Влада – одна з фундаментальних засад суспільства. Вона існує скрізь, де є усталені об’єднання людей: у сім’ї, у виробничих колективах, різних організаціях і закладах, у державі. Влада – це здатність системи забезпечити виконання її елементами прийнятих зобов’язань, спрямованих на реалізацію колективних цілей [1].
Суспільство — це відносно стійка система соціальних зв’язків і відносин, що склалися між людьми в процесі історичного розвитку їх спільної життєдіяльності, спрямованої на відтворення умов для існування та задоволення життєвих потреб. Цілісність суспільства тримається завдяки дії звичаїв, традицій, законів тощо.
Специфіка всіх суб'єктів суспільства полягає в тому, що вони виникають та існують для задоволення неполітичних потреб соціальних суб'єктів. Відповідно, вони завжди утворюються та формуються не державою, а з ініціативи громадян або їх груп. Колективні суб'єкти суспільства виникають, як правило, спонтанно й у контексті реалізації потреб та інтересів громадян, які формують такий суб'єкт.
Як політичні системи та режими, так і суспільство, що існували, існують та існуватимуть, залежно від ступеня демократичності влади та наявності у суспільній структурі механізмів вирішення протиріч. Їх можна розділити на лише на 2 типи демократичні та авторитарні суспільства [2].
Чому саме 2 типи реалізації влади у суспільстві, а не 3 як потрібно? А це через те що 3 типи політичного режиму тоталітарний, він недопустимий для будь-яких форм несанкціонованих дій населення. Тоталітаризм вимагає від людини активних вияв лояльності й відданості режиму. Причому засоби масової інформації є необхідним моментом для існування тоталітаризму взагалі. Завдяки їм проводяться ідеологічна обробка населення, насадження уніфікованих побутових та загальнолюдських стандартів, нівелювання загально цивілізаційних та особистісних цінностей.
Тому демократичне суспільство може визначатись і характеризуватись як вільне, зорієнтоване на конкретну людину, що створює атмосферу поваги до правових традицій і законів, гуманних ідеалів, забезпечує свободу творчої та підприємницької діяльності, можливість реалізації прав людини і громадянина, виробляє механізм обмеження та контролю за діяльністю держави. В такому випадку сучасне громадянське суспільство - це правове, ліберально-демократичне, плюралістичне, відкрите суспільство, основним суб'єктом якого є вільний індивід, який реалізує свої інтереси в межах єдиного для всіх закону та суспільного правопорядку. Людина як член суспільства є повноправним і водночас відповідальним (дотримується та виконує свої обов'язки та поважає права інших) учасником різноманітних суспільних відносин - економічних, духовних, інформаційних тощо.
Зрозуміло, що громадянському суспільству з авторитарним режимом притаманні зовсім інші ознаки. В межах авторитарних режимів громадянське суспільство має інші цілі, завдання та функції щодо держави та різних суспільних груп і класів.
За цього політичного режиму в суспільстві можлива легальна опозиція. За авторитаризму немає уніфікованої ідеології. А через поруйнованість репресивного апарату та несформованість демократичних інститутів мобілізаційні можливості її застосування практично відсутні, а само суспільство характеризується вищим ступенем інертності, ніж за інших політичних режимів.
Попри те, що правлячі структури відкриті для різних угруповань, влада за авторитаризму сконцентрована в руках правлячої еліти, виборча система пристосована до рішень виконавчої влади, демократичні принципи не є абсолютною цінністю, значний обсяг влади перебуває в руках силових структур, принципи законності та конституційності практично завжди спотворюються [3].
Отже, суспільство є стійкою системою соціальних зв’язків і відносин, що склалися між людьми в процесі історичного розвитку їх спільної життєдіяльності, спрямованої на відтворення умов для існування та задоволення життєвих потреб. Ці всі потреби і регулюють різні політичні режими.
Література:
1. Рудич Ф.М. Політичний режим і народовладдя: спроба політологічного аналізу. Політичний менеджмент. 2010. №2. С. 12-14
2. Шляхтун П. Політичний режим. Політологія: Теорія та історія політичної науки: підр. для студ. вищ. навч. закл. 2012. С.573
3. Гетьманчук М.П., Грищук В.К., Турчин Я.Б. Поняття політичного режиму. Політологія: навч. посібник. 2011. С. 242-262
_______________________
Науковий керівник: Вітюк Дарія Любомирівна, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри теорії та історії держави та права Державного податкового університету
|