Наукова проблематика українського визвольного руху періоду 1917-1921 років без перебільшення представлена ґрунтовними напрацюваннями сучасних науковців. Вшанування подій та видатних учасників Української революції 1917-1921 років було визначено одним із пріоритетів діяльності органів державної влади на 2017-2021 роки, що безперечно слугувало утвердженню історичної єдності земель, формуванню комомераційної політики, консолідації суспільства, зміцненню міжнародного авторитету України [5].
Історіографія окресленої наукової теми, зрештою, як і Відродження Української державності у період 1917-1921 років, достатньо ґрунтовно представлена як в історичній, політологічній, так і в правовій науці. Виокремимо праці М. Бурдіна, В. Верстюка, П. Захарченка, О. Копиленка, Н. Ковальової, С. Корновенко, С. Мякоти, В. Малькіна, Р. Тимченка, Г. Терели, В. Ухача та ін. [2].
У науковій розвідці поставлено за мету проаналізувати окремі аспекти вирішення земельного питання владними інституціями Української держави за проміжок квітня – грудня 1918 р.
Вирішення земельного питання у ті буремні часи без перебільшення було наріжним питанням всього революційного руху народів Російської імперії, а тим паче для українського селянина (на початок XX століття українське селянство складало понад 75 % 291 населення України. – Авт.). Від того як чинна влада вирішуватиме аграрне питання без перебільшення залежало її легітимне майбутнє існування. Слід наголосити, що головною цінністю для українського селянина завжди виступала земля (мається на увазі не лише її економічний, а й ірраціональний виміри). Клаптик власної землі був для хлібороба не лише джерелом доходу, а й своєрідним символом свободи, який він з максимальною впертістю захищав від усіляких намагань обмежити, що, як правило, виходило ззовні – чи то з боку власної держави [6, с. 33]. Слушно зауважував С. Кримський «[…] владні структури в Україні не були константними, стабільними, в той час як земля залишалася інваріантною цінністю при усіх перетвореннях влади» [1, с. 276].
Дослідники зазначають, що на погляди П. Скоропадського в розумінні ним основних принципів земельної реформи, суттєвий вплив мало кілька факторів. По-перше, Гетьман був прихильником столипінської реформи, очевидно, цим і можна пояснити дрейфування поглядів П. Скоропадського у бік доцільності фермерського господарювання. По-друге, програмова платформа Української народної громади, лідером якої був Гетьман, і в якій чітко проглядалося ліберально-консервативне бачення шляхів розв’язання земельного питання. По-третє, це позиція Української демократично-хліборобської партії, яка обстоювала позицію ліквідації великого землеволодіння (латифундій) і наділення селян землею за викуп. Звісно, що такі підходи йшли в розріз із впливовим Союзом земельних власників, які твердо обстоювали непорушність поміщицького землеволодіння. Суттєвим фактором, яким Гетьман не міг ігнорувати були настанови, висунуті німецьким командуванням, які в цілому збігалися з реформаторськими намірами П. Скоропадського [4, с. 9-11].
Зволікання державних мужів «першої» Української Народної Республіки (далі - УНР) з розподілом землі, призвело до конфлікту з німецькою окупаційною владою. 6 квітня 1918 р. німецький головнокомандувач Г. Ейхгорн без згоди Української Центральної Ради (далі – УЦР) видав наказ про засів полів і всупереч земельному законодавству останньої повернув право розпоряджатися землею колишнім власникам, чим зводив нанівець результати діяльності земельних комітетів [10].
Грамотою Гетьмана від 29 квітня 1918 р. було скасовано закон УЦР про норму земельного володіння у 25 десятин і конфіскацію земельних володінь. Відзначимо, що погляди П. Скоропадського на проблеми власності були цілком відмінні від поглядів М. Грушевського. Так, в «Грамоті [...]» йшлося: «Права приватної власності як фундаменту культури й цивілізації відбудовуються в повній мірі […]. Відбудовується повна свобода по розробленню купчих по купівлі-продажу землі. Поруч з сим буде вжито заходів по вивласненню земель по дійсній їх вартості від великих власників для наділення земельними участками малоземельних хліборобів […] [7, с. 84]. У заяві гетьманського уряду від 10 травня 1918 року визначалась основна мета реформи – створення в Українській Державі «селянства здорового, забезпеченого землею і здатного найвищою мірою підняти її продуктивність» [3, с. 132].
Була створена Вища Земельна комісія на чолі з гетьманом. У губерніях і повітах створювались спеціальні земельні комісії, які мали вирішити конфлікти, що виникали поміж поміщиками і селянами. У листопаді 1918 р. П. Скоропадським був затверджений закон про проведення земельної реформи [2, с. 140]. У відповідності з цим законом усі великі поміщицькі земельні маєтності були примусово викуплені державою і розподілені між селянами, не більше як по 25 десятин на господаря. Ті ж поміщицькі землеволодіння, які мали культурне значення, вирощували племінну худобу, обслуговували цукроварні тощо, не підлягали переділу. Такі господарства могли мати по 200 десятин землі. Важливе значення у цих реформах відводилося Державному Земельному банку.
Таким чином, П. Скоропадський прийшов до влади з чітким уявленням принципових засад власної аграрної політики, які мали базуватися на праві приватної власності «як фундаменту культури і цивілізації». Безперечно, П. Скоропадський із проведенням успішної земельної реформи пов’язував і тривкість гетьманського правління, яке залежало від створення міцної соціально-політичної бази і виконання поставок продовольства та сировини до Центральних держав. Земельна реформа гетьмана відкривала шлях до інтенсивного розвитку сільського господарства і юридично закріпила право власності на землю, проте, в силу внутрішніх та зовнішніх факторів, земельне законодавство так і не було зреалізовано в житті.
Визначальними моментами аграрного законодавства П. Скоропадського було: розуміння політиками сутності реформування – ставка на економічно міцні одноосібні селянські господарства; темпи роботи земельних комісій, участь у них тих самих осіб, коло питань, які обговорювалися; шляхи реалізації нововведень, що планувалися: кредитування, створення Державного земельного банку, наділення селян землею за викуп; розміри угідь одноосібних селянських господарств – 25 десятин [3, c. 137-138]. Проте, як слушно стверджує Р. Тимченко, аграрними перетвореннями були невдоволені всі: селяни – незначними поступками і відновленням поміщицького землеволодіння, інтелігенція – вбачала земельні спекуляції у пропонованих заходах, великі землевласники – надмірними поступками селянам [9, с. 408]. Стратегічним прорахунком гетьманської влади була відсутність твердої волі у вирішенні ключового питання земельної реформи – мобілізації державою в примусовому порядку хоча б частини латифундій для їх подальшого розподілу, половинчастий характер теоретичного обґрунтування законодавчих актів.
Література:
1. Кримський С. Архетипи української ментальності. Проблеми теорії ментальності. Київ: Наукова думка, 2006. С. 276.
2. Копиленко О., Копиленко М. Держава і право України 1917-1920. Центральна Рада. Гетьманство. Директорія. Навч. посібн. Київ: Либідь, 1997. С. 140.
3. Корновенко С.В., Морозов А.Г. Аграрне законодавство Гетьманату П. Скоропадського та білого руху Півдня Росії. Національна та історична пам’ять. 2013. Вип. 7. С. 131-139.
4. Любавець О.М. Земельна реформа П. Соропадського: німецький вплив. Український селянин. 2008. Вип. 11. С. 9-15.
5. Проект розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років та вшанування пам’яті її учасників на період до 2021 року». URL: http://www.memory.gov.ua/news/uryad-zatverdiv-plan-zakhodiv-z-vidznachennya-1917-19 (дата звернення 05.11.2023 р.).
6. Стародубець Г. Українське село як основа повстанського запілля. Мандрівець. 2008. № 6. С. 33-37.
7. Скоропадський П. Спомини. Київ, 1992. С. 84.
8. Терела Г. Аграрна політика Української держави П. Скоропадського: дис… канд. іст. наук: 07.00.01. Полтава, 2000. С. 107.
9. Тимченко Р. Висвітлення аграрної політики Гетьманату П. Скоропадського в сучасних дисертаційних дослідженнях. URL:
dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/Tymchenko.pdf?...1 (дата звернення 05.11.2023 р.).
10. Ухач В.З. Земельне законодавство ЗУНР, УНР та Української держави: порівняльний аналіз. URL: http://www.lexline.com.ua/?go=full_article&id=324 (дата звернення 05.11.2023 р.).
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
