Вестфальські мирні домовленості (Мюнстерський та Оснабрюкський договори 1648 р.) поклали кінець Тридцятилітній війні (1618–1648 рр.), а також стали поворотним моментом, який змінив чинний доти стан міжнародних відносин і явив собою «Вестфальську систему»; вона, зі свого боку, є новим етапом розвитку міжнародного права – права ранньомодерної доби, а принципи, що були закріпленні в межах «Вестфалії», знаходять своє втілення й в основних документах міжнародного права, зокрема й в Уставі ООН. [1]
Події Тридцятилітньої війни й поствоєнні мирні процеси не припиняють звертати на себе увагу фахівців-істориків, істориків права, дослідників історії міжнародних відносин. Для завершення цього кровопролитного конфлікту було складено два мирних договори: Оснабрюкський договір від 15 травня 1648 р. і Мюнстерський договір від 24 жовтня 1648 р. [2]
Переговори про досягнення миру провадилися на території Німеччини, на теренах історичної області Вестфалія. З метою дотримання принципу конфесіональної рівності переговори про умови миру між Священною Римською імперією й протестантськими державами і Швецією велися у протестантському єпископстві Оснабрюк, а з католицькими державами та Францією – у католицькому єпископстві Мюнстері. На час переговорів обидва міста оголошувалися нейтральними та демілітаризованими.
Говорячи про специфіку, унікальність Вестфальської системи, можна виділити основні, принципові ознаки, що якісно відрізняють її як систему договорів від інших політико-юридичних домовленостей, які існували до того. Перш за все варто зазначити, що Вестфальська система нормами укладених у її межах договорів регулювала широке коло суспільних відносин і, що найважливіше в цьому – найбільш основних, соціально, політично та юридично важливих.
Вестфальська система встановлювала принципи в галузі безпосередньо міжнародного права (визнання кордонів, визнання держави як «геополітичної реальності» (факт остаточного визнання Республіки Об’єднаних Провінцій із боку Іспанії), питання врегулювання релігійних відносин і політики стосовно різних конфесій). У релігійній сфері Вестфальський мир зрівняв у правах кальвіністів, католиків і лютеран, позбавив німецьких князів права визначати релігійну належність підданих, визнав за ними право укладати договори між собою і з іноземними державами.
По-друге, важливо зазначити вже згадану роль Вестфальської системи для міжнародного права. Концептуально Вестфальський мир був сформованим із політичного і, що найбільш важливо, – правового (насамперед теоретичного) протиставлення територіально організованої, незалежної, політично автономної суверенної держави на противагу аморфній, політично роздробленій та надзвичайно казуалістичній із погляду права концепції Священної Римської імперії. До періоду Тридцятилітньої війни можна гово- рити не про міжнародне чи міждержавне право, а швидше – про відносини між правителями, представниками династії. Саме після Вестфалії міжнародне право набуло своєї легітимної «міжнародності», остаточно відмежувавшись від середньовічних феодальних норм і матримоніальної політики.
Вестфальська система та її гаранти забезпечували стабільність і непорушність саме системи відносин, не маючи на меті гарантувати лише окремі права окремих держав і за їхньою допомогою реалізувати власні геополітичні амбіції. У випадку з Вестфальським договором саме його система стає цінністю, яку гарантують тогочасні провідні країни Європи.
Під час укладення Вестфальського миру велика увага приділялася інституту міжнародно-правового визнання. Саме на Вестфальському конгресі була визнана незалежність Швейцарії та Нідерландів. З огляду на це виявилася вперше сформульованою декларативна теорія визнання. Вестфальський мир підтвердив рівноправність європейських держав незалежно від відмінності їх релігійної віри і форм державного ладу. [3, c. 91]
Отже, Вестфальський мир здійснив суттєвий вплив на розвиток міжнародного права й дипломатії. Основні принципи, що були покладені в його основу, ознаменували собою настання новомодерної доби й нової епохи практики міжнародних зносин. Саме в текстах Оснабрюкського та Мюнстерського договорів сформувалися поняття суверенної держави та її основні ознаки, принципи рівності держав у взаємовідносинах, було запроваджено інститут міжнародних гарантій. Можна говорити про те, що відлік сучасного міжнародного права можна вести саме з установлення Вестфальської системи 1648 р.
Література:
1. Задорожна С.М. Загальні принципи у класичному міжнародному праві: Вест- фальський мир. Право і суспільство. No 6. 2018. С. 241–245.
2. Osnabrücker Friedensvertrag (Instrumentum Pacis Osnabrugensis, IPO). URL:
https://www.lwl.org/westfaelische-geschichte/portal/Internet/finde/langDatensatz.php?urlID=740&url_tabelle=tab_quelle (дата звернення: 09.10.2023)
3. Ціватий В.Г. Міжнародно-політичні наслідки й фронтири Тридцятилітньої війни (1618–1648): історичний, дипломатичний та інституціональний дис-курс. Наукові записки ВДПУ ім. М.М. Коцюбинського. No 27. 2019. С. 88–94.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
