Об’єктивна оцінка минулого є суттєвим чинником дієвого впливу на сучасні реалії та перспективи подальшого розвитку суспільства та держави. «Історична пам’ять, сформована на основі об’єктивного пізнання історії, не тільки поєднує минуле з сучасним, а й «підказує» осмислений вибір майбутнього» [1, с. 1].
Українсько-польські взаємини Другої світової війни, поза сумнівом, є однією з найгостріших проблем у розвитку сучасних як української так і польської історіографій [12]. І сьогодні вони є не тільки «…предметом емоційних наукових дискусій, а й елементом наростання ідеологічного та політичного протистояння», слугують перманентному наростанню напруги у взаємних стосунках. Як зазначає знаний дослідник соціальної пам’яті М. Гальбвакс, історія перебуває у послідовному зв’язку з пам’яттю, «історія розпочинається в цілому тільки там, де закінчується традиція і зникає суспільна пам’ять» [2]. Збільшення часової ретроспективи веде до зменшення суб’єктивності погляду. Ключовим моментом в інтерпретації минулого завжди залишається соціально-культурна ідентифікація історика, і, як наслідок – знову ж таки питання ставлення до «іншого» [2]. Тому, як зазначає Л. Зашкільняк, «…значно зростає соціальна роль історика в складному лавіруванні між «знаю, уявляю і промовляю (творю тексти)» [2]. Поділяємо думку знаного львівського історика, який стверджує, що ланцюг конфліктних ситуацій у напружених українсько-польських відносинах першої половини XX століття «…не може розглядатись ізольовано від іншої» (курсив наш. – Авт.) [2].
На цій важливій методологічного значення тезі хочемо наголосити (зрештою така позиція комплексного підходу до оцінки українсько-польських відносин в роки Другої світової війни є переважаючою в сучасній українській історіографії – Авт.), бо це шлях до максимально об’єктивного, всебічного й неупередженого висвітлення повноти українсько-польських відносин останньої світової війни.
Безперечно, однією з найгостріших в українсько-польському науковому діалозі, в суспільствах, є питання встановлення причин кривавих українсько-польських міжнаціональних взаємин. Вітчизняні фахівці (М. Кучерепа, О. Каліщук, І. Ільюшин, Л. Зашкільняк, В. Вятрович, І. Патриляк та ін.) базуючись на узагальнюючих збірниках документів конференцій, спільних українсько-польських семінарів [3] подають достатньо повний комплекс причин протистояння. Доцільно наголосити, що цілий ряд сучасних вітчизняних авторів, очевидно не в останню чергу «ідучи слідом» за польською концептуальною лінією, із її фокусуванням виключно на Волинських трагічних подіях 1943 року, часто екстраполюють причини, хід і наслідки українсько-польського конфлікту на Волині на увесь період 1942-1947 років, який є усталеним в сучасній українській історичній науці. Луцька дослідниця О. Каліщук зазначає, що науковці дійшли до єдиного узагальнення, стверджуючи про «комплекс чинників суспільно-політичного та соціально-економічного характеру» [4, с. 24]. Науковець цілком слушно вказує на стрижневі дослідницькі акценти обох історіографій – української – на з’ясуванні особливостей національної політики Другої Речі Посполитої; польської – на з’ясуванні впливу ідеології українського націоналізму й рішень бандерівської ОУН і УПА як ключових суб’єктів українського національно-визвольного руху на розгортання антипольських акцій [4, с. 24]. Важливою обставиною було те, що території розгортання братовбивчого протистояння для конфліктуючих суб’єктів були «…невід’ємною складовою частиною їх візії майбутнього державотворення» [4, с. 24].
З поміж причин протистояння сучасні українські історики виокремлюють:
1) драматичну історії українського і польського народів у XVI-XVIII століттях, що залишала у свідомості багатьох поколінь задавлені [5, с. 160], проте не забуті взаємні кривди та почуття соціальної несправедливості [6];
2) досвід та історичні уроки програної українцями війни з Польщею 1918-1919 років, закарбування у пам’яті, що Друга Річ Посполита була головною перепоною до омріяної незалежності [5];
3) «національну політику Другої Речі Посполитої на східних територіях, що ґрунтувалася на засадах націоналізму та усунення інших національностей від участі в державному і громадському житті (справа автономії на самоврядування, проблема земельної реформи, освітня політика, порушення громадянських прав і свобод, репресії проти українців)» [5, с. 160]. Саме характеристика «бездумної» політики державних керманичів Другої Речі Посполитої знаходить своє висвітлення практично в усіх публікаціях сучасних вітчизняних істориків. Так, І. Патриляк зазначає, що західноукраїнські землі у 1920-1939 роках «відігравали роль класичної внутрішньої колонії» [7]. В. В’ятрович стверджує, що саме важка пам’ять про міжвоєнне двадцятиліття була одним з головних джерел наростання українсько-польського антагонізму [8, с. 60]. Про грубе порушення Польщею міжнародних зобов’язань, суворий окупаційний режим та дискримінаційну щодо українців політику наголошує Я. Дашкевич [9];
4) терористична і саботажна діяльність УВО, а потім ОУН на територіях міжвоєнної Другої Речі Посполитої [5, с. 160];
5) роль «третіх сил», зокрема комуністичного та нацистського тоталітарних режимів у роздмухуванні українсько-польського протистояння [9];
6) «Безкомпромісні позиції польського уряду і керівництва ОУН у територіальному питанні» [6, с. 35], оскільки польські правлячі еліти вбачали майбутню відновлену Польську державу в межах кордонів до вересня 1939 року, тоді як керівництво українського національно-визвольного руху прагнуло відновити на теренах Галичини, Волині власну державність [10];
7) деморалізуючий вплив війни, яка спричинила значне моральне спустошення, відхід від норм соціальної поведінки, зумовивши кривавий і злочинний характер братовбивчого конфлікту [5].
О. Каліщук слушно акцентує увагу на тому, що обидві сторони, враховуючи «уконституйований» творцями Версальсько-Вашингтонської системи, досвід розв’язання територіальних суперечностей, вважали, що статус території визначатиме етнічний склад населення, а тому прагнули до моноетнічності через деполонізацію та деукраїнізацію. На імперських стеоретипах польських управлінських еліт, з їх баченням земель «східних кресів» своїми, а їх корінних мешканців «як генетичний матеріал для ополячення і окатоличення», наголошують М. Мальський та С. Трохимчук [11, с. 4].
Отже українсько-польська локальна «мікровійна» періоду Другої світової війни потребує об’єктивних, детальних наукових студій комплексного міждисциплінарного характеру на міждержавному (міжнародному) рівні з виключенням політизації цих питань. Святий Іван Павло II говорив: «Нехай завдяки очищенню історичної пам’яті всі будуть готові ставити вище те, що єднає, аніж те, що ділить, щоб разом будувати майбутнє засноване на взаємній повазі, братерській співпраці та справжній солідарності».
Хочеться вірити, що ці справді глибинні слова Святого Христової Церкви будуть для кожного, хто намагається оцінювати українсько-польські стосунки мірилом пошуку правди (якою б гіркою вона не була), а не риторичною фразеологією в намаганні «прикрасити» власні, часто повні суперечливості, злоби, мстивості слова і дії.
Література:
1. Горбань Ю.А., Горбань Т.Ю. Історичне дослідження: імперативи неупередженого пізнання. Історія науки і біографістика. 2009. № 4. С. 1.
2. Зашкільняк Л. Огляд проблем спільної (важкої) історії українців і поляків XX століття. URL: http://www.memory.gov.ua/news/oglyad-problem-spilnoi-vazhkoi-istorii-ukraintsiv-i-polyakiv-khkh-stolittya.
3. У пощуках правди: Зб. мат. міжнар. наук. конф. «Українсько-польський конфлікт на Волині в роки Другої світової війни: генезис, характер, перебіг і наслідки», Луцьк, 20-23 травня 2009 р. / Упорядн. В.К. Баран, М. М. Кучерепа, М. В. Моклиця, В. І. Гребенюк. Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-тет ім. Л. Українки, 2009. 536 с; Україна-Польща: важкі питання. Т. 1-10. Варшава, Луцьк, 1998-2002 та ін.
4. Каліщук О. М. Українсько-польське протистояння на Волині та в Галичині у роки Другої світової війни: науковий та суспільний дискурси: автореф. дис. ... д.і.н.: 07.00.01 – історія України. Львів: НАН України, Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича, Ін-т народознавства. [б.в.], 2013. С. 24.
5. Каліщук О.М. Українське та польське державотворення і міжнаціональний конфлікт у роки Другої світової війни: історіографічний аспект. Держава і армія. 2010. № 670. С. 160.
6. Кучерепа М. Причини, хід та наслідки українсько-польського конфлікту на Волині в роки Другої світової війни. URL: http://history.org.ua/JournALL/kraj/kraj_2013_3/7.pdf.
7. Патриляк І.К. Українсько-польський збройний конфлікт у роки Другої світової війни. Спроба синтетичного погляду. URL: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?...
8. В’ятрович В. Друга польсько-українська війна. 1942–1947. Вид. 2-ге доп. Київ: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2012. С. 60.
9. Дашкевич Я. Третій фронт у міжнародній грі в минулому і тепер. URL: http://chtyvo.org.ua/authors/Dashkevych_Yaroslav/Tretii_front_u_mizhnarodnii_hri_v_ mynulomu_i_teper/.
10. Україна-Польща: важкі питання. Т. 4. С. 109-165, 237-310.
11. Мальський М., Трохимчук С. Вступне слово / Матеріали круглого столу «Геополітичний вимір волинської трагедії в контексті українсько-польського міжнаціонального конфлікту 1939-1947 років» (Львів, 23 травня 2003 року). Упорядник Трохимович С. Львів, 2003. С. 4.
12. Ухач В. З. «Геноцидна» інтерпретація українсько-польських взаємин в 1943-1944 роках у візіях сучасних дослідників (історико-правовий аспект). Актуальні проблеми правознавства. Збірник наукових праць ЮФ ТНЕУ. Тернопіль: ТНЕУ. 2017. Випуск 3. С. 38-44; його ж. Українсько-польські взаємини 1942-1944 рр.: сучасний історіографічний дискурс (вибрані аспекти). Східноєвропейський історичний вісник / [гол. ред. В. Ільницький; упор. В. Футала, М. Галів]. Дрогобич: Посвіт, 2017. Спеціальний випуск ІІ. С. 100-108; Історико-правові аспекти інтерпретації Волинських подій 1943 року: візії сучасних науковців. URL: http://www.lex-line.com.ua/?go=full_article&id=2185.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
