою про необхідність притягнення Росії до відповідальності за міжнародні злочини в Україні [5]. Вони виступають за створення спеціального міжнародного трибуналу.
Проте, подібна заява стала можливою лише завдяки гучному розголосу офіційних та громадських кіл про злочини проти українського народу. Як вже вище було зазначено, попри військові злочини Росії здійснені в Грузії, Молдові та Ічкерії, вона не понесла жодного покарання. Всі ті країни є меншими за територією та населенням за Україну, попри це, територіальна цілісність держави та цінність людського життя не стають меншими. Оскільки Росія ніколи не ратифікувала Римський статут Міжнародного кримінального суду, притягнути до відповідальності за її злочинні дії було неможливо. Замість того, було можливо бойкотувати будь-які зв’язки з Росією, остаточно відмовитись від її енергоносіїв та будь-яким чином не взаємодіяти з державою-агресором. Натомість, світова спільнота не була здатною проявити хоча б стурбованість стосовно вбитих мирних мешканців, окупації та загарбництву території суверенних держав, тому що економіка власної країна дорожча за правосуддя.
Навіть у 2014 році після анексії АР Крим та частин територій Донецької та Луганської областей, найжорстокішою міжнародною реакцією стали санкції, що жодним чином не стримали подальшої ескалації військових дій на території тимчасово окупованих територій України. Головним джерелом збагачення російського бюджету є галузь експорту нафти та газу, що жодним чином не зазнала обмежень. І саме завдяки вигідному двосторонньому партнерству в енергетичній сфері між Росією та країнами Європейського Союзу стала можливою безкарність з усіма наслідками, що з цього випливають. Варто пригадати, що саме Німеччина та Франція, країни з найпотужнішою економікою серед держав-членів ЄС, блокували вступ України до НАТО в 2008 році, з формулюванням "не провокувати Росію". Таким чином, країна-агресор придбала індульгенцію на вбивства та військову агресію, продовжуючи власне збагачення за рахунок економічної стабільності Західних країн.
Яскравим прикладом визнання бездіяльності на ігнорування жорсткого порушення міжнародного права та державного суверенітету України з боку представників ЄС є слова прем’єрки Італії Джорджиї Мелоні. Вона відзначила, що анексія Криму Росією в 2014 році представляла беззаперечне порушення норм міжнародного права та спробу реалізації агресивних російських планів щодо всієї території України. "У 2014 році зарубіжні країни не вбачали в повному обсязі масштабів того, що мало місце, і можливо, розраховували на те, що Москва обмежиться лише цією ініціативою імперіалістичного характеру. Наші припущення були неточними, і нам належить визнати цю помилку", – заявила Джорджія Мелоні [2].
Парадокси діяльності ООН
"Хто знає більш безсильну організацію, ніж ООН?" - Начальник штабу бригади «Азов», Богдан Кротевич [7]. Організація, яка була створена у відповідь на жахи та звірства Другої світової війни з метою запобігання будь-якій війні в майбутньому, поводить себе вкрай пасивно під час повномасштабної війни розв’язаної Росією проти України.
Слід зазначити, членство Росії в Раді Безпеки ООН з самого початку є незаконним, оскільки воно було набуто нею внаслідок розпаду СРСР. Відтоді, Росія цинічно зловживає узурпованим правом вето в Радбезі ООН саботуючи загальноприйняті норми міжнародного права. Так наприклад, 23 лютого 2023 року Генеральна Асамблея ООН схвалила проект резолюції, який містить «формулу миру», покликану завершити повномасштабне вторгнення в Україну. Однак, резолюції Генеральної асамблеї ООН носять виключно рекомендаційний характер. І єдина структура, яка має повноваження ухвалювати зобов'язуючі рішення стосовно агресора - Рада Безпеки Організації Об'єднаних Націй. Проте, реалізація цих повноважень унеможливлюється через право вето, що регулярно використовується Росією.
Можна зробити висновок, що діяльність Організації Об'єднаних Націй у забезпеченні протидії російській агресії проявляє суперечливий характер. Рада Безпеки, внаслідок вето з боку агресора, який є постійним її членом, практично не виявляє здатності до дії. Російська Федерація в свою чергу демонстративно ігнорує рішення Міжнародного суду Організації Об'єднаних Націй. Таким чином, гострим стає питання доцільності існування міжнародної інституції ООН, оскільки з 1991 року вона ігнорує незаконну присутність в Радбезі та Генеральній Асамблеї країни, що неповинна там бути. Перш за все, тому що її присутність не задекларована в Статуті, а по-друге, тому що вона систематично порушує Статтю 4.1 Розділу II чинного Статуту ООН, що свідчить про відкритий прийом для всіх інших миролюбних держав [4]. Своєю агресивною військовою риторикою та участю в конфліктах з державами, що з нею межують, Росія активно демонструє всьому світу зворотне. Тобто регулярно воююча країна, що окупує території суверенних держав та вбиває мирне населення не викликає жодних сумнівів щодо доцільності своєї присутності в миротворчій організації, що займається підтримкою та сприянням збереженню світового миру та безпеки.
Перспективи покарання рф
Оскільки жоден наявний міжнародний механізм не може здійснювати юрисдикцію над злочином агресії, скоєним в Україні, є два можливих варіанти досягти правосуддя: створення незалежного міжнародного спеціального трибуналу на основі багатосторонньої угоди або застосування "гібридного трибуналу". Останній передбачає поєднання національної юрисдикції України, з процедурою, заснованою на міжнародному праві та участю суддів з різних держав. У разі інтеграції даного трибуналу в систему правосуддя України, безумовно, необхідні будуть зміни до законодавства, зокрема до Конституції України.
Значною перевагою була б можливість функціонування такого трибуналу до завершення конфлікту з фізичним розміщенням поза межами України. Фінансові, технічні та юридичні обмеження могли б бути здолані завдяки підтримці та участі членів Ради Європи. Зокрема, держави, які є членами Ради Європи, наприклад Німеччина та Франція, мають багатий досвід у розслідуванні, судовому переслідуванні та розгляді міжнародних злочинів, що відбуваються під час конфліктів. Крім того, слід зазначити, що всі країни-члени Європейського Союзу також є членами Ради Європи, і такий гібридний трибунал може скористатися перевагами спільних слідчих груп ЄвроЮсту, які зіграли вагому роль у розслідуванні справи MH17. Проте, існують суттєві юридичні питання щодо легальності створення такого суду. Пряма заборона на створення спеціальних судів в Конституції України [1] (зокрема, до спецтрибуналу, що має розглядати конкретний злочин) і вимога, що рішення повинні прийматись "іменем України" ставлять під сумнів цю ініціативу. Для реалізації такого трибуналу необхідно здійснити зміни до Конституції, що є неможливим до завершення надзвичайного та воєнного стану.
Інший формат - Спеціальний міжнародний трибунал. СМТ має бути створений відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї або шляхом угоди між групою держав. Особливою перевагою СМТ є те, що він буде спрямований на розслідування та судове переслідування агресії Росії проти України. Аналогічний підхід застосовувався після Другої світової війни при створенні Нюрнберзького трибуналу. Для забезпечення авторитету та легітимності СМТ, необхідне рішення Генеральної Асамблеї ООН. Проте, слід врахувати, що отримання такого рішення стоїть під загрозою перешкод, зокрема через постійне право вето Росії як постійного члена Ради Безпеки. Головна ідея спеціалізованого трибуналу полягає у забезпеченні надзвичайно швидкого правосуддя. Цей спеціалізований суд буде створений виключно для розслідування одного типу злочину, а саме агресії, у той час як відповідні повноваження щодо розслідування воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноциду залишаться у Міжнародного кримінального суду. Ця спрощена структура дозволить швидше досягти рішень, що становить значну перевагу в порівнянні з МКС, де процедури мають тенденцію бути довготривалими.
Але вже в серпні 2023 року Офіс Президента висловив позицію, що українська влада дає згоду на здійснення саме гібридного трибуналу, але дещо видозмінений, не отримавши значної підтримки для створення спеціального трибуналу на основі резолюції Генеральної асамблеї ООН. Дана концепція не відповідає інтересам України. Тим не менше, варто зауважити, що створення інтернаціоналізованого трибуналу не обов'язково передбачає його впровадження в межах української правової системи. Спеціалізований трибунал щодо злочину агресії відбудеться в Гаазі та діятиме відповідно до нідерландського законодавства. Попередню згоду на це вже надала уряд Нідерландів. Крім того, там буде зберігатися реєстр злочинів Російської Федерації, де будуть зібрані докази щодо масштабів агресії. Більше того, в нідерландському законодавстві існує прийнятне визначення злочину агресії, яке було перейняте з Кампальського документа. Відмінно від Сполучених Штатів та окремих країн Європейського Союзу, Нідерланди ратифікували цей договір про встановлення відповідальності за злочин агресії.
Висновки
На сьогоднішній день всі наявні механізми для здійснення ефективного правосуддя - застарілі або апріорі не працюючі. Ніхто не передбачав, що їх потрібно буде застосовувати проти держави рівня Росії з потужним ядерним арсеналом.
В такій ситуації потрібно чітко розуміти, що єдиним способом започаткувати ad hoc трибунал над Росією за злочини агресії є ухвалення рішення Генасамблеї ООН про створення міжнародного спецсуду окремої інституції. Навіть якщо оминути постійне право вето Росії, може виникнути прецедент, посилаючись на який, за аналогічною формулою можуть бути засуджені й інші держави на будь-якій підставі. Саме тут і виникає конфлікт інтересів, який гостро ставить питання правосуддя та сили міжнародного права. З однієї сторони чітка послідовність започаткування трибуналу за воєнні злочини, а з іншої ризик бути засудженим самому, заручившись підтримкою коаліції решти держав, наприклад Китаєм і рядом інших держав Африки, на які прямий вплив мають Китай та Росія. У випадку, якщо ініціатива держав-постійних членів Радбезу ООН про створення трибуналу над Росією не зазнає успіхів, то Росія може спробувати зробити те саме. Оскільки факт винесення цього питання на голосування вже може спровокувати конфлікт всесвітнього масштабу, тим самим спричиняючи розлад в світі.
Тому, слід відзначити, що незважаючи на існування всіх наявних інструментів притягнення до правосуддя, умови сучасних світових економічних взаємовідносин заважають втілити їх в життя. Оскільки Росія є постачальником енергоносіїв до Європи, володіє ядерною зброєю а також, має чисельне населення, яке може бути мобілізовано у випадку розв’язання широкомасштабних воєнних дій. Своїми розмірами, та можливістю збагачувати інші держави Росія стала дуже невигідним противником у боротьбі за цивілізований світ. Питання правосуддя над лідерами країн здійснюючими військові злочини суперечить тим економічним відносинам, які сформувались за останні десятиріччя. Партнерські відносини стали важливішими за правосуддя, а фінансова вигода стала вагомим фактором що спричиняє зменшення акценту на дотримання міжнародних прав та верховенства права. Справа в тому, що встановлення відносин з керівниками держав, які порушують міжнародні стандарти, є поширеною практикою в міжнародних відносинах. Попри наявні правопорушення, такі особи у повному обсязі зберігають свою роль у міжнародній спільноті. І нажаль, для забезпечення співпраці важливо досягати домовленостей з ними щодо доступу до ресурсів, голосування в міжнародних організаціях та реалізації регіональних проектів.
На думку автора, багатьом державам значно легше та дешевше підтримувати економічні відносини з державою-терористом, а ніж повністю відмовлятись від вигідних послуг забуваючи про мораль, що є відносним відчуттям. Світом правлять зрадники, вбивці, брехуни та лицеміри. Де ж мораль? Не в цьому житті.
Література:
1. Конституція України - Розділ VIII. Стаття 125. URL: https://bit.ly/45RB17q
2. Мелоні про реакцію Заходу на окупацію Криму: "Ми помилилися і маємо це визнати". Європейська Правда. 23 серпня 2023 року. URL: https://www.eurointegration.com.ua/news/2023/08/23/7168096/
3. Росія вирішила не виконувати рішення ЄСПЛ від 15 березня. Радіо Свобода. 7 червня 2022 року. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/news-rf-nevykonannya-rishen-yespl/31887651.html
4. Статут Організації Об'єднаних Націй, Глава II: Членство. Стаття 4.1. URL: https://www.un.org/en/about-us/un-charter/chapter-2
5. Joint statement on the need to prosecute Russia’s international crimes in Ukraine. Parliament of Estonia. 30 January 2023. URL: https://www.riigikogu.ee/wpcms/wp-content/uploads/2023/01/CFA-chairs-statement-on-Russia-crimes-in-Ukraine-30.01.2023-1.pdf
6. Statement by President von der Leyen on the establishment of the International Centre for the Prosecution of Crimes of Aggression against Ukraine. Press corner of European Commission. 4 March 2023. URL: https://ec.europa.eu/commission/presscorner/detail/en/statement_23_1363
7. “Who knows more impotent organization than United Nations?”. Krotevych Bohdan. X. 3 квітня 2023 року. URL: https://twitter.com/bohdankrotevych/status/1642919259360600065?s=52&t=vP7pBH-bX6GZhwE9-GMsRQ
_____________________
Науковий керівник: Грідіна Ірина Миколаївна; доктор історичних наук, професор, професор кафедри політології та міжнародних відносин Маріупольського державного університету
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
