Процес економічного і політико-правового зближення України (як європейська інтеграція) з європейськими міждержавними структурами, який триває протягом 2000-20-х рр. ХХІ ст. і повинен завершитися зі вступом України до ЄС вимагає ефективної роботи одного з численних носіїв правової культури – юристів.
Специфіка юридичної роботи містить у собі потенційну небезпеку професійної деформації особи, що виявляється в актах бюрократизму, формалізму, втрати самоконтролю, відповідального ставлення до справи, в прояві грубості, не людяності тощо. Юристи з такими вадами певна проблема для крокуючого до Європи українського суспільства.
Таким чином, наголосимо, що соціалізація, як і юридична практика вимагають від юриста високого рівня морально-правової культури. На наш погляд, підвищити цей рівень, можливо удосконалюючи правове навчання і морально-правове виховання.
В сучасних умовах, зазначимо, що етико-правове виховання необхідно здійснювати через: широку правову пропаганду, зміст якої формується під впливом не тільки ідеологічних факторів, але й об’єктивних умов життя, правову агітацію; юридичну практику; патріотичне виховання, літературно-художній вплив; самоосвіту; індивідуальну роботу з юристом, тощо[2]. При цьому, на нашу думку, етико-правове виховання слід здійснювати, наступними загальними методами переконанням та примусом, а також спеціальними методами, до яких варто віднести: наочність, позитивний приклад, розв’язання юридичних казусів, навіювання, наслідуванням, заохочення, навіть самовихованням тощо.
Отже, формування особистості фахівця-юриста повинно відбуватися з урахуванням загальних вимог, що висуваються до професії юриста: Юрист служить громадському суспільству і державі, Юрист має справу, як правило, з соціальними аномаліями, “захворюваннями” в суспільстві, Юрист користується офіційним статусом посадової або публічної особи, Юрист діє автономно і творчо, Юрист служить закону – обмежений рамками закону[3].
Виховання морально-правової культури у юристів, на наш погляд, неможливе без усвідомленого співвідношення професійних (юридичних) цілей і завдань (оволодіння навичками застосування правових норм щодо захисту потерпілого чи підозрюваного, надання правової допомоги, затримання злочинця, застосування зброї тощо), з проблемами морально-правового характеру.
Будь-яка професійна діяльність юриста – це різновид соціально-правової практики, що базується на правових та соціальних знаннях, вміннях, переконаннях, навичках, котрі наповнюють його морально - правову культуру.
Таким чином, розглянувши проблему морально-правового виховання уявляється цілком слушним стверджувати, що сутність вдосконалення особи юриста у вигляді її морально-правової культури, як одного з головних способів розкриття духовних людських сил, повинно відбуватися в трьох основних формах:
1. В культурній, культурноутворюючий діяльності (з урахуванням особливостей правозастосовчої творчості).
2. В освоєнні правової і моральної реальності, оволодінні накопиченим людським культурним багатством.
3. В особистісно-моральному прояві правової культури, а саме в реалізації юристом у своїй повсякденній діяльності, службових та інших відносинах, поведінці, побуті, образі життя, засвоєних їм культурних досягнень, знань, навичок, вмінь.
Вказані три головні форми вдосконалення морально-правової культури юриста глибоко взаємопов’язані, і у всіх них проявляється якість, рівень культурного розвитку і морально-правового виховання особи.
Значна вага морально-правового виховання юриста належить юридичній освіті, завдяки якій у юриста моральні якості, втілюються в низку етичних вимог в незмінні принципи поведінки. Тому головними орієнтирами освітнього процесу в Україні та умовами його успішності повинні стати приведенням цілей, змісту та методів роботи до певної установки на підготовку юристів, здібних роботи все краще, ніж виконується зараз.
Отже, зазначимо, що формування морально-правової культури юриста – є нагальною проблемою на сучасному етапі поступового вступу України до ЄС. Тому, що ця особа юриста займає в правовій системі одне з центральних місць і виступає в багатьох якостях: громадянина, суб’єкта права, суб’єкта правовідносин, арбітра правовідносин, захисника тощо. На юриста замикаються майже всі юридичні явища та категорії справ, фокусуються різноманітні правові зв’язки і процеси, а тому без правового виховання та навчання, знань, навичок, вмінь, успішне вирішення правових завдань неможливе.
Список використаних джерел:
1. Макушев П.В., Єрмак Ю.А. Актуальні питання формування правової культури державних службовців на шляху України до Євроатлантичної інтеграції // Вісник Регіонального інституту державного управління - Дніпропетровськ: – 2005. - № 1. С.67-70
2. О.Ф. Скакун Н.И. Овчаренко Юридическая деонтология: [Учебник]. Под ред. проф. Скакун О.Ф. – Х.: Основа, 1999. – 304 с.
3. Сливка С.С. Юридична деонтологія. Підручник. – К.: Атіка, 2001. – 304 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
