Аналіз сучасної наукової літератури дозволяє говорити про існуючий плюралізм при визначенні «кордонів» державного контролю у сфері господарської діяльності і його місця у системі різновидів державного контролю. Так, наприклад, І.С. Орехова визначає сім напрямів державного контролю у сфері господарської діяльності: 1) податковий контроль; 2) контроль дотримання законодавства з питань соціального страхування; 3) контроль за ціноутворенням; 4) контроль за дотриманням антимонопольного законодавства; 5) контроль за дотриманням прав споживачів; 6) санітарно-епідеміологічний контроль; 7) державний пожежний контроль [1, с. 6]. Н.О. Саніахметова, в свою чергу, розмірковуючи про засоби державного контролю за підприємництвом (тим самим опосередковано визначаючи напрямки), виокремлює наступні: 1) аудит діяльності підприємців; 2) бухгалтерський облік і звітність; 3) державну реєстрацію суб’єктів підприємництва; 4) квотування зовнішньоекономічної діяльності; 5) контроль за ціноутворенням і цінами; 6) ліцензування деяких видів підприємництва; 7) ліцензування зовнішньоекономічної діяльності; 8) митно-тарифні засоби; 9) недопущення недобросовісної конкуренції; 10) облік (реєстрація) зовнішньоекономічних договорів; 11) оподаткування; 12) обмеження монополізму; 13) обмеження окремих видів реклами; 14) патентування окремих видів підприємницької діяльності; 15) стандартизацію та сертифікацію продукції і послуг [2, с. 69]. Інакше до визначення сфери контролю і нагляду за господарською діяльністю суб'єктів господарювання підходить законодавець. Відповідно до ст. ч. 3 ст. 19 Господарського кодексу України: «Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах: збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин - за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності; фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин - за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни; цін і ціноутворення - з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги; монополізму та конкуренції - з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства; земельних відносин - за використанням і охороною земель; водних відносин і лісового господарства - за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів; виробництва і праці - за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності; споживання - за якістю і безпечністю продукції та послуг; зовнішньоекономічної діяльності - з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки» [3].
За нашим переконанням, таке розмаїття підходів до визначення сфери державного контролю (нагляду) у сфері господарювання пов’язано одночасно із багатозадачністю як самої управлінської діяльності держави в господарському секторі взагалі, так і інституціональній (галузевій) специфіці самого контролю як явища. Розв’язання ж проблеми означеного вище різночитання ми бачимо у необхідності деталізації об’єму і змісту «господарська діяльність» та «господарські правовідносини», як категорій визначаючих «ділянку» державної участі у відповідному секторі.
Господарські правовідносини зазвичай визначаються як врегульовані нормами права (за допомогою методів господарського права) суспільні відносини, котрі виникають у сфері економіки (господарювання) щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та/або організації/управління такою діяльністю, характеризуються особливим суб’єктним складом, а також поєднанням організаційних і майнових елементів [4, с. 8]. Як вірно акцентує увагу В.І. Коростей, господарські відносини, виступаючи комплексом прав і обов’язків суб’єктів господарювання, закріплених в господарсько-правових нормах, договорах (контрактах) або в господарських угодах, формують господарську діяльність, мета якої полягає у реалізації на правомірній основі статутні функції та договірні зобов'язання з випуску та постачання продукції (товарів); торгівлі; капітального будівництва; перевезення вантажів; надання послуг. За переконанням науковця, вид, форма, зміст (структура) господарських відносин визначають господарську діяльність [5, с. 66]. Господарські кодекс України (далі ГКУ) визначає господарську діяльність як діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (п. 1 ст. 3 ГКУ) [3] Варто відзначити, у вітчизняній правовій площині існують й інші підходи до визначення категорії «господарська діяльність» (Див. напр. п. 14.1.36 ст. 14 Податкового кодексу України або ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»), однак очевидно такий підхід законодавця зумовлений специфікою механізмів правового регулювання в окремих сферах суспільних відносин і покликаний конкретизувати господарську діяльність для цілей правового регулювання в окремих сферах. Класичним же є визначення представлене у ГКУ.
Як бачимо, господарська діяльність і господарські правовідносини співвідносяться як цілеспрямована людська діяльність та площина суспільної взаємодії з приводу цієї діяльності врегульована за допомогою норма права. При цьому не кожна діяльність у сфері господарювання буде охоплюватись категорією «господарські правовідносини», але господарські правовідносини із неминучістю завжди пов’язані із реалізацією господарської діяльності.
В аспекті нашого дослідження важливого значення набуває проблематика визначення характеру такого зв’язку. Звертаємо увагу, законодавець і наукове співтовариство нерідко при характеристиці змісту різних категорій пов’язаних із господарюванням оперує до формулювання «безпосереднє здійснення господарської діяльність», при цьому прямо не розкриваючи її зміст. Аналіз діючого законодавства та літератури дозволяє стверджувати, що відповідна категорія пов’язується із виробництвом продукції, виконанням робіт та наданням послуг, що здійснює суб’єктом господарювання самостійно. При цьому, безпосередньому провадженню господарської діяльності, протиставляється керівництво (управління) такою діяльністю (регулювання її), що притаманне власникам майна підприємств, господарським об'єднанням, промислово-фінансовим групам, виконавчим органам державної влади фінансово-економічного блоку. За таких умов, відносини пов’язані із організацією господарської діяльності, питанням керування господарськими підрозділами, організації праці на підприємстві, а також інші види діяльності суб’єкта господарювання, які хоча і мають значення (вплив) для ведення господарюючим суб’єктом господарської діяльності, однак які прямо не охоплюються категорією «безпосереднє здійснення господарської діяльності», хоча і пов’язані із здійсненням господарювання.
В контексті розгляду державного контролю у сфері господарювання вищевикладене дозволяє стверджувати, що «первинним» (найбільш прямим, чистим) є контроль, предмет якого прямо пов'язаний із безпосереднім здійсненням господарської діяльності. Тобто, якщо перевірка або спостереження з метою перевірки з боку держави стосується безпосереднього здійснення підконтрольним суб’єктом господарювання. Це мов би то «первинна ланка», «центральне ядро предмету» державного контролю у сфері господарської діяльності. Як відомо, здійснення господарської діяльності суб’єктом господарювання передбачає значно ширший перелік суспільних відносин, ніж виробництво та реалізація продукції, виконання робіт та надання послуг. Очевидно, відповідні відносини також контролюються з боку держави. За таких умов, державний контроль у сфері господарської діяльності охоплює змістом також і суспільні відносини, пов’язані із реалізацією господарюючим суб’єктом господарської діяльності, однак в цьому випадку зв’язок контролю із виробництвом продукції, виконанням робіт та наданням послуг, що здійснює суб’єкт господарювання є опосередкованим (не безпосереднім). Тому, ми пропонуємо такий різновид державного контролю у сфері господарської діяльності вважати як контроль у широкому сенсі. При цьому слід додати, у разі коли мова йде, наприклад, про державний контроль за додержанням законодавства про охорону праці, екологічний контроль або контроль за пожежною, санітарно-епідеміологічною та іншою безпекою, зважаючи що діяльність підконтрольного об’єкту носить ще більш опосередкований характер по відношенню до виробничо-господарської діяльності і стосується здебільшого забезпечення публічних інтересів (інтересів соціуму, держави) шляхом обмеження «абсолютних інтересів» господарюючих суб’єктів на отримання прибутку або задоволення інших потреб за допомогою імперативного створення державою рамок дозволеного, то подібні правовідносини, як на нас, хоча і знаходиться у межах легального предмету державного контролю у сфері господарської діяльності, але зважаючи на притаманний їм відносно самостійний (опосередкований) характер, прямо не пов'язаний із економічними (господарськими) цілями) характер, вони повинні бути винесені у окремий блок державного контролю у сфері господарської діяльності.
Відтак, пропонована нами концепція розгляду місця державного контролю у сфері господарської діяльності передбачає розуміння:
1. державного контролю у сфері господарської діяльності в вузькому розуміння – державний контроль пов'язаний із реалізацією суб’єктом господарювання безпосередньої господарської діяльності.
2. державного контролю у сфері господарської діяльності в широкому розуміння – державний контроль пов'язаний із реалізацією суб’єктом господарювання господарської та опосередкованої щодо центральної (основної господарської діяльності) діяльності опосередковано. При цьому, даний тип контролю ми пропонуємо розділяти за характером публічного інтересу на прямий і непрямий: Перший передбачає охорону публічних інтересів держави у забезпечення належного функціонування економічного (господарського) середовища і користуванням економічними благами. Непрямий публічний інтерес держави пов'язаний із забезпеченням належного функціонування пріоритетних сфер (у розумінні сучасної держави, соціуму) суспільних відносин в ході забезпечення прав на реалізацію господарської діяльності суб’єктами господарювання, передусім пов’язаних із безпекою життєдіяльності суспільства. Зв'язок із господарськими відносинами такого контролю є ще більш опосередкованим.
Список використаних джерел
1. Орехова І. С. Державний контроль господарської діяльності: адміністративно-правові засади автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Національний університет «Одеська юридична академія». Одеса, 2009. 21 с.
2. Саніахметова Н.О. Підприємницьке право: Суб’єкти підприємництва. Кредитування. Оренда. Лізинг. Зовнішньоекономічна діяльність. Інвестиції. Антимонопольне законодавство. Захист від недобросовісної конкуренції. Реклама. Київ :А.С.К., 2001. 704 с.
3. Господарський кодекс України: Закон України від ід 16 січня 2003 року № 436-IV.// Відомості Верховної Ради. – 2003, № 18, № 19-20, № 21-22. – Ст. 144.
4. Господарське право в схемах і таблицях : навч. посіб. / Т. І. Швидка. – 2-ге вид., перероб. і допов. Харків: Право. 2019. 136 с.
5. Коростей В.І. Господарське право: Сучасність і перспективи. Право України. 2008. №10. С.64-71.
___________________
Науковий керівник: Гаращук Володимир Миколайович, доктор юридичних наук, професор, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
