Поглиблення процесів глобалізації та інтеграції, якими супроводжується розвиток світової економіки, передбачає гармонізацію національного українського законодавства з міжнародними стандартами та нормами. Використання і впровадження міжнародних норм потребує детального дослідження основних аспектів становлення та еволюції митної політики, яке необхідне для того, щоб осмислити її джерела, визначити основні тенденції та процеси, за якими вона розвивається та реалізується. В свою чергу, це дасть змогу визначити значення та роль митної політики в системі реалізації державних функцій, напрями її удосконалення та механізм формування. З’ясування зазначених вище аспектів, з ціллю розробки подальшої стратегії дій, стає можливим за допомогою екскурсу в історію митної політики.
За період з 1991 р. українська митна політика пройшла кілька етапів свого розвитку: від застосування організаційно-правових основ митнотарифної політики України до уніфікації систем митнотарифного регулювання та діджеталізації. Опираючися на дослідження українських науквців можна виокремети етапи становлення та розвитку митної політики незалежної України. [9]
Таблиця 1
Етапи становлення та розвитку митної політики незалежної України
Розглянемо виокремлені етапи більш детально.
Перший етап триває з (1991–1996р.) його можна назвати формування основ митнотарифної політики. Історія вітчизняної митниці в незалежній Україні почалась із реорганізації Управління державного митного контролю при Раді Міністрів УРСР та утворення на його основі Державного комітету митного контролю України згідно із постановою Кабінету Міністрів Української РСР «Про порядок реалізації Закону УРСР «Про перелік міністерств та інші центральні органи державного управління Української УРСР» № 12 від 24 травня 1991 р. [7]. Першим системним нормативним документом, який визначив основні правові засади функціонування митно-тарифних відносин в Україні, став Закон України [1]
Невдовзі за Указом Президента України № 1 від 11 грудня 1991 р. [4] відбулося формування Державного митного комітету України, який фактично став першим центральним органом державної виконавчої влади в митній справі, підпорядковуючись КМУ.
Отже, в умовах проголошення української незалежності постала невідкладна потреба в масштабній розбудові вітчизняної митної системи, що сприяла б становленню в державі ринкової економіки, забезпечувала її територіальну цілісність та національну безпеку, зміцнювала економічну конкурентоспроможність на міжнародному та державному рівні. При цьому розвиток вітчизняної митної системи мав відбуватись на засадах урахування кращого іноземного митного досвіду, впровадження прогресивних митних інструментів та технологій, гармонізації з міжнародними митними стандартами та принципами. Але, варто відзначити, що втілення цих завдань у життя ускладнювалось з огляду на відсутність відповідного ресурсного забезпечення, наявність кризових явищ, перехідний етап розвитку економіки держави.
Вирішення зазначених проблем було законодавчо врегульовано у першому Митному кодексі України № 1970-ХІІ від 12 грудня 1991 р. [1] та ЗУ «Про митну справу» № 1262-ХІІ від 25 червня 1991 р. [4]. Згідно з положеннями МКУ національну митну політику було направлено на активізацію зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання та формування ринкової економіки. З метою здійснення даної політики в 1992 р. була проведена масштабна реорганізація структури управління митних органів, а саме: впродовж року було практично вдвічі збільшено кількість митних працівників (з 3997 до 6131 осіб), митних постів (зі 111 до 225) та митниць (з 26 до 52). В 1993 р. було утворено лише 20 митних постів та 13 митниць [12; 13]. Іще одним важливим нормативно-правовим документом, в якому визначались засади митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, став ЗУ «Про єдиний митний тариф» № 2097-ХІІ від 5 лютого 1992 р. [3]. 26 червня 1992 р. Україна стала повноправним членом Всесвітньої митної організації.
Але з розвитком митної системи постали і нові виклики, зокрема: на міжнародному рівні Україна активно себе позиціонувала, тому ратифікувалися міжнародні документи та укладалися міждержавні договори, проте одночасно з цим в митній системі виявлялися акти дублювання функцій, розпочався розквіт корупції, постала необхідність у проведенні реформ. В 1996 р. Державний митний комітет перейменовують у Державну митну службу, змінилась структура, впроваджувались перші технологічні рішення щодо систем зв’язку зі всіма митницями, активно працювала Митно-тарифна рада, налагоджувалась взаємодія зі Всесвітньою митною організацією. Явними стали і проблеми митно-тарифної політики. Виважених кроків та ретельного аналізу потребували розвиток тіньового виробництва, а також необхідність захищати власного виробника та одночасно з цим дотримуватись взятих на себе міжнародних зобов’язань.
Не дивлячись на процеси вдосконалення митного законодавства, на початку наступного тисячоліття поза нормами Митного кодексу 1991 р. залишався процес послідовного становлення ринкових механізмів в Україні, питання кардинального реформування державної економіки. Окрім цього, у даному МКУ не знайшла належного втілення реалізація державної політики становлення і подальшого розвитку української митної системи, роль митних органів у митно-тарифному регулюванні, формуванні бюджету держави, організації принципової боротьби з порушеннями митних правил і контрабандою [13, с. 13].
Можна виділити ряд факторів, а саме: від’ємне сальдо платіжного балансу, падіння курсу національної валюти, висока інфляція, зумовили необхідність лібералізувати експортну діяльність. За цих умов центр тяжіння тарифної системи в регулюванні зовнішньоекономічних зв’язків «зсувався» в сторону імпорту. В 1994 р. відбуваються істотні зміни в організаційній структурі управління митних органів, які відповідно до Постанови КМУ № 465 від 8 липня 1994 р. [6] ґрунтувались на формуванні восьми територіальних митних управлінь, що підпорядковувались Державному митному комітету України. Подібна реорганізація дала можливість оптимізації розподілу функціональних навантажень між митними органами різних рівнів, удосконалення ієрархії рівнів управління митних органів, покращення управління роботою пунктів пропуску та митниць на місцях.
Другий етап (1997–2002 рр.) характрезується захистом національного товаровиробника від іноземної конкуренції. Тому з 1997 р. провідною метою застосування експортного мита стало виконання ним регуляторних функцій. Це було зв’язано із необхідністю перекриття експортного потоку важливих для національної економіки напівфабрикатів та сировини, щоб забезпечити оптимальне завантаження вітчизняних підприємств.
У цей період спостерігались такі тенденції: підвищення ставок імпортного мита, (середньозважена ставка ввізного мита збільшилася з 4,67 % у 1997 р., до 5–6 % у 1999 р.); було запроваджено експортні мита; почалося застосування комбінованого мита; практично урівняно пільгові ставки з повними; встановлено мінімальну митну вартість; введено попередню сплату імпортного мита. Усі перераховані заходи, і особливо справляння податків на кордоні, тобто до моменту фактичної реалізації товарів, поставили імпортні товари в нерівні умови щодо товарів вітчизняного виробництва.
У 1997 р. Державна митна служба обрана до складу Фінансового комітету Всесвітньої митної організації. Апофіозом протекціоністської направленості митної політики України цього періоду став Закон України «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції» (17.07.1997).
У 1998 році в Україні було прийнято ряд законодавчих актів, які стали основою Антидемпінгового кодексу, який чітко визначив принципи проведення антидемпінгових та спеціальних розслідувань і відповідно використання антидемпінгових та спеціальних заходів захисту національного ринку. Крім даних інструментів регулювання, до Антидемпінгового кодексу були включені заходи щодо захисту вітчизняного виробника від субсидованого імпорту товарів з інших краї.
В цей період у 1999 р. була створена Оперативна митницю, яка уперше почала реалізовувати завдання аналітичного та інформаційно характеру, а також втілювати окремі функції управління митними ризиками. Орім цього, працівники Оперативної митниці були зобов'язані втілювати контроль за правопорушеннями на митницях.
Приймаючи до уваги євроінтеграційний вектор української зовнішньої політики, в 2000 р. був зменшений розмір максимальних ставок ввізного мита до рівня 25%. Також були зменшені ставки ввізного мита до рівня товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності. Можна зазничити що в даному періоді відбулося завершення становлення митної політики України з точку зору оптимальності та оганізаційної струкури.
Третій етап який характерезується уніфікацією систем митно-тарифного регулювання відповідно тривав з (2002-2012 рр.) 17 травня 2002 р. держава приєдналась до Міжнародної конвенції про Гармонізовану систему опису та кодування товарів (Женевська конвенція), що сприяло спрощенню митних процедур.
В 2005 р. була прийнята поправка до ЗУ «Про митний тариф України», відповідно до якої на окремі товари була введена нульова ставка (товари металургійної і легкої промисловості, продовольчі товари, сільськогосподарська продукція), що в цілому відповідало вимогам вступу України до СОТ. Фактично еволюція вітчизняної митної політики проходила саме в контексті вступу до СОТ.
Варто відзначити, що в 2005 р. було ліквідовано регіональні митниці, тоді як уже в 2006 р. рішення про їх функціонування було відновлено, проте з обмеженими повноваженнями та у меншій кількості. Так, станом на 2006 р. було створено лише 5 регіональних митниць: Західну, Центральну, Східну, Південну та Кримську. Слід відзначити, що в 2008 р. було знову прийнято рішення про припинення функціонування регіональних митниць [13].
В 2008 р. Україна приєдналася до СОТ і цей етап став досить непростим в контексті українського економічного розвитку, так як він припав на світову кризу. В ці роки лібералізація української митної системи та політики проходила під впливом її членства у СОТ. Цей етап – це своєрідний поштовх до початку занепаду митної сфери за різними напрямками, а найбільший негативний вплив спричинило фактичне припинення міжнародного митного співробітництва. Це не забезпечувало можливостей для впровадження прогресивних митних інструментів та технологій, прогресуючого розвитку національної митної системи, гармонізації та якісного удосконалення митного законодавства із міжнародними нормами і т. п. [12, с. 8].
У період 2009–2012 рр. продовжувалося реформування системи митних органів України на принципах дотримання балансу між ефективністю митного контролю та сприяння зовнішній торгівлі. В основу змін було покладено Концепцію реформування діяльності митної служби України «Обличчям до людей».
У грудні 2012 р. Указом Президента України шляхом реорганізації Державної митної служби та Державної податкової служби було утворено Міністерство доходів і зборів України. При цьому функції формування та реалізації єдиної державної митної політики було покладено на Міністерство доходів і зборів України.
В 2012 р. набув чинності новий Митний кодекс України [2]. Така необхідність зумовлена, з одного боку, необхідністю переглянути принципи роботи системи митно-тарифного регулювання ЗЕД, а з іншого – прагненням законодавців узгодити українську нормативну базу ЗЕД з міжнародними стандартами, привівши її до вимог таких НПА, як Стамбульська конвенція про тимчасове ввезення, Кіотська конвенція про спрощення та гармонізацію митних процедур, Генеральна угода про тарифи й торгівлю та інші акти міжнародного права. Необхідність вдосконалення реалізації митної політики та здійснення митної справи була реалізована через створення в грудні 2012 р. Міністерства доходів і зборів України. Це призвело до того, що вперше формування та реалізація державної митної політики стали функціональним завданням лише одного міністерства [13, с. 14].
Четвертий етап який тривав з ( 2013-2019 рр.) характерезується наповненням державного бюджету за рахунок оподаткування зовнішньоекономічної діяльності.
Міністерство доходів і зборів України функціонувало близько 2 років та відповідно до Постанови КМУ № 160 від 21 травня 2014 р. № 6720, згідно з якою було ліквідовано Міністерство доходів і зборів, а вже 21 травня 2014 року Уряд приймає постанову № 16021, якою утворює Державну фіскальну службу [8]
Одним із негативних факторів, який став суттєвою перешкодою до підвищення ефективності діяльності митних органів у системі фіскальної служби, стала надмірна бюрократизація процесів, яка, у свою чергу, була спричинена «об’єднанням» [9, с 35].
Тому у кінці 2019 року відбулася чергова реорганізація Державної фіскальної служби шляхом поділу на Державну податкову службу України та Державну митну службу України.
Пятому етапу храктерно діджеталізація, створення цифрової митниці з метою автоматизації проходження митних процедур який триває (2021- сьогодення .
Діджеталізація реалізується у
- створення SMART-митниць задля безперешкодної торгівлі, тобто максимальна автоматизація процедури митного оформлення;
- впровадження загальноприйнятих, єдиних рамкових підходів для розвитку е-митниць;
- Запуск електронної черги на митницю, що полегшує водія час очікування під час заїзду на митницю
В наш час митна політика за формальними ознаками (використання нетарифного регулювання та рівні митних тарифів) є ліберальною, проте щодо реалізації прикордонних та митних процедур – корумпованою та непрозорою, тому вона і не є ефективною.
Перед митною службою та державою постала важлива задача – домогтися ефективності національної митної системи та митної політики, бо у іншому випадку вона не може в повному обсязі оптимізувати імпорт та реалізувати власний експортний потенціал.
Перспективами подальших досліджень є поглиблений аналіз законодавчої бази щодо проведення реформ в національній митній системі, що дасть можливість виявити ключові недоліки та переваги нормативно-правового забезпечення митної сфери на різних етапах розвитку митних органів і стане аргументованою базою для удосконалення чинного українського митного законодавства в умовах інтеграції до Європейського Союзу.
Література:
1. Митний кодекс України від 12.12.1991 № 1970-ХІІ. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1970-12
2. Митний кодекс України від 13.03.2012 № 4495-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4495-17
3. Закон України «Про єдиний митний тариф» від 05.02.1992 № 2097-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2097-12
4. Закон України «Про митну справу» від 25.06.1991 № 1262-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1262-12
5. Постанова Кабінету Міністрів України «Про створення територіальних митних управлінь» від 08.07.1994 № 465. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/465-94-%D0%BF
6. Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» від 18.12.2018 № 1200. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1200-2018-%D0%BF#Text
7. Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної фіскальної служби» від 21.05.2014 № 160. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/160-2014-%D0%BF
8. Наказ Державної митної служби України «Про створення регіональних митниць та митниць Державної митної служби України» від 20.12.1996 № 564. URL: https://ips.ligazakon.net/document/mk96110
9. Розвиток митної політики України в котексті реалізації економічних функцій держави, монографія, За редакцією доктора економічних наук, професора О. П. Гребельника 2021 Університет державної фіскальної служби України. 266 с.
10. Мельник О. Г., Адамів М. Є., Тодощук А. В. Історія розвитку митної системи України: ключові проблеми та здобутки в умовах європейської інтеграції. Економiка та держава. 2018. № 10. С. 4-9.
11. Нагорічна О.С. Еволюційні аспекти становлення та розвитку митної політики в Україні. Сталий розвиток економіки. 2019. № 2 (43). С. 12-18.
12. Саварець А. Український та зарубіжний досвід побудови митних органів: рекомендації для сучасної України. URL: http://www.ier.com.ua/files/Projects/Projects_2014/Trade_Facilitation_dialogue/Ukrainian_ customs_service_Savarets_2017.pdf
13. Ченцов В. Еволюція управління митною системою України в 1990–2000-х рр. Матеріали V міжнародної наукової школи-семінару «Історія торгівлі, податків та мита», 27-28 жовтня 2011 р. Дніпропетровськ: Академія митної служби України, 2011. С. 8-10.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
