Питання свободи слова є важливим для кожної демократичної держави, а для України, що заявила курс на Євроінтеграцію та поставила за мету формування громадянського суспільства, забезпечення права на свободу слова є першочерговою гуманітарною функцією[1]. Право на свободу слова гарантується, насамперед, ст. 34 Конституцією України[2] та ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод[3].
Аналізуючи досвід окремих держав, можна дійти до висновку, що часто обмеження права на свободу слова може застосовуватися для пригнічення національної самосвідомости та встановлення тоталітарного режиму і всебічного контролю над усіма сферами суспільного життя. Отже право на свободу слова є таким, що часто підпадає під різноманітні маніпуляції з боку органів державної влади та конкретних політичних режимів.
Оскільки право на свободу слова є однією з основних громадянських свобод, воно передбачається більшістю основних нормативно-правових актів. Чітку дефініцію даного явища ми можемо вивести з з ст. 19 Загальної декларації прав людини: «Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів». [4] Отже право на свободу слова за своєю природою- явище комплексне, адже воно продукує не тільки можливість індивіда до самовираження, а й зачіпає діяльність ЗМІ, ведення особами власних акаунтів в соціальних мережах, тощо.
Варто відмітити, що Конституція України передбачає можливість обмеження свободи слова в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, тощо.[5] Проте законодавчі положення «на папері» не завжди співпадали з дійсністю, адже нам відомі різноманітні випадки узурпації, використання медіа ресурсів, спекуляції та трактування законодавчих положень на користь певної групи осіб, політичної партії, тощо. Можливість запобігання таким подіям потребує зміцнення прозорості та відкритості у законодавчому процесі, а також посилення механізмів контролю за владою,
Доц. Кушніренко вдало підкреслює, що свобода слова і демократія часто взаємозалежні: коли одну з них обмежують, це може призвести до обмеження іншої. Більшість конституцій у світі гарантують цю свободу як основу для свободи преси, критики, різноманітних поглядів, опозиції та прав менших груп. Проте ця свобода, як ніяка інша, може ставати загрозливою, коли потрапляє до рук недбобросовісних осіб, амбіційних політиків. Історія свідчить про те, що зловживання свободою слова часто призводило до підриву суспільства і держави, і в кінцевому підсумку – до втрати самої свободи слова та загальної свободи. [6]
Також право на свободу слова перегукується і з іншими приципами, які гарантує наша Конституція, до прикладу свободу слова можна вважати частиною принципу верховенства права, який детально описується у доповіді Венеціанської комісії та дотримання якого є необхідним на сучасному етапі Євроінтеграції. З приводу цього питання Сергій Головатий стверджує, що дотримання принципу верховенства права є основним способом побудови правової держави, в якій неухильно захащатимуться права та свободи людини. [7]
Варто зазначити, що кожне право має свої рамки і припустиме обмеження права на свободу слова, наведене вище також повинно їх мати. В час повномасштабного вторгнення та російсько-Української війни, як ніколи гостро стоїть проблема розповсюдження фейкової інформації у медіа, що може ввести в оману частину населення та посіяти страх, оприлюднення інформації, що становить державну таємницю, тощо. Тому з метою запобігання загрози, яку можуть спричинити такі дії, часткове обмеження свободи слова є цілком обгрунтованим та відповідає умовам сьогодення. Також важливо розуміти, що : Обмеження свободи слова може бути здійснене не тільки в формі цензури, але й шляхом встановлення чітких норм та правил використання інформації під час воєнного стану. Регулювання допомагає зберегти баланс між правом на інформацію та необхідністю забезпечення безпечного інформаційного простору.
Список використаної літератури:
1. Луць Л. А. Загальна теорія держави та права : навч.-метод. посіб. (за кредит.-модул. системою) / Л. А. Луць. – Київ : Атіка, 2008. – 412 с.
2. Конституція України [Електронний ресурс] // Офіційний вебпортал парламенту України. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр#Text
3. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (з протоколами) (Європейська конвенція з прав людини) [Електронний ресурс] // Офіційний вебпортал парламенту України. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text
4. Загальна декларація прав людини [Електронний ресурс] // Офіційний вебпортал парламенту України. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_015#Text
5. Конституція України [Електронний ресурс] // Офіційний вебпортал парламенту України. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр#Text
6. Кушніренко О. Г. Свобода слова як конституційна цінність / О. Г. Кушніренко // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія : Право. - 2013. - № 1077, Вип. 15. - С. 49-52. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/VKhIPR_2013_1077_15_13.
Верховенство права (правовладдя): як його тлумачить Венеційська Комісія | Конституційний Суд України [Електронний ресурс] // Конституційний Суд України | Офіційний вебсайт. – Режим доступу: https://ccu.gov.ua/library/verhovenstvo-prava-pravovladdya-yak-yogo-tlumachyt-veneciyska-komisiya
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
