Історія становлення криміналістики, судово-експертних установ, вищих закладів освіти з підготовки кадрів та вивчення наукової спадщини вчених-криміналістів України стали окремим об’єктом дослідження українського дослідника – доцента В. О. Комахи. Спираючись на його наукову спадщину і праці інших українських дослідників, а також залучаючи матеріали з фондів Державного архіву Одеської області ми пропануємо вшанувати здобутки засновників Одеського науково-дослідного Інституту судових експертиз та визначити проблеми розвитку криміналістичної науки в Україні між 1914-1941 роками.
Криміналістика, як самостійна наука в Європі, зародилась наприкінці ХІХ – початку ХХ століть. Її засновником вважають австрійського професора Ганса Гроса, який першим увів до наукового обігу назву «Криміналістика» і розкрив зміст цієї науки, її предмет і завдання (1892 р.). Визначаючи час появи цієї науки в межах Наддніпрянської та Південної України, ми можемо відштовхуватись приблизно від початку ХХ століття [1, с. 390].
Необхідність розвитку криміналістичних досліджень в Одесі на початку ХХ століття була очевидною. Через стрімкий економічний розвиток міста значно зростала і організована злочинність. Отже, для боротьби з нею влада активно починала застосовувати нові технічні та наукові засоби. Власне термін «криміналістика» тоді ще не укорінився у вітчизняній юриспруденції, але влада виступила з ініціативою по цьому напрямку. Так, наприклад, 4 (17) липня 1913 року було видано Закон «Про заснування кабінетів науково-судової експертизи у Москві, Києві й Одесі», що безумовно вплинуло на здійснення систематичних досліджень в галузі криміналістики у Наддніпрянській і Південній Україні.
Стабільний розвиток цих закладів було перервано революційними подіями 1919 року, коли після приходу до влади більшовиків вирішувалось питання про повний злам попередньої правоохоронної системи та законодавства. З 1919 року доля кабінетів науково-судової експертизи складалась в Україні по-різному. У Києві та в Одесі вони працювали зі значними ускладненнями, але особистий склад останнього фактично лишився без змін. Одеський НКСЕ очолював його колишній директор – М.П. Макаренко [2, с.5]. На жаль, влада не вважала тоді за потрібне підтримувати заклади такого роду. Не підтримувала вона і попередні традиції судочинства і вищої освіти, тож не дивно, що з припиненням виплати заробітної плати співробітникам НКСЕ в Одесі у 1922 році, він опинився на межі виживання. До його складу входило 6 осіб, які науковою роботою тоді не займались, але обладнання було збережено.
Для розуміння ситуації з підготовки професійних кадрів у галузі криміналістики того часу слід також нагадати про такі проблеми, як закриття університету в Одесі у 1921 році, наслідки голодомору 1922 року, революції та громадянської війни, іноземну окупацію, брак педагогічних кадрів. У сукупності з іншими проблемами, підготовка майбутніх фахівців уявлялась дуже слабо, але НКСЕ в Одесі вистояв у супереч усіх негативних обставин.
З початковим етапом створення науково-дослідного закладу судових експертиз в Одесі пов’язана діяльність українського вченого-криміналіста професора Миколи Прокоповича Макаренка. Він був одним з засновників Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз і першим його керівником з 1914 по 1938 рік [3, с. 163].
Протягом 1914-1938 років М. П. Макаренко значно покращив як судово-експертну, так і науково-дослідну роботу закладу. Інститут науково-судової експертизи в Одесі того періоду можна вважати певною мірою осередком і юридичної освіти у місті. Відкритий в 1914 році кабінет було реорганізовано та перейменовано 23 жовтня 1925 року на Інститут науково-судової експертизи (далі – ІНСЕ). Ці зміни були передбачені статтею 12 Положення про судоустрій УСРР 1925 року. Таким чином, на базі самих інститутів НСЕ розпочалася фахова підготовка експертів. Здійснювалася вона на засадах прийнятої 18 вересня 1925 року постанови РНК УСРР «Про аспірантів при кабінетах НСЕ» [4, с. 396].
Відповідно до цієї постанови, в усіх інститутах НСЕ УСРР були введені посади аспірантів в кількості до 3 осіб у кожному, з терміном навчання 3 роки, з метою підготовки експертів з числа осіб, які одержали вищу освіту. Так, наприклад, в ОІНКС у 1927-1928 роках працювали 10 науковців та 1 аспірант – М.Т. Козловський, який там же працював техніком-моделістом [5. А 1-2]. Загальним керівником аспірантури на початку 40-х років стане професор М. П. Макаренко, а до того часу керівництво здійснювали керівники секцій ОІНКС [6, арк. 3-10, 20-21, 23-28а, 33].
Через брак кваліфікованих науково-педагогічних кадрів на Півдні України, свою педагогічну діяльність в Одеському ІНСЕ професор М. П. Макаренко поєднував з викладацькою діяльністю в Одеському інституті народного господарства. З 1 жовтня 1926 року до 1 жовтня 1930 року він працював там на посаді професора юридичного факультету. З метою підготовки майбутніх правоохоронців, він читав там курс лекцій з дисципліни «Техніка розслідування злочинів». Серед наукових праць, підготованих вченим у той час, необхідно відзначити його підручник «Техніка розслідування злочинів» (Харків, 1925 р., 156 с.), і «Розслід справ про отруєння» (1934 р.), які фактично були одними з перших навчально-наукових праць у цьому напрямку в УСРР.
На увагу також заслуговує науково-дослідна робота талановитого криміналіста А.К. Папаспіраки, який 1 жовтня 1923 року був призначений на посаду секретаря кабінету НСЕ в Одесі, а з 16 лютого 1926 року – на посаду вченого секретаря ОІНСЕ. Цю посаду він займав до 1 жовтня 1936 року та активно займався науковими дослідженнями у галузі криміналістики. Знаний фахівець з великим досвідом роботи, він був автором 12 наукових праць та підготував дисертаційну роботу на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук, за темою «Криміналістичне дослідження зміненого письма (письмо лівою рукою і літерами друкованого типу», але у 1949 році дисертацію він не захистив з невідомих причин [7, с. 357].
У період з 1927-1928 роки ми маємо досить стислу інформацію про підготовку наукових кадрів ОІНСЕ та їх наукову діяльність. З матеріалів річного звіту закладу відомо про участь його науковців у 6 наукових конференціях, одна з яких була спільною з Хімічною секцією «Общества естествоиспытателей» і відбулась 20 жовтня 1927 року. З матеріалів цього ж звіту ми дізнались і про нестачу іноземної наукової літератури, на яку так скаржились дослідники Інституту [5, а. 11.] і про проблеми з виданням наукових статей. Цікавим елементом реорганізаційних робіт з налагодження діяльності ОІНСЕ стає впровадження українізації його діловодства, що виявилось досить непростою справою для частини співпрацівників закладу.
Справжнім «ковтком свіжого повітря» у той час стала можливість для вчених долучитись до закордонної літератури. Її катастрофічно не вистачало, але її все ж таки ще виписували з Німеччини та Австрії. Того ж року, закордоном СРСР було видано 3 наукові праці співробітників ОІНСЕ – С.М. Матвєєва та Е.Ю. Гена [5, а. 14], які отримали схвальні відгуки від закордонних колег.
До 22 вересня 1941 р. в Одеському ІНСЕ, працювали відомі на той час як в Україні, так і за її межами вчені: Е. Ю. Ген, Є. С. Єльчанінов, Ф. М. Жмайлович, А. М. Кангер, М. Т. Козловський, М. П. Макаренко, В. П. Малицький, С. М. Матвеєв, В. Е. Озецький, А. К. Папаспіракі, Д. Д. Хмиров, І. Г. Шеттлє та інші [7, с. 304]. Окремі праці цих вчених здобули визнання не тільки в СРСР, а й за кордоном. У ті часи, їх досягнення в окремих галузях криміналістики були фундаментальними, хоча дипломованих юристів серед них було дуже мало. Про значну активізацію науково-дослідної роботи науковців ОІНСЕ на початку 40-х років може свідчити їхня участь у 75 наукових конференціях, проведених у його стінах [7, с. 271]. Але у динамічний розвиток криміналістики в УРСР свої корективи внесла політика сталінського терору та Друга світова війна.
Література:
1. Степанюк Р. Л. Деякі перспективні напрями розвитку криміналістики в Україні. Форум права. 2017. №5. С.389–394. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/FP_index
2. Макаренко М.П. Кабинеты научно-судебной экспертизы. Еженедельник советской юстиции. 1922. № 11. С. 4-6.
3. Комаха В. О. Макаренко Микола Прокопович – один із фундаторів і перший керівник Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз (до 100-річчя з дня заснування Одеського НДІСЕ). Юридичні записки. 2013. № 1. С. 161-168.
4. Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины. 1925. Отд. 1. № 70. С. 396.
5. ДАОО. Ф. 6762. Оп. 1. Спр. 1. Річний звіт ОІНСЕ за 1927-1928 рік. 29 а.
6. ДАОО. Ф. 6762. Оп. 1. Спр. 11. Протоколи засідання Вченої ради ОІНСЕ. 33 а.
7. Комаха В. О. Становлення і розвиток судової експертизи та судово-експертних установ на Півдні України (за матеріалами перших двох етапів становлення та розвитку Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз 1914-1941 рр.) : монографія. Одеса : Юрид. літ., 2002. 512 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
