ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИЗНАННЯ ТА СВОЄЧАСНЕ ВИЗНАННЯ ОСОБИ ПОТЕРПІЛОЮ ВІД ЗЛОЧИНУ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
08.12.2008 21:12
Автор: Буртовий Михайло Олексійович, ад’юнкт докторантури та ад'юнктури Київського національного університету внутрішніх справ, старший лейтенант міліції
Тільки з прийняттям в 1960 р. КПК УРСР потерпілий став самостійною процесуальною фігурою, при цьому були значно розширені його права. Останні зміни в суспільному житті нашої країни знову привертають увагу до положення потерпілого в кримінальному процесі та забезпечення реалізації його прав і законних інтересів.
Питання про момент визнання особи потерпілою в кримінальній справі набуває особливої актуальності, адже своєчасність прийняття такого процесуального рішення є гарантією забезпечення прав та законних інтересів потерпілого в кримінальному процесі.
Відповідно до чинного кримінально-процесуального закону (ст.49 КПК України) для появи в кримінальному процесі такого учасника як потерпілий, потрібна наявність кримінально-правових і кримінально-процесуальних підстав. В юридичній літературі під кримінально-правовою підставою розуміється наявність шкоди, заподіяної злочином, а під кримінально-процесуальною - винесення правовстановлюючого процесуального акта - постанови, або ухвали. Фактично особа стає потерпілою відразу ж після того, як злочином їй завдано моральної, фізичної або майнової шкоди [5; с. 11].
Проаналізуємо підстави, зазначені в ст. 49 КПК, які дають право визнати особу потерпілою від злочину. Винесення постанови по визнання особи потерпілою є одним із юридичних фактів, що входять до юридичного складу, другим юридичним фактом є заподіяння особі злочином шкоди (матеріальної, фізичної чи моральної).
Кримінально-процесуальною підставою визнання особи потерпілою є винесення правовстановлюючого процесуального акта - постанови, або ухвали.
Як зазначають М.І. Гошовський та О.П. Кучинська, для успішного розслідування справи важливим є своєчасність виявлення осіб, потерпілих від злочину та визнання їх потерпілими [1; с. 49].
В законі немає вказівок, коли особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд або суддя повинні визнати громадянина потерпілим. А загальне тлумачення ст. 49 КПК дає слідчому право виносити постанову про визнання особи потерпілою в будь-який момент досудового слідства.
Невизначеність у правовому статусі особи, якій злочином завдано шкоду зберігається протягом певного періоду, доки не буде винесено відповідне процесуальне рішення (постанова про визнання особи потерпілою). На нашу думку, це є порушення прав потерпілого на доступ до правосуддя та судовий захист. Важливою кримінально-процесуальною гарантією забезпечення прав осіб, яким злочином завдано шкоду, є своєчасне визнання їх потерпілими по кримінальних справах, лише після цього вони стають повноправними учасниками процесу.
Як вже наголошувалося вище, слідчий виносить постанову про визнання особи потерпілою, встановивши, що даній особі "злочином заподіяно моральну, фізичну або матеріальну шкоду" (ст. 49 КПК). Дану норму чинного законодавства можна розуміти так, що умовою визнання особи потерпілою є наявність даних, які дали підставу слідчому визнати безперечно встановленим як сам факт злочину, так і заподіяну ним шкоду. Окремі автори стверджують, що таке розуміння закону не є правильним [1; с. 48-49].
Визнання доведеним самого факту злочину в багатьох випадках невіддільне від визнання того, що даним злочином заподіяно шкоду конкретній особі. Наприклад у справах про заподіяння тілесних ушкоджень, вирішення питання про те, чи є завдання потерпілому шкоди результатом злочину, часто органічно пов'язане з вирішенням питання про винність злочинця і знаходиться в прямій залежності від нього. Якщо б визнання особи потерпілою від злочину обумовлювалося доведеністю факту вчинення самого злочину, яким заподіяно шкоду (майнову, фізичну або моральну), то воно в наведеному вище випадку було б невіддільним від визнання обґрунтованості обвинувачення тієї чи іншої особи у вчиненні цього злочину.
Відповідно, визнання особи потерпілою від злочину могло б мати місце лише не раніше притягнення особи як обвинуваченої або взагалі наприкінці досудового розслідування. На практиці зустрічаються випадки, коли особа, що фактично являється потерпілою від злочину, не визнається такою і її допитують як свідка. Потерпілою ж вона визнається лише перед закінченням досудового слідства, внаслідок чого позбавлена можливості повною мірою реалізувати свої права та законні інтереси.
Потерпілий вважається учасником процесу з моменту винесення процесуального акту – постанови про визнання особи потерпілою. Таке рішення в практичній діяльності в більшості випадків виноситься не раніше пред'явлення обвинувачення або взагалі після нього, що є грубим порушенням прав та законних інтересів потерпілого. Суди не зважають на таке порушення, адже в законодавстві не передбачена відповідальність особи, уповноваженої на прийняття процесуального рішення щодо визнання особи потерпілою, за порушення прав потерпілого через несвоєчасність надання їй такого статусу.
Сергієчко В. пропонує у випадках, коли заподіяння шкоди є очевидним під час порушення кримінальної справи, виносити постанову про визнання особи потерпілим одночасно з постановою про порушення кримінальної справи [3; с. 28]. Він посилається на те, що громадянин, якому заподіяна шкода, може користуватися наданими йому законом правами і виконувати покладені на нього законом обов'язки тільки після того, як органом дізнання, слідчим або прокурором винесена відповідна постанова. Але в цьому випадку право визначати очевидність заподіяння шкоди було б надано посадовій особі в момент, коли вона ще не має цілком достатніх даних, що свідчать про це. Тоді як поява такого суб'єкта кримінального процесу, як постраждалий, на мою думку, вирішило б цю проблему. Особа могла використовувати надані їй права, спрямовані на свій захист.
Я погоджуюся з думку В.В. Леоненко про те, що мають бути передбачені додаткові процесуальні гарантії своєчасного визнання особи потерпілою [2; с. 19].
На думку Б.А. Протченка потерпілий може бути визнаний таким і йому повинні бути надані відповідні процесуальні права одночасно з порушенням кримінальної справи, коли встановлено факт злочину, яким заподіяно йому шкоду [4; с. 83].
Рішення про визнання особи потерпілою необхідно виносити на ранньому етапі провадження в кримінальній справі, відразу після того, як слідчий отримає достатньо фактичного матеріалу, що підтверджуватиме факт завдання шкоди особі (або створення потенційної загрози завдання шкоди). Тільки в такому випадку потерпілий отримає реальну можливість брати активну участь у кримінальному судочинстві.
У разі, якщо факт заподіяння шкоди не викликає сумнівів, наприклад, при вчиненні крадіжки, розбійного нападу, ДШП (дорожньо-шляхова пригода),
постанову про визнання особи потерпілою необхідно виносити одночасно з винесенням постанови про порушення кримінальної справи. Дане положення є гарантією забезпечення захисту прав та законних інтересів потерпілого і має бути закріплене в новому Кримінально-процесуальному кодексі України.
Зазначимо, що винесення постанови про визнання особи потерпілою не повинно бути пізніше встановлення факту заподіяння протиправним діянням шкоди конкретній особі (фізичній або юридичній). У разі вчинення вбивства необхідно, на нашу думку, виносити постанову про визнання потерпілими близьких родичів відразу після встановлення факту вчинення такого злочину.
Вирішення питання про визнання особи потерпілою від злочину не слід залишати на кінець розслідування справи, це може негативно позначитися на результатах досудового слідства. Крім того це значно обмежує права потерпілого.
Джерела:
1. Гошовський М.І. Кучинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі України. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – С. 48-49;
2. Леоненко В.В. Основные направления усовершенствования УПК Украины // Проблеми боротьби зі злочинністю в Україні. — К., 1992. — С. 19;
3. Сергієчко В. Деякі аспекти захисту прав потерпілого в кримінальному процесі // Вісник прокуратури. – 2002. - № 4. - С. 28;
4. Протченко Б.А. Потерпевший как субъект уголовных правоотношений // Сов. государство и право. — 1989. — № 11. — С. 83;
5. Шаповалова Л.І. Потерпілий в досудовому провадженні. – Донецьк, 2003, С. 11.
e-mail:vaa_1984@mail.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
